«Головне - сприймати життя по-філософськи», вважає Єлизавета Приходько з Гаврилівки

Бути листоношею - почесна справа, особливо у сільській місцевості. До зв'язківців тут особливе ставлення, бо часто саме вони - основне джерело інформації. Не виняток і село Гаврилівка Бобровицького району, де віднедавна у місцевому відділенні зв'язку працює надзвичайно чуйна і добра жінка Єлизавета Приходько.



Вона там і за начальника, і за поштаря: встигає і кореспонденцію рознести, і пенсію стареньким розподілити, ще й допоможе, слово добре скаже.
- Сам собі режисер, - сміється жінка. - У нас маленьке відділення, яке обслуговує три села: Гаврилівку, Українку та Запоріжжя.

Досвіду у пані Єлизавети ой як багато, адже трудитися почала з юного віку. У 15 років після уроків у школі сортувала фурнітуру для шиття сумок та взуття. Так усе і закрутилося. Після одинадцятого класу вступила до училища. Це були якраз «переломні» 90-ті, коштів родина мала небагато, а в Києві навчання дороге. Тому батьки настояли, щоб Ліза вчилася в Херсоні на маркетолога. Але дівчині не сподобалось і вона звідти втекла, кинула інститут... Хотіла стати архітектором, однак життя внесло свої корективи - народилася перша дитина. Та довго без роботи жінка не могла, навіть у декретній відпустці.
- Ой, де я тільки не працювала: в інтер'єрному салоні, багетній майстерні, офіс-менеджером у будівельній компанії, продавцем у продуктовій крамниці... Навіть у декреті «сиділа» на телефоні і відповідала на дзвінки, - зізналася пані Єлизавета.

Єлизавета Приходько - любляча мама. У неї з чоловіком троє чудових синів. Найстаршому Артему 16 років, Семену - вісім, а найменшому Єфимчику виповнився рік.

Хоч пані Єлизавета - нова людина в селі, але встигла завоювати довіру односельців. Щоправда, багато хто не розуміє, чому вона з сім'єю переїхала зі столиці сюди? Адже, що тут робити? Літні люди доживають свого віку, а молодь виїжджає. Всі прагнуть у місто, ближче до цивілізації, там і перспективи... Однак пані Єлизавета, можна сказати, зламала стереотипи.
- З дитинства мріяла жити в селі, а тут така можливість випала, щасливо склалися обставини, чому б не скористатися? Та й дітям подобається. Чоловіку, правда, у Гаврилівці роботи немає, їздить на заробітки до Києва. А поки що обживаємося на новому місці, - пояснила жінка.

А от вільного часу у сільській місцевості нема. Кожна хвилька на вагу золота. А пані Єлизавета все намагається встигнути: і на роботі, і вдома. Коли є вільний час, жінка вишиває хрестиком, як бабуся навчала. А ще пані Ліза дуже любить тварин, тому сім'я Приходьків уже завела чимале господарство. Є в них кози, вівці, гусенята, з Києва собаку привезли. Також хочуть придбати корову, бо як у селі без годувальниці? Планів багато. Нині будинок утеплюють на зиму. А з дітками жінці допомагає свекруха. Коли пані Ліза з чоловіком переїхали до Гаврилівки, свекор із свекрухою теж купили собі дім. А у батьків Єлизавети тут дача. Отак усі гуртом великою родиною і обживаються.
- Найголовніше, - каже пані Ліза, - сприймати життя по-філософськи, бо все, що робиться, - на краще, навіть тоді, коли ми самі цього не розуміємо.

Олеся Гордієнко, тижневик «Деснянка» №25 (553)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Додати в: