Лікар зі щипцями і гармошкою

Стоматолога-хірурга Василя Тарасенка на Корюківщині знають всі. Чи майже всі… Бо, мабуть, немає в районі такої сім’ї, члена якої він би не рятував від нестерпного болю, видаляючи невиліковно хворого зуба. І зубів тих Василь Олексійович «насмикав» за своє життя багацько! Десь близько ста тисяч буде, як сам пожартував.



А розпочалося життя маленького Василька навесні 1950 року в селі Городище Бахмацького району. Народився він в сім’ї колгоспників другою дитиною (вже була старша сестра Катерина 1943-го року народження).
- Тато мій тяжко працював на землі, а під час війни служив кулеметником і дійшов з боями аж до самої Німеччини, - згадує про батьків вдячний син. - Мама ж усе життя пропрацювала на колгоспній ланці, вважай за «палички». Вона й зараз намагається не сидіти без роботи, хоча їй вже 97 років. Дай їй, Боже, здоров’я…

Про свої шкільні роки Василь Олексійович розповів, що десять років навчався в Городищенській середній школі. Подобалися йому уроки літератури й фізкультури, а ще художня самодіяльність, в якій постійно брав участь. Любив він співати, акомпануючи собі на гармошці. Її, каже, батьки купили, позичивши грошей, коли йому ще й десяти не було. Випросив, плачучи на печі…

- А як на ній грати, показав односелець, що постійно музикував по всіх весіллях, - показує, перебираючи пальцями на уявному інструменті. - І я сам, без нот, лише на слух, вчився і грав. Частенько влаштовували й сімейні концерти, бо моя мама дуже гарно співала.

Після закінчення школи у 1967 році випускник Василь вступив до Одеського медичного інституту ім. М.І.Пирогова. На питання що вплинуло на вибір ВУЗу, відповів, що просто хотів побачити море, про яке лише чув та читав. Що ж стосувалося вибору професії, то дуже йому хотілося ще з дитинства людей лікувати. Всі п’ять років навчання проживав студент у гуртожитку, трохи підробляючи на міській картонно-паперовій фабриці. А після закінчення навчання, керівництво Чернігівського облздороввідділу направило спеціаліста з дипломом у Корюківський район – до Домашлина, призначивши на посаду головного лікаря сільської дільничної лікарні.

- В тому селі мені й житло дали – невеличкий будиночок, - згадує далі Василь Олексійович. – І пропрацював я там ні багато ні мало – сім місяців. Всякого було, але практику пройшов ще ту! Одного разу, наприклад, зимової пори посеред ночі на санях, в які був запряжений коник, приїхав за допомогою для своєї матері молодик з сусіднього села Лукавця. Сказав, що мучиться старенька, бо в неї вже тривалий час не було сечовипускання. Поїхали. В хаті темно було, бо електрики ж немає – лише горить гасова лампа. Жінка лежить на печі, стогне, видимість погана, а мені ж треба було катетером потрапити у сечовід! Помучився я трохи, але справу свою зробив – всі дії виконав правильно і сеча пішла…
Потім так сталося, що окремий контингент медичних працівників і героя нашої розповіді заразом направили від військкомату на військові збори, котрі тривали 4 місяці. Там наш оповідач вдосконалював свої навички та знання, адже хірургія йому подобалася ще з інституту. Опісля ж проходження практики «в польових умовах», перевели лікаря-стоматолога працювати до Корюківської стоматполіклініки.
Про свою другу половинку Василь Олексійович згадує з теплотою. Розповів, що дружину свою, Олену, знав ще з дитинства, адже жила вона з батьками по-сусідству – через дорогу. Почуття до неї виникли ще в дитячі роки і, напевне, залишилися назавжди.

- Після того, як Олена закінчила навчання у Харківському педучилищі, ми побралися й сім років прожили у селі Наумівка – там нам дали квартиру, - згадує про перші роки свого сімейного життя. – Продовжували працювати. Народилася у нас донечка Людмила. Згодом отримали квартиру вже в Корюківці, а дружина після декретної відпустки працювала у дитячому садочку «Веселка»…
Стоматологом-хірургом Василь Тарасенко став працювати з кінця 70-х років минулого століття. Робота ця не з легких як фізично, так і морально. Адже люди саме до такого лікаря йдуть вже як до «останньої інстанції». Та мало хто знає, що вирвати проблемний зуб – зовсім не просто.

- Щоб видалити зуб, треба знати, як це зробити, - твердить фахівець, який «набив» на цьому руку. - Видаляючи зруйновані зуби, роблю все можливе, щоб на їх місці згодом без зайвих проблем можна було вставити протези. Хоча основним завданням стоматологічної хірургії, як і всієї стоматології взагалі, є, насамперед, збереження зубів у пацієнта. До видалення вдаюся лише в крайніх випадках – все рідше беру щипці до рук, намагаючись зберегти «життя» зуба якомога довше.

Тут слід зазначити, що такі лікарі як Василь Олексійович Тарасенко можуть працювати і з плановими пацієнтами, і з «екстреними». В цьому переконався особисто. Під час нашого з ним спілкування, для прикладу, в кабінет зазирнув молодий чоловік з опухлою щокою – потребував негайного медичного втручання. Ненадовго перервавши нашу розмову, лікар спочатку оцінив ситуацію, розглянувши рентгенівський фотознімок, зробив анестезію, вправно видалив хворого зуба, зробив на тому місці дренаж, приписав ліки, розказав як і коли робити полоскання, дав інші поради…

- Допомога ось таким пацієнтам може знадобитися в будь-який час доби, тому викликати мене можуть коли завгодно, - зауважив після зробленого, витираючи руки. - Знаєте, ця професія не така вже й проста, як може здатися на перший погляд, бо стоматолог-хірург повинен розбиратися не тільки в тонкощах стоматології, але і в естетичній хірургії, і в ортодонтії та в імплантології. Та ще й психологом має бути неабияким! Бо, як відомо, багато дітей бояться зубних лікарів, і дитячий хірург-стоматолог не є винятком. Тому для роботи з такими пацієнтами фахівцю потрібно пройти додаткову підготовку, щоб він міг знаходити підхід до малечі… Оце як згадаю за всі свої чотири з половиною десятки років роботи, в яких умовах я інколи працював – ні обладнання належного не було, ні умов... І якщо ще недавно хірургічна стоматологія асоціювалася переважно з видаленням зубів, то можливості вже сучасних фахівців стали набагато ширшими. Бо і обладнання і матеріали тепер маємо сучасні. Також хотів би відмітити розуміння і грамотне керівництво головного лікаря Корюківської ЦРЛ Сергія Пивовара. Але от державні мужі працю нашу чомусь не оцінюють належним чином.
Чомусь взялися вони зараз за медичну реформу. Ну, добре, робіть. Але ж робіть грамотно, не ображайте людей у білих халатах! А то зарплата ж у них мізерна та й ту останнім часом не вчасно виплачують. От і мої колеги нещодавно були вимушені страйкувати, бо сім’ї ж їм годувати треба та й комунальні послуги вимагають сплачувати вчасно. А чим, якщо нема зарплатні?

Помітно, що переймається знаний лікар проблемами своїх земляків. Тому й депутатом районної ради минулого скликання обирали його люди, бо у своїй роботі він завжди керувався їх запитами і проханнями – багато безкорисливих справ за своє життя зробив.

А у 2008 році Василь Тарасенко став переможцем районного конкурсу «Чоловік року». Автор цього матеріалу був присутнім на тому заході і добре запам’ятав той момент, коли ведуча запросила номінанта на сцену, а глядачі з глибокою повагою до шанованої в районі людини піднялися з місць і довго аплодували, дякуючи за все: за добре серце, за вмілі руки й за чуйну душу. Василь Олексійович тоді попокланявся зніяковіло людям, дякуючи за вияв поваги і шани.

– Ніколи не стомлюся пояснювати, що в системі людських цінностей і пріоритетів одне з найважливіших місць займає саме здоров’я, - сказав на закінчення розмови лікар з 44-річним стажем. – Нажаль, багато хто вважає, що видалення одного чи двох зубів не є великою втратою для організму. Але такі переконання є помилковими, адже при втраті навіть одного зуба порушується цілісність всього зубного ряду, внаслідок чого решта зубів зміщується. А це, своєю чергою, позначається на процесі жування та заважає нормальній роботі шлунку і кишківника. Я на все життя закарбував собі у пам'ять прислів’я «Добре пережувати – наполовину перетравити». І сам його не забуваю, і людям розповідаю. Та ще й нагадую, що зробити це можна лише міцним жувальним апаратом. Тож бережіть свої зубки, доглядайте за ними та, навіть тоді, коли вони вас не турбують, не забувайте задля профілактики відвідувати стоматолога не рідше одного разу на півроку… Я ж і надалі працюватиму та буду намагатися покращувати надання медичної допомоги всім, хто б до мене не звернувся. Також докладатиму всіх зусиль, всі свої знання і вміння для того, щоб високо нести звання ЛІКАРЯ і не заплямувати його.



Час плине, не стоїть на місці – кожен день несе нові події, нові турботи. Так сталося, що на початку року полишила цей світ та відлетіла у засвіти дорога дружина Василя Олексійовича – Олена Дмитрівна. Помітно, що сумує він за нею. Але радіє своєму молодшому поколінню – доньчиній сім’ї, особливо ж двом своїм онукам. Каже, що старшенький, Дмитро, теж вже цікавиться стоматологією, тож сподівається, що сімейна династія буде збережена. Нехай же так і буде! Бажаємо ж Вам, пане Василю, здоров’я, яке Ви даруєте людям, сил, щоб долати всі перешкоди і негаразди на життєвому шляху, мудрості, щоб і надалі вирішувати проблеми й допомагати людям, та тривалого життя, щоб ще довгенько могли залишати добрий слід на матінці-землі. І дай Боже, щоб усі Ваші задуми здійснилися!

Андрій Навродський

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Додати в: