Про те, що в неї трійня Ганна Квакуша дізналася під час пологів

27 років тому темної зимової ночі, напередодні Різдва, крізь заметіль, розбиваючи колесами грудки снігу, від Вертіївки до Ніжина мчала вантажівка. Водій сільгоспхімії Василь Квакуша робочою машиною, «летючкою», віз вагітну дружину на пологи. Спішив, щоб не сталося це в дорозі. Вертіївська акушерка попередила, щоб чекали двійню.

Хлопчик був. Захотіли дівчинку


Ганна Квакуша

— Тоді УЗД у нас не було. Навіть стать дитини не знали. А ми з чоловіком хотіли дівчинку, бо синок уже був, — згадує 50-річна Ганна Квакуша. — На облік по вагітності у Вертіївці стала. Уже як у декрет оформлялася, акушерка сказала, що буде двійня, наслухала в мене два серцебиття. Живіт, звичайно, дуже великий був, шкіра натягнута, страшно дивитись.

Ні на яке сохранєніє не ложили, дома сиділа до останнього, поки схватки не почались. За день до Різдва, вночі. На «швидку допомогу» не розраховували. Вася водієм працював, побіг, узяв машину на роботі. У Ніжин приїхали десь під ранок. І майже зразу почала народжувати: перша, дитинка, друга. А потім кажуть, зачекайте, у вас тут ще й третє є. І через півгодини вийшла третя. У двох мішечках були, одна дитина окремо йшла, і двоє — однояйцеві близнята.

Усі дівчатка. Думаю, добре, що дівчата, бо Серьожа дуже беспокойним був. Народила я їх швидко, о пів на десяту вже все закінчилося. Ні розривів, ні ускладнень. Вагою — дві по 2800, і остання — 2600. Сталося це в 1988 році. У мене в рідні ніколи ні двійнят, ні трійнят не було, у чоловіка десь там у сьомому поколінні двійня була. Я і не чула такого, щоб у когось трійня народжувалась.

Назвали в роддомі. Якось само собою. Три дівчинки, трійнята — Віра, Надія і Любов, а як же інакше.

«Поки третя насмокчеться, вже перша їсти просить»

— Жили спочатку у свекровій хаті. Я не місцева, родом з села Данине Ніжинського району, що за Лосинівкою. Сюди потрапила за направленням, після закінчення Прилуцького педучилища. Працювала в дитсадку, через рік заміж вийшла, потім Серьожа народився. Після повернення з пологового допомагали всі. І чоловік, і свекор, і особливо свекруха Софія Григорівна. Ми з нею по черзі — одна з дітьми, інша на хазяйстві, і порося, і кролів тримали, і корова була, моя мати мені віддала. Кури, качки, ще й город соток 20 обробити треба. Хоча спочатку — який там город. Я поїсти толком не встигала. Просинається перша дитина, кормлю груддю. Потім другу другою груддю кормлю. Хто останньою прокинеться, доїдає з обох, що залишилось. Хоча молока хватало, ще й зціджувалась. Бувало, поки третя насмокчеться, вже перша знов прокинеться, їсти просить. А ще ж і перепрати їм усе треба, памперсів тоді не було. І води гарячої не було, щодня в трьох чавунах у печі гріли, щоб дітей купати. Кожну окремо.

Везу чотирьох у колисці, а люди назустріч ідуть, усміхаються

— Зате Серьожа трохи успокоївся. Ночував спочатку у свекрів у спальні. До народження дівчаток дуже уваги до себе требував і вночі по кілька разів вставав. А то поняв, що він не один, і вже капризував менше. Ревнував, звичайно, — маленький, йому ще три годика було. На ручки проситься, а там уже зайнято. Ото посаджу всіх трьох у коляску. Тоді для трієнь їх не було, ми знайшли коляску-сидячку для двійні. І ще купили одномісну, таку саму. І спаяли їх разом.

Порозсаджую в них дівчаток, а внизу там, спереду, багажник такий був, корзинка. То ще й Серьожу в ту корзиночку, щоб йому не обидно було. І везу так усіх чотирьох вулицею. Люди назустріч ідуть, усміхаються.


Люба, Віра, Надя і Серьожа в дитинстві

Півбудинку у спадок від радгоспу «Маяк»

На той час за народження дитини грошей не давали. Ганна Миколаївна отримувала 35 гривень у місяць, на всіх трьох дітей. Коли трійнятам минуло три місяці, дали молочну кухню. Безплатно у Ніжині, від лікарні, дітям можна було брати спеціально приготовані кашки і молоко в пляшечках. Але поїли державне недовго, десь через місяць у дітей стався розлад шлунка, і від тієї кухні відмовились. Перейшли на домашню.

А коли дівчатам було вісім місяців, Василю та Ганні вручили ордер на квартиру. Спочатку від сільгоспхімії хотіли дати в Ніжині, але щось не склалося, та й переїжджати не дуже хотілося. Врешті, виділили півбудинку у Вертіївці. Вручала ключі сільрада, про це писали в місцевих газетах. А якби самі не добивалися, то й писати було б ні про що. Потім сільгосптехніка сплачувала квартплату в сусідній радгосп «Маяк» (будинок був у них на балансі). Аж поки радгосп не розпався.
— Було три кімнати, прихожа і кухня. Трохи переробили, з коридору кімнату зробили.

Сварити було ні за що

— У дитсадок пішли з дівчатами разом, коли їм минув рік і два місяці. Вони в ясельки, я — на роботу. Не в моїй групі, але поряд були. І вони зразу почали триматись разом, з дитсадка. І потім у школі, і коли вчитись пішли. Одна за одну заступались, коли їх ображали, в обиду себе не давали.

Удома між собою різне було: і сварились, і мирились, і ревнували інколи, кого мама більше любить. А взагалі-то, я з дітьми проблем не мала. Вони в мене хороші, слухняні. В школі учились непогано, з уроками я над ними не сиділа, самі робили. По хазяйству завжди допомагали, заставляти не треба було, знали, що за них ніхто не зробить. Я навіть не пам'ятаю, щоб я їх коли серйозно сварила. Не було за що. І Серьожа допомагав. Ну, хлопець є хлопець. Корову ми вже не тримали. Все інше — кролі, качки, порося — було. На город як вийдемо всі гуртом, за день і засадимо.

Як підросли, на танці при школі ходили і додому після них — разом. У кафе вперше відпустила їх на Восьме березня в дев'ятому класі. Втрьох і ходили.

Вони в мене не як три краплі води. Віра народилась першою, завжди трохи відрізнялася від сестер, і зовні, і характером. Лишнього не скаже.

Надя з Любою близнята. Балакучі, бідові. Дуже схожі між собою.

Далі — без чоловіка

— Василя нема вже 20 років. Пішов з життя, коли Віра, Надя та Люба закінчили школу. Випускний у них був.

Вася хорошим був чоловіком, любив мене і дітей, допомагав у всьому. Працював і вдома, і на роботі. Не пив. Ну, не більше інших чоловіків. У Вертіївці в будинку культури в ансамблі грав. Але в молодості служив в Афганістані. Те, що пережив там, дало згубні наслідки на все життя. У нього голова часто боліла, і на нервах це відбилося. А потім ще аварія. Вася їхав машиною з трирічним Серьожею, і трактор у них в'їхав. Серьожа сидів на задньому сидінні, він не постраждав. А у чоловіка — травма голови. Свої ж люди, ніхто нічого нікуди не писав.

Помер у 35 років, а мені 30 було. Далі чотирьох дітей виводила в люди сама.
Заміж не вийшла. Може, з чоловіком і легше було б. Але яким би він не був, для іншого чоловіка мої діти все одно не рідні, чужі. І я не змогла б з цим жити. Бо діти — це головне і найдорожче, що в мене є, це і є моє життя.

Я не можу описати, як мені було, як я їх ростила, як викручувалась, чим жертвувала.

Зрозумів би тільки той, хто побував у моїй ситуації. Я горда, що виростила таких дітей. Що не були вони в мене гіршими за інших, а може, були кращими.


Віра, Надія та Любов Квакуші, 2011 рік

На зарплату виховательки

— Серьожа спочатку вивчився в Ніжині на зварника, пізніше закінчив Ніжинський агротехнічний інститут (відокремлений підрозділ Національного університету біоресурсів і природокористування). Отримав спеціальність інженера-електрика. Вчився заочно і працював водієм на хлібозаводі. Ще до інституту одружився. Дівчат вчити в інституті було ні за що. Допомоги не було ні від кого. Всі жили на мою зарплату виховательки і 336 гривень по втраті годувальника (на всіх). Пішли вчитись у чернігівське профтехучилище, на кухарів-кондитерів. Там жили в гуртожитку, всі втрьох в одній кімнаті. А я кожні вихідні тягла на Київ здорові сумки з картоплею, іншою городиною, все. що було, везла. Там торгувала, щоб заробити копійку і одягти дітей. Скільки я тих сумок попотягала! Так і «витягла», вивчила дівчат.

Після училища трійня розділилась. Дівчата познаходили собі робочі місця зразу. Але Люба і Віра подались до Києва, там жили в гуртожитку, працювали кухарями. А Люба від Києва категорично відмовилась. Сказала, що житиме тільки в селі. Знайшла роботу. Може, тут і любов винувата, хто знає. Люба першою вийшла заміж, шість років тому, у Вертіївці. І зараз тут живе, працює кухарем у кафе «Пролісок».

А потім в Євпаторію виїхала Віра. У неї хлопець звідти, запропонував жити разом, поїхала до нього. Влаштувалась там на роботу кухарем.

Надя працює в Києві, і не де-небудь, а в готелі «Хілтон» (престижний п'ятизірковий готель в центрі столиці), теж кухарем. Живе у цивільному шлюбі.

Зараз Ганна Миколаївна на пенсії, за вислугою років.
— Недавно в мене був ювілей, 50 років. Приїжджали всі, крім Віри, вона не змогла вирватись.

Уже маю двох онуків. Любиній Насті п'ять років, Серьожиному Саші — два. А двієнь, трієнь, хай пробачать мені мої діти, нікому з них не бажаю.

Олена Гобанова, тижневик «Вісник Ч» №21 (1515)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Додати в: