Птицю щипає сотнею гумових пальців

29-річний менянин Володимир Руденко зі старих залізяк змайстрував апарат для общипування курей



Почули таку новину (див. заголовок). Прикольно. Поїхали дивитися. Веземо з собою нещипаного півня (по дорозі заїхали в село Феськівку, купили у господаря. Він же Петю і життя позбавив).

— Попередньо птицю потрібно ошпарити кип'ятком, — інструктує винахідник.

Дістали ми свого півня. Нагріли на газу воду. Ошпарили.

— Зробити таку машину прикортіло весною, — тим часом розказує Володя. — Живемо поряд з фірмою «Гаврилівські курчата». І мені чомусь у голову: «Йомайо. Як же вони стільки курей общипують? Не руками ж». А воно ж, коли довго про щось думаєш, аж снитися починає. Давай в Інтернеті дивитися. Справді, є такі машини. Але... Коли долар був по 8 гривень, стоїла ця техніка 4,5 тисячі гривень. Я що, дурень, таку дорогу куплять? А щипати треба. Я птицю на продаж до Черкаської області вожу. По десять-п'ятнадцять общипувать за раз треба.

Почав думати, як самому таку зробить. Продивлявся відео, як працює. Та хіба ж усе розгледиш? Дивився на картинки, що і як прикручене.

Барабан пристосував зі старої пральної машини «Ардо». Дрилем зробив 100 дірок. У них вставив гумові ребристі пальці сантиметрів по десять. На той час один коштував 2 гривні. Барабан крутиться, пір'я за них чіпляється і вилазить. Водою зі шланга зверху поливаю, воно змивається вниз, на лоток, щоб потім на викинштейн.

Електродвигун мій ровесник, 1985 року народження. Зі старої насосної станції. На все витратив 500 гривень. З нових деталей — потрібно тисячі півтори.
— Аби якісно обскублось, потрібно відрізати голову, ногу, — завершує інструктаж. — Я одну ногу залишаю, щоб було за що витягати з гарячої води.

Що ж, зрозуміло. Вкинули півня в барабан, шнур до розетки. Загуло-закрутилося. Теліпався там птах десь з півхвилини... Холодною водою зі шланга Володимир поливав зверху.

Вимкнули диво-техніку. Щось теє... Якось не теє... І пір'я не все повилазило, і взагалі тушка якась покоцана. Таку точно на базарі не куплять.
— Не було такого ще ніколи, — засмучено розводить руками господар. — Ось дивіться! — прямо заводиться.

Ловить свою цесарку, позбавляє її життя, ошпарює, вкидає в свою машину. За якісь секунди виймає. Чистенька, красивенька. На крильцях залишилося декілька пір'їн. Доскуб руками.

Отже, механізм добре скубе птицю, доки вона свіженька, ще тепла. А наш півень, був, задубів.
— Зараз цесарка також посиніє, — смалячи, задоволений, що все вийшло, каже раціоналізатор. — Така у неї особливість. Але м'ясо смачне і дієтичне.

На вихідних сусідам щипаю живність. Безкоштовно. Добра душа. Колись я торгував солодкою ватою. Та нічого не заробив, бо на всі міські свята вату роздавав безкоштовно. Коли ще був студентом, у мене вже була своя машина. Ніколи порожнім не їздив. Туди везу повну машину сумок, назад — повну машину голодних студентів.

Батько помер, коли мені вісім років було. За мною особливо ніхто не дивився. Завжди щось крутив. П'ять років «ліпив» картинг. Зробив. Але сам з нього виріс. Віддав сусіду. У минулому році на обласних змаганнях друге місце зайняла моя техніка.

Юлія Семенець, Вікторія Товстоног, тижневик «Вісник Ч» №47 (1489)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Додати в: