Стала мамою у п’ятнадцять

Віта Тарасюк з Пролетарського стала наймолодшою мамою на Коропщині цього року. Свого первістка народила у п'ятнадцять років з маленьким хвостиком. Тато ж хлопчика старший від молодої мами на тринадцять років. Свого сина ще не бачив. Дитина народжена поза шлюбом. Узаконити свої стосунки батьки планують наступного року, як тільки Віта отримає паспорт.



«З малям справлюся»

Коли почули від Пролетарського сільського голови О.М. Євтушенко новину, що у дитячому відділенні зараз перебуває їхня п’ятнадцятирічна мама з немовлям, не поїхати до лікарні не могли. І з мамою, і з дитиною все гаразд, от тільки народився хлопчик з маленькою вагою – 2 кг 130 грамів, отож півтора тижні були в лікарні: набирали потрібну вагу.

Збираючись до лікарні, непокоїла думка, чи схоче дівчина говорити із журналістами. Тому для надійного тилу взяли з собою соціального працівника І.І.Кузьменка. Районний центр соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді тримає під контролем і своєрідною опікою родини, які опинилися у складних життєвих обставинах.

Візит нежданих гостей дещо збентежив Віту. Кажуть, дівчина дуже боїться, що в неї можуть забрати маля через те, що молода зовсім і не справиться з дитиною. А от маляті, який з’явився на світ 15 жовтня, до всього було байдуже. У маминих обіймах крихітка дрімала, щось покректувала собі, інколи давала про себе знати, озиваючись тоненьким голосочком. А Віта цілує, ніжно пригортає до себе своє дитинча, видно, має в душі мате­ринські почуття до своєї кровинки, хоча сама ще зовсім дитина.

Про те, що народила так рано, молода мама не шкодує. Небагатослівна Віта зізнається, що навіть у думках не було, аби позбутися цієї дитини, коли дізналася, що вагітна, чи відмовитися від неї у пологовому, як це, на жаль, часто буває.

Ну, а тато, як відреагував, коли сказала, що чекаєш дитину? – допитуємося у Віти.

Сказав, будемо народжувати і ростити. Проти не був, - каже дівчина. - Хлопчик схожий на чоловіка.

– Тато бачив свого сина?
– Ще ні. Енвер на заробітках у Києві. Скоро має повернутися.

– А хто ж тебе в лікарню відвозив, коли народжувала, і звідти забирав?
– Мама із свекрухою. Народжувала я у Корюківці, хоча планувала у Чернігові. Але почалися сильні перейми, тож поїхали, куди ближче. Пологи пройшли нормально. Сказати, що важко, не можу.

– Чи є куди з дитиною повертатися з лікарні?
– Є. Ми у Пролетарському будинок з чоловіком купили, ремонт там зробили, будемо жити.

– Справишся з дитиною сама?
– Справлюся, – запевняє Віта. – Поки чоловіка немає, мені мама допомагатиме...

«Дитинство без материнського тепла»

Говорю з Вітою і ловлю себе на думці, що її обличчя мені знайоме. Згадала. Писали ми про неї, бідолашну, декілька років тому. Писали і не раз, коли вона була ще дитиною. Чому бідолашну? Бо за свої п’ятнадцять років хорошого дівчині судилося побачити мало.

Віта з родини, де аж семеро дітей. Вона – найменша і єдина у сім’ї дівчина. Її родину, на жаль, благополучною назвати важко. І батько, і мати – любителі заглядати в чарку, принаймні, так було декілька років тому. Згодом батьки розлучилися. Діти виховувалися по інтернатах. Хоча Віта змалку жила з батьком: деякий часу Пролетарському, а тоді – у Червоному.

Там опікувалася обездоленою дівчинкою сусідська бабуся – Софія Іванівна Романець. Вона і до першого класу дівча повела у Червоненську школу, і наступного року водила на свято першого дзвоника, і коли Віта була у Чернігові у реабілітаційному центрі, їздила малу провідувати з гостинцями. Хотіла навіть офіційно оформити опіку над дівчиною, але на заваді став поважний вік бабусі.

Декілька років Віта виховувалася у Черешенській школі-інтернаті. Смак дорослого життя пізнала дуже рано. Дев’ять класів в Атюшівській школі закінчувала, вже будучи вагітною. Мріяла стати кухарем, вступила навіть до Реутинського професійного аграрного ліцею, але...

«Її обранець – старший на 13 років»

Вітин громадянський чоловік, батько малого Сашка, – Енвер, таким іменем його представила Віта. Хто він за національністю, вона не знає. Чоловік старший від Віти на тринадцять років, вона у нього, кажуть, не перша дружина, хоча, правда, ще громадянська. Сам Енвер, якого в селі називають Едиком, не з місцевих, хоча в Атюші живе його бабуся по материній лінії.

У село з Криму Едуард Тітов приїхав з матір’ю декілька років тому, хоча офіційно вони у селі не зареєстровані, – розповідають в Атюшівській сільраді. – Мав Едуард сім’ю, та, мабуть, стосунки їхні були не узаконені.

Оце і все, що могли дізнатися про новоспеченого тата.

А Віта... їй доведеться несолодко. Бо ж сама ще дитина, та мусить тепер думати і дбати не лише за себе, а й за дитину. У п’ятнадцять років на дитячі плечі лягли зовсім не дитячі проблеми. Чи матиме підтримку від матері? Хтозна. У Пролетарському кажуть, що мати Вітина за розум узялася, не п’є, як бувало раніше.

 «У хаті - тепло і чистенько»

Минулого тижня Віта вже була вдома з маленьким. Як і годиться, до немовляти неодноразово приходила (і приходитиме) завідуюча Пролетарським ФАПом Л.М.Шепель. Отож вирішили розпитати у Лідії Миколаївни, як мама і дитя себе почувають, у яких умовах живуть.

Свого часу я була у тій хатині, коли ще живі були дід з бабою, у яких молоді купили житло. І ось я знову у тому будинку. Що скажу? У хаті порядок. По-скромному, але чистенько. Ремонт, дійсно зроблений. Поклеєні шпалери, нові занавіски висять, на підлозі коврове покриття. У хаті тепло, грубка справна, на ній Віта їсти варить. Дрова є. Видно, що і у дворі порядок навели, – розповідає Лідія Миколаївна. – Щодня до Віти приходить мати, їсти приносить, допомагає. На ніч залишається з донькою та онучам. Після пологів Віта стала набагато спокійнішою, більш врівноваженою. До моїх порад дослуховується. Якщо все буде так, як на сьогодні, думаю, що все у них складеться добре.

Хочеться вірити, що молодій мамі вистачить сили з усім упоратися і все витримати. Вона до труднощів готова, от якби ще поруч завжди були ті, хто справді порадить і допоможе.

Людмила Власко, Коропська районна газета «Нові горизонти», 07 листопада 2015 року

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Додати в: