Як відзначали зимові свята наші предки

Кожного року ми весело зустрічаємо Новий рік, збираємося у родинному колі на Різдво і смакуємо кутею, а на Водохрещу загартовуємося в холодній ополонці. Але чи завжди було так? Про це та інше кореспондент «Деснянки» спілкувалася з дослідницею праукраїнських звичаїв і традицій, філологом Валентиною Білявською з Ніжина.

З давніх-давен слов'янські племена поклонялися силам природи, особливо небесним світилам: Сонцю, Місяцю, зіркам, їх обожнювали і вважали надзвичайно могутніми. Вже тоді знали, що вони тісно пов'язані з людиною, її способом життя. Вважалося, у зимовий холодний період усе живе відпочиває, аби відродитися навесні. Це стосувалося і Сонця, яке має згаснути, щоб знову народитися. Наші предки були сонцепоклонниками і вбачали в ньому джерело живого.

- У свідомості народу свято й робота, святкова гра і життєва практика, господарське дійство і танець-спів - єдине ціле. Центральна подія дня - обряд освячення певного виду діяльності. У найбільші свята люди не працювали, перебуваючи у стані піднесеного настрою та радості, - розповідає Валентина Білявська. - Наші пращури вважали себе центральними фігурами природи, творцями власної долі. Люди жили у злагоді і взаєморозумінні з усіма царствами і силами природи. І саме святкові ритуали були «сеансами зв'язку» з ними. Древні слов'яни вірили у безперервність життя, цінність досвіду Яви (в міфології стародавніх українців Ява - проявлене життя людей і всіх земних істот. - Авт.)

Про календар

Річне коло, зі слів дослідниці, ділиться на чотири доби (тобто пори) року. їх кульмінаційні точки - зимове та літнє сонцестояння, весняне та осіннє рівнодення. На стику діб року маємо чотири пори. їх головними точками є «переполовинення»: між зимою і весною - Громниця або Стрітення, між весною і літом - Русалчин Великдень або ж Трійця, Зелена Неділя; між літом і осінню - Спас, між осінню і зимою - Введення. Кожному періоду відповідає певна стихія і органи людського тіла: зимі - вода (нирки, сечовий міхур), весні - дерево (печінка, жовчний міхур, очі, нігті, м'язи), літу - вогонь (серце, кров, язик, губи, тонка кишка), осені - метал (легені, товста кишка, шкіра), а ще є міжсезоння - земля (селезінка, шлунок, підшлункова залоза). Виявляється, що зміна пір року позначається на людському здоров'ї. Влітку слабкі легені, а ось серце сильне, взимку - навпаки. Однак усі органи пов'язані між собою: хвора печінка може спричинити недуги шкіри тощо.

Коляда - свято Сонця

Цикли річного кола Валентина Білявська пов'язує зі зміною якості сонячного випромінювання. Саме тому так зване Коло Сварога (бога вогню за слов'янськими віруваннями) починається в найдовшу ніч найве-личнішим святом - Різдвом Сон-ця-Дажбога.

- Коляда (Різдво Божича, Родздво Світла Дажбожого) у поєднанні зі Святом Місяця та Святом Зорі є триєдиним празником - Святками - і триває дванадцять днів, - розповідає дослідниця. - За східними джерелами, зимове сонцестояння - пора розквіту енергії стихії Води. А ось свято народження Дажбога - жіноче начало Сонця, інь стихії Вогню.

Через те й збираються на Святки перевдягнені колядники, що своїми костюмами символізують усі царства природи і вшановують новонароджене Сонце.

- Воно для наших предків було джерелом світла і життя, радості і благодаті. Красне світило - невтомний вчитель, який допомагає осягнути наше призначення у Яві - своєю любов'ю до всього сущого щохвилинно являти Бога. Воно великий вчитель безумовної Любові. Щодня молитвами своїми ми лікуємо світ, у якому живемо, - каже Валентина Білявська. - Кожного дня потрібно знаходити час для духовної творчості, що формує простір Любові для нашого роду і народу. Але наступає час, коли люди виконують відповідні обрядодії, дарують празник господарю:

...Тобі ся клоним, тебе шануєм,
Тебе шануєм, тебе віншуєм:
Щастям, здоров'ям
і долевдобров,
І долевдобров, і віком довгим,
І з вітцем, з матков,
з усевчелядков,
І з милою своєв нареченою,
Нареченою, зарученою;
В городі зело, в дворі весело,
В городі зілля, в дворі весілля,
А сам вийди к нам
та подякуй нам,
Що те так красно защебетали,
Як соловейко у лузі в тузі,
Як зозулечка в вишневих
садах...

Приготування до Різдва

У переддень свята наші предки старанно прибирали хату та обійстя. Страви готували завчасно, серед них - ковбаси, холодець, печене, смажене тощо. Також уранці 6 січня обов'язково запалювали живий вогонь. Господиня готувала пісні обрядові страви. їх мало бути 12.

- У другій половині дня, ближче до початку святкування, господар вносив до світлиці сіно та солому, якою посипав підлогу. Стіл накривали скатертиною, на неї тонким шаром клали солому, а на кожен кут столу - по зубцю часнику, і накривали другою скатертиною. Глава сім'ї ділив сіно на дві купки. Меншу клав на покутті столу (дальній лівий кут - краще східний), більшу купку - під стіл, де розташовував знаряддя праці (рало, розпашник, плоскоріз, сокиру або металеві частини цих інструментів). Також ставили жаровню, а в неї - ладан. Тепер, звичайно, можна запалити ароматичну паличку чи нагріти трунок в аромниці, - поділилася знаннями викладачка.

Святвечір починався з появою першої зірки. Господар вносив Дідуха, якого виготовляли під час літніх обрядових жнив. Його, обмотаного металевим ланцюгом, урочисто ставили на стіл і співали старовинну пісню:

Божич Божичу ступкає,
Коло Свароже починає.
Несе пучечок золота,
Щоб позолотить ворота!
Коляда, заходь до хати,
Будем Діда шанувати!
Вже на Покуті кутиця -
Буде Сонце веселиться!
Дай же, Боже, в полі Роду!
В полі - Роду, в хаті - згоду!
Бо велика в нас Родина,
Славна ненька Україна!

Господиня давала малій дитині (до семи років) три невеликі хлібини і сіль на таці, які та мала поставити на покутному кінці столу. Натомість чоловік давав дитині велику воскову свічку у кухлику із зерном. її ставили біля хліба. Після цього хазяїн обходив свої володіння, худобу і сад. Особливо ті дерева, які всихали або не родили. Господар обдаровував їх святим , хлібом, таким чином припрошуючи, заохочуючи до відродження.

- Повернувшись до світлиці, він клав хліб на місце і сідав до столу, питаючи: «Чи бачите ви мене?» Усі відповідали: «Не бачимо! Не бачимо!» Запитання і відповідь повторювали тричі, - розповідає Валентина Білявська. - «То хай і далі так щедро родять жито і пшениця, щоб на нове

Різдво ви мене знову за хлібом не побачили». Діти у цей час ховалися під стіл і квоктали, кукурікали, мекали. Потім господиня подавала господарю мисочку зі стравами для тварин. І той знову обходив худобу, годував та малював медом на її лобі солярні знаки (коло, колесо з шістьма спицями, концентричні кола, круг з хрестом усередині). Вертаючись, він обсипав маком пороги, двері, ворота і замикав їх - оберіг від злих сил. До речі, гості мали вже зайти до хати. Починаючи свято, хазяїн брав миску з кутею і вітав Красну Панну Сонце-Коляду з народженням та запрошував її їсти кутю разом із домашніми.

Після вечері наші пращури обдаровували себе і гостей, висловлювали їм щирі побажання, а потім танцювали.

Колядування традиційно починалося колядою господарю, господині, членам родини. А вже опісля молодь створювала окремо дівочі і парубочі гурти, які йшли вітати з Різдвом родичів і сусідів. Дітвора змішаними ватагами колядувала окремо, однак недовго, бо було вже пізно.

- У цей вечір діти, зазвичай після вечері, несуть святкові страви своїм божатам (хрещеним батькам). Старші люди лягають спати, лишаючи ложки та миски на столі для банкету пращурів. На перший день Різдва - Свято Роду йдуть на гостини до старших роду чи громади і несуть святкові страви. Колядують протягом усіх Святок - до свята Зорі (Водосвяття, 19 січня). Це час празнику, коли працюють тільки на щоденну потребу: готують їжу, порають тварин тощо, - пояснила дослідниця.

Олеся Гордієнко, тижневик «Деснянка» №2 (530)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.