З династії митців

Де і коли засяє зірка на безкрайому небосхилі, передбачити неможливо, як і сказати, як довго і яскраво вона світитиме. Не легше вгадати, у кого з нас спалахне талант, у якому руслі розвиватиметься і з яким завзяттям демонструватиме себе світові.



Прилучанин Володимир Соловей відкрив у собі хист до живопису близько трьох років тому. До цього навіть не здогадувався, що писатиме картини, хоча його батько і був художником.

Знайти прилуцького живописця «Деснянці» вдалося у приміщенні тютюнової фабрики - В АТ. - Прилуки» підчас презентації мистецького проекту Pro-ART, що популяризує місто як культурно-мистецький центр, багатий на імена, які відомі в Україні та за кордоном. Саме там ми домовилися про зустріч із паном Володимиром, який люб'язно запросив нас до своєї квартири випити чашечку кави та поспілкуватися.

Оселя митця нагадує галерею з прекрасними пейзажами на стінах. Перше запитання, яке дещо спантеличило кореспондента, було від Володимира Юрійовича: "Вгадайте, яка з цих картин моя?". Зберігаючи інтригу, залишимо його без відповіді до кінця інтерв'ю

Володимир Соловей народився 4 серпня 1966 року. Батько Юрій Костянтинович працював на заводі «Будмаш» художником та за сумісництвом електриком. Сьогодні його називали б скоріше дизайнером, адже він трудився над оформленням наочної партійної агітації: стендів, стінгазет, плакатів.

- Чи намагався батько передати Вам свої художні вміння, коли Ви були дитиною?

- Ні. В дитинстві я не мав бажання малювати. Можливо, пізніше ми б змогли попрацювати разом, але... Після школи я чотири роки навчався у Дніпропетровську, потім проходив армійську службу в Москві, далі - два роки навчання в пожежному училищі. Вісім років мене не було вдома. А коли повернувся до Прилук і почав працювати, батько помер. Нині розумію, що втрачено занадто багато часу, який потрібно було використати на таке бажане спілкування з ним.

- Але ж зосталися якісь спогади про те, як він творив?

- Тато писав картини для себе, багато дарував. Малював він удома, але я рідко спостерігав за його роботою. Та навчаюся я саме в батька. Залишилося чимало його робіт. Я їх »читаю» і вчуся. У мене збереглося близько десяти творів, яким по 50-60 років, а може й більше.

- Ваш батько суміщав творчу посаду з роботою електрика, а ким Ви працювали?

- Раніше я трудився у пожежній охороні. Був інспектором, інженером, заступником. А з 2001-го по 2010 рік - керівником. Пішов на пенсію за вислугою років. Але працювати не перестав і вже п'ять років викладаю курси цивільної оборони.

- Тобто перейшли від практики до теорії. А коли захотілося взяти в руки пензля?

- Бажання виникло спонтанно. Це було взимку 2013 року. Першу свою роботу я написав за півдня. Дружина пішла на ринок, повернулась, а я презентую їй зимовий пейзаж.

Вона не відразу повірила, каже: «Ти мене обманюєш!». Довелося продемонструвати наочно.

- Минуло майже три роки. Чи змінилося Ваше ставлення до своїх робіт?

- Спочатку картини подобалися, не бачив помилок. Через деякий час зрозумів, що треба робити по-іншому, і сам у себе почав навчатись. Бо ні в кого. Щоб мати базову освіту, треба закінчувати спеціальний заклад, але вже, мабуть, пізно.

- Ви працюєте у спеціальній майстерні?

- Так (усміхається), вона розміщується на тому ж місці, де я зараз сиджу. (Пан Володимир приносить мольберт, ставить його біля дивана, повертає до вікна і розказує далі. - Авт.). Ось тут стоїть мольберт. Найкраще світло у квартирі падає саме з цього вікна. Тож вмикаю телевізор, сідаю і починаю творити.

- Тож Ваші картини написані не з натури?

- Я беру свої пейзажі з фото і вдео. Завдяки Інтернету нині можна побувати будь-де. А для малювання з натури потрібно багато часу і щоб була відповідна погода. До того ж картину із зображення можна написати по-своєму.

- Як довго триває робота над однією картиною?

- Тижні два, а то й три, якщо маю вільний час. За три-чотири дні верхній шар підсихає і можна малювати далі. Рекомендують покривати масляну картину лаком, але не раніше ніж через півроку.

- Скільки картин створили за цей час?

- Близько п'ятнадцяти.

- Що можете порадити людям, які ще не відкрили у собі талант, але, надихнувшись Вашою історією, спробують це зробити?

- Думаю, у кожного є талант, який спить, і ми його не бачимо. Звісно, потрібно багато трудитися, набивати руку. А хист, якщо він є, обов'язково прокинеться.

Повертаючись до першого запитання Володимира Юрійовича, скажемо, що не вгадали, яка з картин у залі належить його пензлю, а яка - батьковому. Скромний та люб'язний художник сприйняв помилку за похвалу і зазначив: «Було б добре, якби відмінностей і справді не було».



Спілкувалася Марина Зайчевич, "Деснянка" № 50 (578) від 10 грудня 2015

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Додати в: