«Я ж не медсестра, я фельдшер!»

20-річний фельдшер Олександр Помилой лише чотири місяці як розпочав трудове життя. Зі студентської лави потрапив у сільський медпункт. Як стверджують лікарі - такий досвід хоч і тяжкий, зате безцінний. Не кожен наважується одразу брати на себе відповідальність за здоров'я й життя великої сільської громади. Олександр Анатолійович не з боязких, тож нині майже півтори тисячі жителів Количівки - під його опікою.

- Була ще вакансія медичної сестри у Чернігівській міській лікарні, але я ж не медсестра, я фельдшер! - із гордістю каже молодий керівник ФАПу. - Ви не звертайте уваги, що у нас стареньке приміщення, згодом «підлатаємо». Ось, наприклад, новий паркан уже встановили, придбали обігрівач - підстрахувалися на випадок відключення газу, часи ж нині неспокійні.

Планів у хлопця чимало, потрібні у медзаклад нові вікна, двері. Мо' хто з депутатів допоможе? До речі, серед них є такі, кому небайдужа доля сільського медпункту.

- Ось маємо нову медичну сумку для препаратів та обладнання, річ вельми потрібна у нашій роботі. Стара геть розлізлася. Було дуже незручно, ліки хоч по кишенях ховай, коли збираєшся на виклик. Пригледів у медтехніці сумку, яка б нам підійшла, та ціна «кусалася». Написав листа з проханням і коли відбувалися вибори до Верховної Ради, розніс по депутатських приймальнях, хоча надії, чесно кажучи, було малувато, хіба ж високим чинам є діло до наших сільських потреб? Але яким же було моє здивування, коли зателефонувала помічниця Анатолія Долеска й сказала: «Ваше прохання Анатолій Олександрович розглянув і задовольнив, так яка саме вам потрібна сумка? Ми її придбаємо для вашого ФАПу». Ось тепер бачите, все розкладено як слід: тут пігулки, тут ампули для ін'єкцій, тут шприци, ендоскоп, - демонструє вміст новенької сумки Олександр Помилой. - А ліками, дякуючи нашому районному медичному керівництву, ми забезпечені.

На виклики фельдшер виїжджає велосипедом. Хоча робочий графік, звичайно, існує, але, як і будь-якому сільському медпрацівнику, доводиться «сідлати» залізного коня й на світанку, й уже під зорями. Щодня у ФАП звертаються по 10-15 чоловік, викликають додому. Зараз побільшало хворих на респіраторні недуги, а що вже казати про гіпертоніків! Такі чи не в кожній хаті.

- Така робота! - резюмує. - Але не пошкодував жодного разу, що обрав саме цю професію. Друзі (немедики) іноді запитують, чи нестрашно працювати фельдшером, адже ситуації різні бувають. А я так скажу, коли із коледжу нас направили на практику в хірургічне гнійне відділення міської лікарні, ось тоді ті, кому страшно, мали можливість змінити професію, я не з їхнього числа. Більшість моїх друзів - це одногрупники, які зараз також працюють у сільських ФАПах,телефонуємо один одному, радимося, ділимося досвідом. Колишній мій викладач, лікар-невропатолог Ганна Яківна Пастушенко - це мій головний порадник, колеги з райлікарні також завжди підтримують.

Родом юнак із села Семенівка Менського району, там живе його велика родина. Нині він у них сімейний лікар, телефонують, просять поради, коли хворіють. Особливо старенька бабуся часто нездужає. До речі, вона колишня санітарка, можливо, са-меїї приклад надихнув онука обрати професію медика.

Має фельдшер і захоплення для душі - грає у театрі медколеджу.

- Ми його називаємо «Комора», бо приміщення дуже нагадує комірчину, там і репетируємо під керівництвом художнього керівника Оксани Буш-трук. Влаштовуємо вистави у лікарнях, геріатричному пансіонаті, нині готуємо новорічну програму.

А ще хлопець допомагає доглядати за хворими у міському хоспісі, зазвичай, це нічні чергування. Дуже переймається за одного пацієнта закладу, з яким знайомий іще зі студентських років. Це колишній лікар-офтальмолог, але, за словами Олександра, через халатність своїх же колег-медиків після складноїопераціїосьуже сім років прикутий до ліжка. За хворим доглядають батьки, але, щоб підтримувати й лікувати сина,їм зараз просто бракує коштів. Олександр сподівається, що, можливо, знайдуться небайдужі люди, котрі допоможуть його підопічному.

Ось так за щоденними турботами й минають робочі будні молодого фельдшера, а у майбутньому талановитого, відомого лікаря-реаніматолога. Саме така мрія у хлопця - рятувати людей, тож нехай вона обов'язково здійсниться.

Катерина Мухіна, "Наш край" №100-101 (9344-9345) 13 грудня 2014 року

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.