Микола Ляшко 17 років не їсть цукру

Миколі Ляшку з села Шаповалівка Борзнянського району 18 червня минає 60 років. Виглядає він років на сім молодше.

— 17 років тому при зрості метр вісімдесят я був доход ягою. Кістки, обтягнуті шкірою. Ледь ноги пересував, — згадує Микола Тимофійович. — Нині обробляю 16 гектарів землі, паї родини. Маю багато техніки. І на болячки не скаржуся.


Микола Ляшко

Усе почалося після армії. Комбіжир, неправильне харчування далися взнаки. Почав боліти шлунок, виявили гастрит. Потім було здуття, виразки. І не тільки шлунка, а й дванадцятипалої кишки, і т. д. На той час я працював електриком на консервному заводі у Дочі. Незважаючи на лікування, хвороби з кожним роком прогресували. їздив я і по санаторіях. Був у Моршині, сидів на дієтах, перепробував десятки народних засобів. Купував дорогущі таблетки: американські, югославські, китайські. Та з часом, через неправильне харчування, як я зрозумів, хвороби поверталися. Останні три зонди показали, що мій шлунок, як решето. Одна виразка зажила, поряд інша відкрилася. Робити треба, а сил немає. Усякі думки вже були. Мої страждання бачив односелець Анатолій Савченко. І порадив поїхати у Київ до натуропата (прибічник природолікування) Миколи Кошмака. Мовляв, був у нього, полегшало. Я ж перед цим 12 ночей не спав, так боліло.

— Чому не звернулися до лікарні?
— А толку? Я вже 20 років лікувався. Поїхав я до Кошмака, вислухав лекцію про роздільне харчування, шкідливі продукти, очищення організму. Приїхав додому і розпочав нове життя. На другу ніч уже зміг заснути. Почав роздільне харчування: окремо білки, окремо вуглеводи. Перестав їсти цукор.

— 3 вас не глузували, що сіль і цукор — біла смерть?
— Усяке було. Сіль у стравах мінімізував, а ось від цукру зовсім відмовився.

— Як родина сприйняла прісну їжу?
— Дружина і син, якому тоді було вісім років, надивилися, як я мучився, отож поставилися з розумінням. Страви лише трішки присолені. Борщики і супчики у нас без м'яса. Його вживаємо окремо. А ось горох, капусняк — з м'ясом. Я їм м'ясо і рибу тільки окремо від каш і картоплі.

— Варення, торти, тістечка, цукерки?
— Мед, ягоди, фрукти, соки, які сам роблю.

— Але ж у меду теж цукор?
— Не цукор, а нектар, який збирають бджоли. На справжність мед перевіряють так: треба встромити в мед кінчик хімічного олівця. Якщо посинів, значить, розбавлений чи підробка. Ще натуральність можна випробувати вогнем. Покласти трішки меду на листочок паперу і підпалити. Обгоріти має папір, а сам продукт залишиться. Він не повинен темніти, загорятися. Якщо так сталося, то можна з упевненістю сказати, що бджіл годували цукровим сиропом.
Згадаю, як любив шкірку з сала, а тепер і дивитися не можу. Котикам віддаю.

— Як же ви в гості ходите?
— Уже звикли. Як приходимо на гостину, першим ділом чути: «Чи готовий вже салат Тимофійовича?» Мій салат простий: свіжа капуста, зелень, цибулька, олія. Тоді вже і м'ясо, і рибу, і гриби їм. Доки до десерту дійде, я вже ситий. Тепер і сили є, і бажання жити. Працюю сам на себе. Вирощую зернові, картоплю. Хоча нині картопля невигідна, відрізані Донбас і Крим. Було, огірками займався, здавав на Ніжинський консервний завод. І в Києві на одному з ринків точка була. Нині багато людей за огірки взялися. У Ніжині пікулі беруть. До «Вереса» везти далеко. Раніше, як згадаю, як з виразкою картоплю на Херсон возив, аж не віриться. Діватися нікуди було. Батьки старі, дитина мала.
За порадою Миколи Кошмака я і молока не п'ю вже 17 років. Було дві корови, ми їх збули. Тепер, якщо треба сім7, купуємо. Сину Віктору 26, закінчив вуз.

— Сир домашній, твердий, масло — їсте?
— Масло домашнє їм, бо то вже не молоко, а жир.

— Про горілку натуропат Кошмак хоч не казав, що шкідлива?
— Казав. Та куди ж без неї у свято? І сало треба їсти. Воно корисне.

— На скільки років себе відчуваєте?
— Значно молодшим, ніж на 60. Та гляну в дзеркало — і сивина, і лисина.
Односельці побачили, що я одужав. Питають порад, усе розказую. Та коли доходить до діла, чую: «Щоб я котлету без хліба з'їла? Ти що, дурний?».
Для тіла я вже визначився, що мені потрібно. Для душі теж. Люблю троянди. Почав розводити.
Хазяїн веде мене за хату, де його квітники. Потім на город.
— І де б я був, аби вчасно не потрапив тоді до натуропата, — розмірковує вголос.

Валентина Остерська, тижневик «Вісник Ч» №25 (1519)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Додати в: