На весілля, на море і знов на Донбас

23-річний Сергій Панченко з Коропа третій рік служить за контрактом у Гончарівському Чернігівського району. У Першій танковій бригаді командир танка. Зараз воює в АТО. Керівництво відпустило хлопця у відпустку на 20 днів, на весілля. Поки Сергій був у зоні АТО, наречена 21-річна Світлана Мочула з Рождественського (колишнє Жовтневе) Коропського району замовляла кафе, шукала плаття, тамаду, костюм нареченому.


Тетяна Терех з дочкою Дашею, молодятами Сергієм та Світланою Панченко

Сергій навчався у Конотопі Сумської області на зварника. Тоді підписав контракт натри роки. Мати Наталія Панченко медсестра Коропської райлікарні. Тато помер. Світлана вчиться у Новгород-Сіверському медичному коледжі на останньому курсі. Мати Тетяна Терех працює у селі начальником пошти. Чоловік помер, вдруге вийшла заміж. Зараз у декретній відпустці.

Познайомились у маршрутці

— Разом майже три роки, — обнімає дружину Сергій. — Я їхав на перший день служби у Гончарівське, Світлана — на навчання. Побачилися у коропській маршрутці. Свєта знайшла мене у соцмережі, додала в друзі. Почали спілкуватися, зідзвонювались. У Гончарівському винаймав квартиру за 600 гривень. У Короп приїздив рідко.

У 2014 році відправили в АТО, у Станицю Луганську. Воював і в Луганському аеропорту. Тоді, у вересні, сепари сильно нас накривали «Градами». Командування наказало відступати. З аеропорту повинні були виїжджати о четвертій ранку. Як кажуть хлопці, командир бригади, яка виходила перед нами, їх дані здав сепаратистам. їх накрили. А ми допомагали відбиватися. З бази розташування виїхали тільки через два дні вночі.

— Як дзвонила Сергію, завжди був нервовий, — перебиває Світлана. — Не розповідав, де він, що, як. Коли слухавку не брав, на нервах була. Як передзвонював — попускало. Був поранений, а нам нічого не казав.

— А як сказав, то вже всі про поранення знають, — додає Сергій. — Коли були бої в аеропорту, біля нас розірвався снаряд. Осколки потрапили в правий бік, під лопаткою. У госпіталь не возили. Витягали прямо у полі. Рану обробили, перев’язали. Вона сама загоїлася.

— Якось приїхав додому на вихідні, — продовжує Сергій. — Кохана подзвонила, каже, приїжджай, дома нікого немає, поп’ємо чаю.

— А мені Свєта дзвонить: «Мамо, можна я Серьожу на чай запрошу?» — перебиває мати Світлани 36-річна Тетяна Василівна. — «Якого Серьожу?» Сказала чоловіку, а сама боюся, що скаже свекруха. Вона у нас строга. Чоловік заспокоїв: «Чого ти боїшся, я ж батько. Нехай приводить свого бойфренда». Сергій приїхав, стіснявся, у куток сів і мовчить. А я вже кажу, виходь, знайомитися будемо. Може, зятем станеш.

— Я Світлану не дурив, як вона мене, — сміється Сергій. — Через три місяці після знайомства з тестями познайомив зі своїми родичами. Знайомство добре пройшло. У січні цього року вирішив освідчитися. Позвав Свєту погуляти по Коропу. А сам утік. Купив обручку. Хоч у Коропі і дорожчі, ніж у Чернігові, та чого не зробиш ради коханої.

— Сіли у Серьожі вдома, — пригадує Світлана. — Крутився біля мене, а тоді видихнув і каже: «Не вмію гарно казать. Ти вийдеш за мене?»

— Не так я казав, — перебиває хлопець. — «У нас так все добре з тобою, нехай і далі так буде. Виходь за мене». Свєта розсміялася, тоді заплакала. А потім сказала: «Так».

— Дочка дзвонить, каже, Серьожа освідчився, будем гулять весілля, — доповнює Тетяна Василівна. — Я за голову взялася, як? А навчання? А гроші де брати на весілля? А Свєта: «Якщо заміж позвав, то зразу свадьбу треба робити?» А через два місяці кажуть: будуть гуляти. Ми не перечили.

Назбирав грошей

— Весілля оплатив зять, — нахвалює Тетяна. — Зарплату отримує сім з половиною тисяч. На 500 гривень жив, сім тисяч відкладав. Ще були АТОшні. За два місяці досі не виплатили.

— Дату назначили на 24 липня, — каже Сергій. — Як освідчився, так і почав збирати гроші. Навіть курити кинув на півроку. А перед весіллям знов закурив. Свєта про все домовлялася сама. А я гроші збирав. За два дні гульні виклали трохи більше 50 тисяч гривень. До призначеної дати грошей не вистачало. Подумав, перенесемо на місяць, отримаю зарплату, і вистачить.

Приїхав додому 20 серпня. У Конотопі (Сумська область) купили костюм за чотири тисячі. Плаття Свєта замовила в Інтернеті за три тисячі. Дєвішник і мальчішник гуляли перед весіллям у четвер, в один день, у Коропі у різних барах. Як нагулялися, дівчата з хлопцями зійшлися. Ми зі Свєтою поїхали до неї додому. Зранку поїхав на Короп, готуватися. Забув рушники, довелось нові купувати.

Кафе «Срібний глобус» вже було замовлене. За два дні беруть 360 гривень з людини. 60 гостей гуляло, більшість молодь. На одинадцяту розписувалися у РАЦСі. За традиціями, молодь їздить фотографуватися на міст, на Десну. І салюти були — з Києва привіз, і ліхтарики запускали в небо.

— Перший день гуляли до другої ночі, — каже Тетяна Василівна. — Так натанцювалися, що Даша, молодша донька, заснула на стільці.

— Бо у мене плаття важке було, а танцювати хотілося, — виправдовується Даша.

— Другий день гуляли до шостої вечора, а тоді я всіх запросила додому, — продовжує мама нареченої. — Зібрали у кафе їжу. Приїхали у Рождественське, пробіглася по сусідах, назносили столи.

— А я, як полагається, на другий день випивши ходив, — перебиває жених. — Приїхала моя бабуся Аня з Німеччини, єврики подарувала. Тещі ноги з кропивою і горілкою помив. Під вечір молодь ще у центр села пішла догулювати.

«Випили чотири відра горілки»

—12 бутилів по п’ять літрів горілки купили. Це десь чотири великі відра, — долучається мати Тетяни Василівни 60-річна Катерина Миколаївна. — 3 25 пляшок вина залишилося дві. І півбутиля горілки. У кафе готували 19 страв. Ми ще вдома: голубці, котлети, налисники крутили, качок домашніх коптили. Щуку солили, смажили. Торт випікали. У Коропі на замовлення триярусний коштував 800 гривень. Вирішили, самі впораємося. Коржі пекли дві ночі. На базі у Конотопі скупилися. Здаємо молоко, на заводі замовили згущенку, масло. Тоді заготівельник буде гроші вивертати. Самі мастику зробили, лебедів виліпили, троянди. А на другий день у кафе усім супчик сподобався. На похмілля добре пішов. Куховарки постаралися на славу.

— За те ви їх напоїли, — сміється Сергій.

— Почастувала за роботу, — виправдовується теща. — По чарочці випили, а тоді по другій, третій.

— Добре все пройшло, — підсумовує Катерина Миколаївна. — Я молодість згадала. Раніше працювала у сільському барі. Коли треба, з кимось і випити рюмку могла, а коли і вишибалою була. І до танців вправна.

До листопада не зустрінуться

Після весілля подружжя Панченків тиждень відпочивало в Одесі. За гроші, які надарували на весілля. Молодята кажуть, половина весілля окупилася.

— Уперше потрапив на море. Якби не весілля, мо’ б, і взагалі не побув, — сміється Сергій. — Гроші витрачали ті, що надарували. Половини вже немає, половину покладемо в банк, на депозит. Поки я служу, а Свєта навчається, вони не дуже потрібні. А тоді придумаємо, що з ними робити.

9 вересня Сергій поїхав у Донецьку область. Куди саме, не зізнався і родичам. Світлана — у Новгород-Сіверський на навчання.

— Скоріш за все, повернуся у листопаді, — каже Сергій. — Закінчується строк контракту. Але можуть службу продовжити. Тоді на Новий рік приїду. Поки Свєта навчається, я буду служити. Можливо, підпишу контракт у Чернігові. Дружину заберу з собою.

Юлія Семенець, тижневик «Вісник Ч» №37 (1584)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Додати в: