«Краще б тебе в АТО забрали, хоч би якась польза була»

Спересердя кричала на 31-річного сина Тимофія Ревка 68-річна Гамара Іванівна із села Вересоч Куликівського району.



І Тимофія таки покликали до війська. Служить майже десять місяців. Хоч тоді мати і сварилась, та нині хвилюється за сина.

— Син почав увлекаться, — жінка пальцями клацає біля підборіддя, — і дебоширить здорово. Хотіла, щоб його забрали куди-небудь.

Повістки не було. Але подзвонили з сільради. Сказали на медкомісію з’явитися. Тоді тільки четверта хвиля мобілізації почалася. Я передзвонила Тимофію, передала повідомлення. Ми ж не разом живемо.

Тимофій з дружиною та двома дітками мешкає у Вершиновій Муравійці Куликівського району.

Старша Юля ходить у шостий клас, молодшій Настуні 14 грудня буде два роки.

Дочки (у Ревків четверо дітей. — Авт.) сварили мене, — продовжує Тамара Іванівна.

Кажуть: краще б вдома сидів.

Тимофій Ревко — боєць 54 бригади.

Спочатку був у Гончарівському, за півтора місяця відправили на Схід. Строкову службу проходив у внутрішніх військах у Києві. До мобілізації працював електриком, спочатку на Куликівському молокозаводі, потім — на господаря.

— Як збирали сина в АТО?
— Хай розказують та пишуть, що всім обеспечують. Нічого подібного. Як ішов на війну, то сказали усе своє мать: берці, п’ятнисте отеє (має на увазі форму), тільки що бронежилетів не загадували куплять. Потратили близько 1700 гривень.

Та й з харчами там не дуже. По телевізору хвалять сухі борщі. Які вони такі да розтакі. Каже, їх хіба що собакам повиливать. Як оте висушене кип’ятком залить, так буде нормальний борщ? Да ніколи в жизні! То старша донька з Києва йому передачі шле.

— Що кладете в посилки?
— Колбаски кусочок хорошої, печиво, сало запікала. Шкарпетки, мило, чай, каву.

— Зв’язок з Тимофієм тримаєте?
— Дзвонить мало. Більше я йому. «Мамо, не переживай. Усе нормально», — ото і вся розмова.

— Поранений був?
— Бог милував. Але ж статус учасника бойових дій дали. Значить, не за красиві глазки, добре скуштував лиха. Коли сказав, що на Піски (Донецька область, населений пункт неподалік Донецького аеропорту) відправлятимуть, плакала. Там же саме пекло. Тільки і стріляють, тільки свистить над головою.

— То змінила сина війна?
— Не дуже, — зізнається жінка. — Там здорово п’ють. Порозпивалися, хто і не пив.

Марина Забіян, Юлія Семенець, тижневик «Вісник Ч» №49 (1543)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Додати в: