Залізнична колія посеред двору, або Чверть століття потяг курсує садибою корюківців

Середа, 29 червня 2016 11:29 | Переглядів: 2504

Уже двадцять п’ять років подружжя Булавків живе у Корюківці на вулиці Дудка у маленькому дерев’яному будинку. Леонід Григорович родом із Бешківки, а Надія Володимирівна - з Буди. Всі роки, що промайнули в райцентрі, їхню земельну ділянку розділяє залізнична колія. Колись від шуму тепловоза прокидалися їхні маленькі синочки, здригалася хата... Як нині живеться корюківцям, що мають особливу садибу з рейками і шпалами? Нещодавно я завітали до них у гості.

Замість криниці й сарая - залізниця

Збоку біля хвіртки стоїть височенний стовп. Якщо голову не піднімати, нічого унікального й не побачиш.

- Це залізничний світлофор! - розповідає господар, піднімаючи руку догори. - І вдень і вночі горить червоним світлом... Біля хати невеличкий сарай, а господарський двір облаштували з іншого боку колії... Придбали садибу чверть століття тому, ще молодими. Знайомий просив за будинок і землю, де прокладено залізницю, п’ять тисяч радянських рублів. Ми жили бідно і дозволити собі щось краще не могли, отож оселилися тут... Сусіди розповідали, що на цьому місці, де нині колія, колись були сарай і колодязь. У пенсіонерів, що тоді тут мешкали, ніхто дозволу на прокладення залізниці не запитував, господарів лише повідомили про будівництво. Старенькі не пручалися й не обурювалися: треба - значить треба. Криниця нині з іншого боку вулиці, а сарай повністю розібрали. Старожили кажуть, що рейки і шпали прокладали, певно, солдати, бо вдягнені були у військову форму...

Підійшовши до залізничної колії, господар зауважив, що шпали вже повгрузали в землю:

- Якби вони лежали на щебінці, такого б не сталося. Тут низина, після дощу вода стоїть, та й дерев'яні шпали від вологи швидко псуються: два-три роки і вони вже непридатні. Отож час від часу їх замінюють на бетонні, - каже Леонід Булавко. - А до того, що нашим двором курсує тепловоз, ми вже давно звикли і не звертаємо на нього особливої уваги. Колись він кілька разів на день перевозив деревину з нижнього складу місцевого лісгоспу та колишньої меблевої фабрики, нині ж потяг у дворі можна побачити тільки раз на добу. Та й кількість вагонів зменшилася, мабуть, чотири залишилося. Перевозять переважно пиломатеріали та ліс-кругляк.

Рейки й шпали -для пташиної розваги

Залізничним шляхом курсує не лише тепловоз, ай... чимале господарство Леоніда і Надії Булавків. Качки, приміром, по шпалам на пасовище ходять або на болото навідуються, а курчата, не відчуваючи небезпеки, спокійнісінько сидять на рейках і гріються на сонечку. Гусенята ж поряд із колією травицю щипають або влаштовують «перегони». На узбіччі гусак довгу шию витягує...

- Цьогоріч дружина завела триста голів птиці! - хвалиться чоловік. - Дуже любить доглядати за курчатами, каченятами, гусенятами...

- Кожному своє! - долучається до розмови Надія Володимирівна. - Хтось квіти саджає, інший корів доїть, а мені до вподоби вирощувати птицю. Мріяла про качку мулард. її вивели у Франції, схрестивши качок мускусної породи з пекінською. Цю качку цінують за нежирне м’ясо, а виростає вона до п’яти кілограмів. Качка мулард ідеально пристосована не лише для промислового вигодовування, а й для розведення у домашніх умовах. Завела собі, тепер не нарадуюсь! Є у нас і курочки голошийки. А торік я «загорілася» домашніми цесарками. У знайомих придбала яйця, поклала під квочку. Виросло чотири курочки, щоправда, одну цесарку сусідський собака роздер. Залишилося трійко, але, мабуть, усі хлопці, бо не несуться...

Та господиня не засмучується, планує замовити ще яєць в Інтернеті, а господар мріє про страусів. Каже, що для екзотичних птахів у них місця вистачить.

Працюють і іншим радять

Леонід Булавко за освітою тесля. Під час служби в армії отримав ще одну спеціальність -кранівник. Будував ракетно-ядерні полігони. Після строкової служби йому пропонували роботу в московській міліції, але парубок прислухався до матері й повернувся в Україну, в рідну Бешківку. Потім влаштувався кранівником на Корюківську фабрику технічних паперів.

- На крані трудився одинадцять років, а тоді настали часи, коли моя професія стала незатребувана, адже нічого не будували, - згадує чоловік. - Перевели мене на фабричну автозаправочну станцію, а потім до шпалерного цеху. Пресував папір, мив бочки з-під хімічних розчинників. Але за два місяці у мене стався приступ астматичної задухи, потім другий... Лікарі радили знайти іншу роботу. Отож взявся за підсобне господарство. Здоров’я з кожним днем недодається, проте почуваюся набагато краще. Не випиваю, не курю, тільки працюю і іншим раджу! Ліпше піти до лісу, подихати свіжим повітрям, а ще краще - більше рухатися, - вважає Леонід Григорович.

Надія Булавко багато років працювала майстром-штукатуром на меблевій фабриці. Коли підприємство занепало й не було роботи, жінка вирішила стати підприємцем. Торгувала на базарі дитячим одягом. Нині ж повністю присвятила себе вирощуванню птиці.

Подружжя виховало двох синів. Олександр за освітою токар, уже одружений, а Володимир - майбутній лісівник-єгер, саме закінчує технікум.

Господар розповів, що полюбляє полювання. Тільки-но відкривається мисливський сезон, Леонід Григорович із молодшим Володею у лісі. Трофеями не вихваляються, вважають, що найголовніше - сам процес. Свого часу бачили на Корюківщині лосів, диких свиней, косуль, лисиць, зайців...

Кому лисичка дулі тиче?

Леонід Григорович згадав, як минулого року до них у курник завітав непроханий гість, чи то куниця, чи то тхір, який за ніч задушив та попрокушував голови трьом десяткам курей.

- Не передати словами, що коїлося у нас на душі, коли виносили мертвих курчат із сарая, - зітхає господар. - Три мішки - одного ранку, ще стільки - іншого... Життя навчило, двері курника тепер замикаємо.

Подружжя живе біля лісу, де є невеличке озеро. Крім куниці, тут поселилася й лисиця, яка нещодавно навела лисенят. Навідувалася руда до садиби, де прокладена залізнична колія, та нічого не поцупила, скрізь клітки

й сітку натягнуто. А ось поблизу озерця, де плаває й пірнає чимало людських гусей і качок, вона майже щодня полює. Надія Володимирівна вже боїться виганяти птицю на воду, адже хитрий звір може зазіхнути й на її пташине царство.

- У дворі двоє мисливців, і сусіди також рушниці мають, а з лисицею нічого вдіяти не можуть, - усміхається жінка. - Хитрунка їм тільки дулі тиче!

Буде лазня, буде кухня, буде і майстерня!

Хоч у господарстві є тракторець, власного городу Леонід Булавко не має. Два роки орендував земельну ділянку поблизу Олексіївки, та цьогоріч, коли дощі перетворили кілька соток на болото і вся картопля згнила, повністю розчарувався в городництві:

- Робота на землі - то невдячний труд! - із сумом констатує чоловік. - Ліпше ми більше птиці заведемо й виростимо! А буряк і моркву купимо.

Не можна не звернути увагу на величезну господарську будівлю праворуч залізничного шляху. Леонід Булавко запросив мене всередину.

- Тут планую облаштувати літню кухню, піч поставити, а за стіною - лазню! - ділиться задумами господар. - А далі майстерню, гараж...

Чесно кажучи, такої гігантської споруди в приватній садибі я ще ніде не бачила. А була я, повірте, багато де. Завдовжки вона двадцять вісім метрів, завширшки - п’ять. Зводив Булавко дерев’яну будівлю з дерева протягом 11(!) років. Місцеві жителі кажуть, що в ній батьки весілля старшому сину справляли. Весело було! «Гірко» лунало!

- Моя золота мрія - виготовляти різьблені ліжка, стільці, столи... Старший син все мене підганяє. Верстати й інструменти маємо, залишилося майстерню обладнати і тоді... працюйте. руки. розвивайся, фантазіє!

Леонід Бу .павко два роки тому балотувався на посаду сільського голови в Домашлині. Земляки підтримали, але більшість голосів все ж набрала його конкурентка. Чи засмутився він поразці? Каже, все, що відбувається в житті, на краще. Ще будуть вибори! І хтозна, може і йому ще випаде попрацювати на благо людей і рідної України?!

Спілкувалися ми довгенько. Розмовляли про життя, сім’ю... Незчулася, як загудів тепловоз. У ці хвилини серце забилося сильніше і захотілося вдихнути на повні груди. Мені на мить здалося, що корюківцям залізнична колія не завдає особливих клопотів чи незручностей, навпаки - вона надихає їх жити і радіти кожному дню! Нехай стукіт коліс ніколи не затихає...

Лариса Галета, "Деснянка" №27 (607) від 30 червня 2016