Фельдшер Олександр Євтушенко сам знайшов собі роботу

В селі Шестовиця Чернігівського району майже рік не було фельдшера. А нещодавно приїхав молодий спеціаліст Олександр Валентинович Євтушенко, котрий, до слова, сам знайшов собі це місце роботи.



Не один місяць селяни жили у тривозі, адже попередня завідувачка фельдшерсько-акушерського пункту пішла навчатися на лікаря. Замінити її не було ким. У кого просити допомоги? Куди тільки селяни не зверталися, завжди отримували одну відповідь: «Немає вільних фельдшерів у районі. Як тільки з’явиться, направимо».

І справді, робота сільського фельдшера нелегка. Бо вдень і вночі, у дощ та сніг доводиться поспішати на виклики. І не кожному ця ноша під силу, особливо молоді, яка не затримується у селі.

«Без фельдшера ми були довго. Раз на місяць із Чернігівської районної лікарні приїздив сімейний лікар, - розповідає молодша медична сестра Галина Сапон. - Я ж весь час ходила на роботу, стерегла медпункт. Ліки продавати права не маю, тому просто тримала приміщення в нормальному стані. Також сповіщала людям про приїзд лікаря. Та без фельдшера — ніяк. Дуже часто людям потрібна хоча б елементарна медична допомога, не кажучи вже про складнішу діагностику. Головне, щоб він був на місці, свій. Фельдшеру необхідні зібраність, витривалість, здатність адекватно діяти, якщо виникне, не дай Бог, якась кризова ситуація. А ще — почуття відповідальності, тактовності, уміння співчувати. Адже люди різні, до кожного треба знайти підхід. Олександр Валентинович у нас з осені працює. Хлопець хороший і з роботою справляється».

Мрія стати медиком з’явилася несподівано

Народився і виріс Олександр Євтушенко в Ічні. В сім’ї, де ніхто не мав стосунку до медицини. Та коли старший брат Сергій пішов навчатися на зубного лікаря, професія медика запала в душу і молодшого брата. Тож, одержавши шкільний атестат, вступив до Прилуцького медичного училища, яке торік успішно закінчив.

«Коли закінчував школу, то вже в останні місяці вирішив, що стану лікарем, - розповідає Олександр. - Навчатися у медичному мені дуже подобалося, хоч іноді було й складно. Чомусь є така тенденція, що на фельдшерів вчаться здебільшого дівчата. От і в нашій групі було лише шість хлопців. Я більше любив такі дисципліни, як педіатрія і хірургія. Особливо практику по хірургії. Можливо, в майбутньому зв’яжу своє життя саме з цим. Знаєте, ніколи не забуду випадок, коли ми, студенти, були присутні на операції літньої жінки. їй тоді поставили один діагноз, а вже на операційному столі виявилося, що помилилися. А ще мені дуже подобається педіатрія, бо іноді з дітьми легше знайти спільну мову, ніж із дорослими».

«Коли закінчив навчання, то чекав, що мене направлять на роботу, - каже Олександр. - Минуло декілька місяців, а розподілення так і не було. Тоді вирішив шукати роботу самостійно. Обдзвонював лікарні і питав, чи не потрібен їм фельдшер. Саме так в Чернігівському районі мені запропонували стати фельдшером в Шестовиці або Слабині (там також на той час не було медика, - Авт.). Я обрав Шестовицю, хоча, якщо чесно, навіть не знав, де ці села. І вже з 1 жовтня минулого року працюю тут».

Недовіра до молодості

Одна справа - теорія і зовсім інша - практика. Шестовиця не дуже велике село, але роботи медику вистачає. Кому тиск виміряти, кому від головного болю щось порадити. Та й дітям щеплення робити.

«Наш ФАП обслуговує близько 540 чоловік, добра половина з яких — люди пенсійного віку, - розповідає Олександр. - У перші дні селяни трохи насторожено ставилися. Мовляв, молодий. Та поступово почали довіряти. Зараз і сюди приходять, і додому викликають».



Хоча йому лише 20 років, та роботу свою знає.

«У мене в Чернігівській районній лікарні є, так би мовити, наставник,- продовжує Олександр, - сімейний лікар Тетяна Іванівна. Якщо треба порадитися стосовно діагнозу чи лікування — телефоную їй».

Сільський медик -не тільки перша медична допомога в селі, це свого роду рятівник, соціальний працівник. Навряд чи знайдеться ще десь професія, яка обійняла б більше функцій, ніж має сільський фельдшер.

«Старі люди часто викликають мене не тільки тиск поміряти, а й просто поговорити, новини сільські дізнатися, - розповідає Олександр. - Адже коли людина самотня, їй не вистачає спілкування».

Для роботи Олександру Валентиновичу ніби вистачає всього, але ж, як і всім молодим спеціалістам, хочеться більшого.

«Зараз ми повністю забезпечені необхідними ліками, - говорить він. - Приміщення опалюється, але хотілося б, наприклад, вікна поміняти. Та я розумію, що з грошима нині сутужно, тому поки що будемо працювати з тим, що є».

Сільський медик повинен мати міцні ноги



Живе Олександр Валентинович у Чернігові і щодня їздить на роботу автобусом.

Працює шість днів на тиждень з 8.30 до 18.00 години.

«Спочатку я платив за проїзд, а нещодавно мені зробили проїзний квиток, тому зараз їжджу безкоштовно, - розповідає Олександр. - Це дуже добре, адже з зарплатнею 1200 гривень не наїздишся.

А ще доводиться винаймати житло. Живу в гуртожитку в Чернігові. Мені пропонували винаймати будинок тут, у Шестовиці, але ж ціна однакова. Поки що житиму так».

Територія села чимала, тому щоб обійти всіх хворих, іноді потрібно витратити не одну годину. Дійдеш до останньої, здавалося б, хати, а трохи далі - ще одна стоїть. І в ній теж хтось потребує допомоги. Так і виглядає найперша проблема сільської медицини: як оперативно пересуватися сільському медику?

«Велосипед у нас в медпункті є, - каже молодий спеціаліст, - але по такій дорозі, як зараз, він мало допомагає. Тому на всі виклики ходжу пішки. За день по декілька викликів буває, а ще є маленькі діти до року, до яких треба навідуватися часто».

***

Нині серед медиків багато пенсіонерів. Чимало з них працюють у селах. Ці люди -віддані своїй справі. Але рано чи пізно хтось мусить прийти їм на заміну. І, мабуть, кожен із них мріє, аби рідне село завжди мало сердечну людину, котра б ставилася до своїх пацієнтів по-домашньому тепло і співчутливо. Так, як Олександр Євтушенко.

Марія Пучинець, "Чернігівщина" №6 (563) від 11 лютого 2016

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Додати в: