Мандрівники подолали на «власних двох» 4,5 тисячі км

Пішки навколо України. На таке не зважувався жоден українець. Кияни Антоніна Поліщук та Ігор Литвиненко пішки обійшли Україну «по контуру» за 196 днів. Завершилася їхня мандрівка саме на Чернігівщині.


Фініш - на Майдані

Вперше в історії України мандрівники обійшли територію нашої держави власними ногами. Піший похід, в який відправилися Ігор Литвиненко та Антоніна Поліщук, розпочався 1 березня у Києві. Вони запланували обійти всю Україну по внутрішньому периметру. Минуло півроку – і на початку вересня мандрівники нарешті дісталися до Чернігівщини, яка стала останньою, 19-ю областю, де побували екстремали.

За словами мандрівників, ідея відправитися в похід світом у них виникла давно. Почати вони вирішили з України – обійти її вздовж кордону.

Антоніна Поліщук має освіту: біолога та психолога. Окрім того, вона ще й тренер з йоги. В свої 55 вона виглядає значно молодше. Ігор Литвиненко – економіст-маркетолог. Нині він здобуває ще й вищу освіту психолога, захоплюється фотографією. Обоє мають власні родини та дітей, а об’єднало їх спільне хобі – любов до подорожей. Тож і вирішили по-бюджетному зробити те, що до них ніхто ще не робив. Стартували з Києва і вирушили на Західну Україну.

«Унікальність нашого проекту – в тому, що сучасну Україну ще ніхто не обходив пішки, – каже Антоніна Поліщук. – Ми йшли внутрішнім периметром України, прикордонням. Долали в середньому від 35 до 40 кілометрів за день. Зупинялися у найрізноманітніших місцях».

«Ми ночували і в дитячих садочках, і в школах, і в недобудованих готелях, в будинках культури, в хатах людей, навіть в пожежній частині, – продовжує розповідь Ігор Литвиненко. – Але найбільше часу, звісно, ми проводили в наметі, бо часто зупинялися в лісах і посеред степів».

На час мандрівки Ігор та Антоніна практично відмовилися від звичних благ цивілізації. Їжу готували переважно на багатті, ночі проводили здебільшого під відкритим небом, купалися в річках, озерах, морях, йшли безмежними херсонськими степами, вдихали свіже карпатське повітря.

«Варіант нашої подорожі – бюджетний, – каже Ігор Литвинеко. – Грошей за день ми витрачали небагато, переважно на їжу та ночівлю. Буває, що кілограма гречки вистачало на три дні. А іноді доводилося зупинятися у готелях та костелах, щоб привести себе в порядок».


Поблизу Чернігова мандрівників зустрічають друзі

Грошима мандрівникам допомагали рідні та друзі, а також нові знайомі, яких зустрічали подорожуючі. Кажуть, що й не сподівалися на таку підтримку людей.

Чи не найбільші складності мандрівникам довелося відчути під час переходу через Карпати. Щоб дістатися Закарпаття, їм довелося перетнути Ужоцький перевал. Проходили і Донбасом. Щоправда, територією, контрольованою нашими військовими.

«Якщо говорити про людей, то в Україні люди однаково щирі і добрі – що на Донбасі, що на Західній Україні, – каже Ігор Литвиненко. – На нашому шляху з’явилося багато друзів. Це не може не викликати гордості за наш народ і нашу країну. Україна приречена бути щасливою».

«Україна – це не тільки географічне утворення, а щось більш цілісне, – додає Антоніна Поліщук. – Ми ж свою хату обходимо, знаємо те місце, де живемо, тому повинні знати й Україну. Найдивніше те, що Україна різна і вся цікава. Залежно від сіл змінюються й люди, бо ж села – як люди, зі своїм характером».

Чернігівщина запам’яталася мандрівникам багатогранністю. Поруч з величними соборами, що засвідчують торжество духу над матерією, та багатоповерхівками обласного центру, тут можна було поринути в глибину віків. Як це трапилося з подорожуючими на Сосниччині.

«У селі Пекарів, що на Сосниччині, є особливе місце, в якому час зупинився. І кожен, хто в нього потрапляє, опиняється на початку 19 століття», – кажуть мандрівники, показуючи світлину з двома пенсіонерами, які тягнуть на візочку мішок з картоплею.

Як стверджують мандрівники, лише обійшовши Україну пішки, можна побачити всю її істинну красу, пізнати людей, багатовікові традиції та культуру нашої Батьківщини. Свою ж подорож Україною кияни завершили в Чернігові. Додому, в столицю, мандрівники теж дісталися пішки.

Віталій Назаренко, тижневик «Чернігівщина» №38 (542),фото: Ігор Литвиненко

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Додати в: