4-річна Аліна блукала на вокзалі у Шостці, а мати не знає, як вона там опинилася

Було це 15 листопада нинішнього року. Люди, які чекали на потяг, звернули увагу на дитину, котра сама ходила залізничним вокзалом. Хтось зателефонував у міліцію. Коли правоохоронці прибули на виклик, мала казала, що її мама пішла по морозиво і не повернулася. Назвалася Аліною. Змерзлу, брудну і голодну дівчинку міліціонери забрали до міськвідділу.


Новина про загублену дитину швидко поширилася містом, а після того, як телеканал СТБ зняв сюжет про цей випадок, її обговорювала вся країна.

Розказати, як вона опинилася на вокзалі, дівчинка не змогла. У міськвідділі Аліну стали розпитувати про маму. Розшукати її вдалося того ж дня — це 33-річна Наталія Копійко з Грем’яча Новгород-Сіверського району Чернігівської області, а Шостка в Сумській області.

— Ця жінка вже потрапляла в поле зору наших міліціонерів, — розказує спеціаліст сектора зв’язків з громадськістю УМВС України в Сумській області Тетяна Миняєва. — Цього літа з її дочкою трапився неприємний випадок: Наталія пішла в магазин, який знаходиться біля ринку в Шостці, а дівчинку залишила почекати її на вулиці. Перехожі, бачачи, що маленька дитина на базарі сама, без нагляду, викликали міліцію. Та, поки міліціонери приїхали, мати вже повернулася. Вона запевнила правоохоронців, що відійшла всього на кілька хвилин. Розібравшись у ситуації, міліціонери ніяких претензій жінці не пред’явили, однак про всяк випадок записали її дані і номер мобільного телефону. Ця інформація дуже знадобилася, коли на вокзалі знайшли дівчинку. Один із міліціонерів, який виїжджав влітку на той виклик, впізнав Аліну.

Міліціонери зателефонували Наталії на мобільний і попросили забрати дочку. Вона відповіла: «Аліна спить» і відключилась. По голосу жінки було ясно, що вона добряче напідпитку і не розуміє, хто їй телефонує і чому. В міліцію вона так і не приїхала, тому Аліну відвезли до Шосткинської дитячої лікарні, де її оглянули лікарі, помили, нагодували й одягнули в чистий теплий одяг. На щастя, дитина не застудилася, хоч і була одягнена в тонку осінню курточку лише поверх футболки. У лікарні дівчинка пробула 10 днів — до 25 листопада, поки вирішувалося, хто її забиратиме з лікарні і де вона житиме, хоча мати Аліни об'явилася через два дні після зникнення дочки.

— Вночі 18 листопада на лінію «102» зателефонувала жінка і стала кричати, що в неї пропала маленька дочка. Розмову завершила фразою «Ви міліція, ви і шукайте!», — розповідає начальник Шосткинсько-го міськвідділу міліції Віктор Гузей. - По тривозі був піднятий увесь особовий склад. Ситуація ускладнювалась тим, що заявниця вимкнула свій телефон. Тож поки одні шукали дитину, інші — жінку, яка телефонувала. І тут ми згадали про дівчинку, яку знайшли на вокзалі два дні тому, й порівняли номер телефону її матері з номером заявниці. Сумнівів у тому, що це одна й та ж сама людина, вже не було. Шукати її довелося до ранку.

За словами міліціонерів, Наталію знайшли п'яною в квартирі її знайомого у Шостці. Пояснити, де її дочка, вона не змогла. Згадала лише, що їй телефонували начебто з міліції, але вона подумала, що це жарт. Коли, вже протверезілу, її розпитували в міліції, що ж сталося, вона розказала, плутаючи дні, що в Шостці залишила дочку на знайомого, а сама пішла нібито шукати роботу і пропала на кілька днів. Весь цей час вона жила в іншого знайомого. Аліни вона не бачила, однак постійно телефонувала і цікавилася, чи все в неї гаразд. Коли ж знайомий зізнався. що дитини він уже дві доби не бачив, — одразу ж зателефонувала до міліції.

За те, що Наталія сп’яну загубила дитину, співробітники міліції склали на неї адміністративний протокол і виписали штраф — 50 гривень. Дочки їй не віддали. Вже 25 листопада Аліну з лікарні забрали соціальні працівники з Новгорода-Сіверського. Того ж дня вони віддали малу бабусі — 55-річній матері Наталії Олександрі Копійко, яка мешкає у Грем’ячі.

— Зараз дівчинка живе з бабусею і мамою. Умови проживання там хороші, за дитиною доглядають, — каже керівник служби у справах дітей Новгород-Сіверської РДА Сергій Поливода. — Після того, що сталося, ця родина весь час під наглядом нашої служби, приглядають за ними і з Грем’яцькій сільраді. Чи позбавлять Наталію батьківських прав, вирішить суд. Зараз ми збираємо всі необхідні документи для цієї справи.

У Грем’ячі історію про те, як Аліна загубилася у Шостці, селяни жваво обговорюють, кажуть: що б могло статися з дитиною, аби її не знайшла міліція!?

— Наталія — мати-одиначка. Через її пиятику і спосіб життя вони з Аліною перебувають на обліку як неблагополучна родина, — говорить сільський голова Олексій Карцан. - Бабуся дівчинки — Олександра Максимівна - жінка нормальна, непитуща. Вона слідкує і за дочкою, і за онукою.

Саме вона зустріла нас на порозі свого будинку, коли ми прийшли дізнатися, що Наталія робила в Шостці і як умудрилася загубити там дочку.

— Проходьте, Наташа вдома, — говорить, впускаючи нас, Олександра Максимівна. — А внучка ще у дитсадку. Скоро піду забирати.

— Мені її не віддають, забирає з дитсадка Аліну моя мати. - каже Наталія.

— Я тепер соромлюся і надвір вийти, бо чого тільки про мене злі язики не говорять! Кажуть, наче я спеціально дочку на вокзалі покинула. Я б такого нізащо не зробила! Вона ж моя єдина дитина. Чоловіка в мене немає. З Алініним батьком — моїм односельцем Сергієм Бадаєм — ми познайомилися 6 років тому Він на 17 років старший за мене. Зараз йому 50.

Від першого шлюбу з нього є три дочки та їхньою долею він та його колишня дружина зовсім не цікавляться — їх обох позбавили банківських прав. Із Сергієм ми прожили разом недовго, навіть не були в офіційному шлюбі. Зараз майже не спілкуємося, грошима він теж не допомагає. Навіть коли вони у нього є, він для дитини пожаліє щось купити.

— Нащо йому та дитина, якщо він алкоголік! Для нього головне — зібрати собі на пляшку, а не дитині на чобітки чи на гостинець, — обурено кидає Олександра Максимівна. — Він мою Наташу й занапастив. Втягнув у п’янки-гулянки. Поки дочка зі мною була: то й допомагала все і не пила. А як із Сергієм зв’язалася, то наче здуріла. Пити їй зовсім не можна — вона від пляшки пива вже п’яна, а потім не згадає, що робила і де була.

— Коли Аліна загубилася, теж була напідпитку?

— Ні, твереза була, — заперечує Наталія, відводячи погляд.

— Хоч не бреши людям! Кажи, як все було! — кричить на неї мати. — Аби була твереза, не наробила б горя. А якщо дитину в тебе заберуть?

— Я нікому її не віддам! — плаче Наталія. - Все зроблю, аби не забрали. Я ж хотіла нам з Алінкою кращого життя. Ну що в цьому селі? Після школи я ніде не навчалася, тому можу хіба що дояркою на ферму піти працювати, бо іншої роботи у нас не знайдеш. Думала, знайду її у Шостці. Поїхала туди з Аліною. Там у мене був знайомий — Сашко Пушков. Він раніше жив у Грем’ячі, тож я його добре знала. Сашко обіцяв глядіти дитину, поки я влаштовуватимуся на роботу. Якось вранці я пішла шукати роботу й кілька днів жила в іншого знайомого, а Аліна була із Сашком. Та я весь час йому телефонувала, питала, як там дочка. Він відповідав, що все нормально. А через деякий час (Наталя не пам’ятає, коли саме. — Авт.) він сказав, що Аліна пропала. Я кинулася до нього додому, а там — ні Сашка, ні дочки. Куди він тоді пішов і де зараз, я не знаю. Та й не до нього мені було - я дуже злякалася за дочку! Аліна в мене така спритна, що за нею тільки встигай слідкувати. Я думаю, вона сама вийшла з хати і пішла кудись, а хата Сашка недалеко від вокзалу, то, мабуть, вона туди й забрела. Я ж шукала її по всій Шостці, відколи дізналася, що вона пропала. Розгубилася, бо скрізь усе незнайоме, не знала, до кого звернутися. Поки шукала Аліну, жила в того ж самого знайомого. Вже потім додумалася зателефонувати в міліцію. Вони мене знайшли, повезли у відділок. Щось питали, та я не пам’ятаю, що саме. Знаю лише, що Аліна в цей час була у лікарні. Наступного дня я пішла до неї. Залишитися з дочкою в лікарні мені чомусь не дозволили. Я поїхала додому. А потім мати привезла з Новгорода-Сіверського Аліну додому. Поки що вона живе з нами. Соціальні служби сказали, щоб я не пила і знайшла роботу, тоді є шанс, що мене не позбавлять батьківських прав. Тому я вже не п’ю, а з Нового року мене візьмуть прибиральницею в магазин у Новгороді-Сіверському.

Поки ми говорили, Олександра Максимівна привела з дитячого садка Аліну. Дівчинка, тільки-но переступивши поріг, одразу ж побігла до мами. Наталія зняла з неї куртку, перевдягла у домашнє.

— Ми і літери вже з нею вчимо, і рахувати вона вміє. Ану порахуй до десяти, доню. — звертається до Аліни.

— Не хоче, соромиться. Я знаю, що я не найкраща мати, але дочку люблю. Буває, кажу: «Погана в тебе мама, Алінко». А вона притулиться до мене і відповідає: «Ні, мама хороша!» Що б не трапилося, я для неї хороша!

с. Грем’яч Новгород-Сіверського району.

Наталія Федосенко, "Гарт" №50 (2647) від 12 грудня 2013

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Додати в: