Де живе цесарка, не буде щурів
— Кох, кох, кох! Ку-ку-рі-ку? Га-га, го-го! Фіть, фіть! — співає на різні голоси, перекриваючи одне одного, пташиний двір 39-річного Юрія Пилипенка з Мени.
Юрій разом з дружиною Сніжаною, їй 33 роки, і дітьми тримає різноманітну птицю. З десяток видів. Цесарки, павичі, фазани, кури і качки всіляких порід, індострауси.

— Блакитна цесарка, чорна, сіро-крапчаста, далі — білогруда, я її називаю білопуза, — показує господар. — Усього п’ять видів. Є ще й біла. Цесарку часто купляють ті, хто вирощує свиней. Там, де живе цей птах, не буде щурів. Вони не переносять, як кричать цесарки.
— Як почнуть кричати, вся округа чує, — додає господиня. — Коли побачать чужу людину, верещать. Якщо пташка чужа підлетить — теж знімуть лемент.
Звертаю увагу на дрібних сірих пташенят.
— Сіренькі, схожі на куріпок, — фазанята, — пояснює співрозмовник. — Двох порід: румунські і мисливські. Зять Саша Аношко був у АТО, розказував, що на Донбасі фазани ходять, як горобці, по степу. їх там безліч. їдять жуків. Ми пішли з зятем на город, назбирали колорадів. Кинули у вольєр. їдять! На город фазанів не випускали — спробуй потім спіймати. Поле сіткою не обгородиш. Бо і зверху треба сітка.
— Ку-куріку! Ку-ку-рі-ку! — перебивають здоровенні півні з волохатими лапами. — Кох-кох-кох, — кричать їхні подружки.
— То білі брами, кури такої породи, — показує птахівник. — А то — жовті брами. Ото світла, золота, куропатчата, темна брама.

Юрій Пилипенко тримає пташенятко, яке щойно з яйця
Схожі на браму чорні кохінхіни (теж порода курей).
— Брами — слабші. Кохінхіни — витриваліші, — говорить Юрій.
— У них хвости і гриви інші, — додає Сніжана. — У брами гребінь двополосний, у кохінхіна однополосний. Брами, кохинхіни — найкращі квочки, невідмовні, — характеризують волохатоногих пернатих. — Що не підсип, всіх приймають. Усидливі. І виводимість хороша. Цесарки пробували сідати на яйця — мамки з них нікудишні. Лякливі. Кидають гніздо і тікають. Нема такого, щоб обороняти. Збираємо яйця — і в інкубатор. Або під квочку, під браму чи кохінхіна.
— Індики? — дивлюся на великих білих птахів.
— Індострауси, біг-шостий по-науковому. Самки виростають по 15-20 кілограмів, самці — по 25-30.
Роздивляюсь качок. Велика димчато-сиза — голубий фаворит, м’ясо-яєчна порода.
— Такі качки, що самі під ножа просяться, — милується господар. — Голубий фаворит за три місяці випростає на три - три з половиною кілограми. А селезень до чотирьох.
— Поряд — дикі качки. Для чого вони вдома?
— Окраса двора, — підходить ближче до крякв Сніжана. — Акуратненькі, гарні. Якщо шлюбний період, у самця голова переливається, блищить синім, зеленим. Із середини осені красенями стають. У природі вони дрібніші. А на домашніх харчах відгодувалися. Проте характер — яку природі. Було якось, що качка заховалася у мішок. Шукаємо, де ділася? Чи не злетіла? У мішку нанесла яєць. Вивела. Дике є дике. Само шукатиме, де заховатися, де сісти.

Маленькі помічники - діти Славик, Віка і Катя
У кутку двора, окремо, гордо походжають павичі.
— Ті ж самі індики, але трошки кращі, — порівнюють господарі. — Сім’я — самець і дві самочки. Мінімум троє. (Як у людей. — Авт.) Напівдикі. Якщо крила не обрізати, будуть і на дереві ночувати.
Подружжя птахами займається третій рік. Юрій — менянин, охоронник Менського кооп-заготпрому. Сніжана — із Черкащини, за фахом технік-технолог молочної промисловості. Починали, кажуть, з простої цікавості.
— Захотілося і тих курей, і тих, і тих, — згадує Пилипенко. — їздила дружина і в Київську область, і під Житомирську. Закуповували або яйце, або добових пташенят. Виняток — павичі. Вони добові не продаються, бо тільки через рік можна розрізнити, де самець, де самочка. Павичеві яйця замовляли перший рік через Інтернет. І сьомому закажу замовляти через пошту яйця! — не стримує емоцій. — Із сорока штук вилупилося аж одне пташеня. Не б’ються у посилці, але перебовтуються. Канатики, котрі тримають жовтки, просто обриваються. Яйце стає непридатне для інкубації, годиться тільки для харчу. Хоча є виняток. Качині яйця добре переносять доставку.

В руках у господині - брама
Спершу було тільки для себе, — продовжує. — Потім почали і продавати. Брами — дорогі. Добове пташенятко брами цьогоріч — 50 гривень. Павичі ще дорожчі.
— Вигідна справа?
— У цьому році відбили всі затрати на закупівлю молодняку, — говорить Сніжана.
— Вигідно, якщо не закупляти. А щоб уже свої лупилися. Прогодувати було б складно, якби не домашній комбікорм.
Його виробляють на приватному комбікормовому заводі. Дружина Юрія — приватний підприємець.
— Другий рік займаємося комбікормами, — говорить. — Закупили обладнання, почали випускати.
Тамара Кравченко, тижневик «Вісник Ч» №36 (1530)
Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш
Telegram.
Теги: Мена, птиця, Юрій Пилипенко, кури, «Вісник Ч», Тамара Кравченко




