Як живуть у Чернігові багатодітні родини

Середа, 4 грудня 2013 10:51 | Переглядів: 4168

Наші чиновники люблять поговорити про те, що у країні демографічна катастрофа, населення скорочується, а держава докладає всіх зусиль для того, щоб вирішувати це питання. Для сприяння демографії придумали навіть цілу систему виплат матеріальної допомоги при народженні дитини. Сума допомоги може здаватися великою на перший погляд, але її виплата розтягується на роки, а молода жінка, яка випадає із активного життя, навряд чи може розраховувати на неї як джерело доходу.

Схожа ситуація і у багатодітних родинах. Декларована на словах підтримка на практиці виливається у необхідність гаяння безлічі часу на збирання різноманітних довідок і паперів по бюрократичним кабінетам заради невеликих пільг, а необхідність робити це кожних півроку перетворює життя багатодітної родини на безкінечний похід по кабінетам чиновників і доказування свого скрутного матеріального становища.

Родина Качановських - багатодітна у другому поколінні, якщо є такий термін. Старших дітей у родині п’ятеро: чотири брати віком від двадцяти шести до шістнадцяти років: Іван, Леонід, Костя і Петро, та найстарша, двадцятисемирічна сестра Настя. У Насті три своїх доньки - семирічна Софія та на рік молодші дівчатка-близнючки Агата і Адель, яких мати виховує самотужки, без чоловіка.
Ваня зараз не живе у Чернігові, два роки тому він поїхав навчатися і працювати до Москви. Решта дев’ять чоловік, включаючи батьків, дітей та внуків, мешкають у звичайній трикімнатній "хрущовці" недалеко від Валу. У коридорі гора черевиків, наче в домі нашестя гостей. В кімнатах - двоярусні ліжка, щоб розмістити всіх мешканців. Менші дівчатка електровіниками гасають по кімнатах. Старша, із більш спокійним характером, грається у іграшку на планшеті. "Глянь, який я виграла приз", - хвалиться вона мені, показуючи екран. Мама, помічаючи це, кидає через плече: "Багатодітні, а є планшет. Твої читачі побачать і подумають, що багато живемо, а ще й жаліємося. А насправді то подарунок".
Глави сім’ї Петра та найстаршого із наявних братів, Леоніда, вдома немає. Старша в родині жінка, Наталія Леонідівна, накриває стіл і розставляє чашки із чаєм, відганяючи дівчаток, які хочуть тихцем вкрасти зі столу цукерки. Дівчатка не ображаються. Вони давно звикли, що треба чекати, і тоді тобі дістанеться твоя справедлива частка частування. Продукти харчування у домі діляться порівну "Батон куплю - треба ховати, щоб не з’їли одразу" - сміється Наталія Леонідівна, але її сміх трохи гіркий. - " Ось така я нещасна багатодітна матір". "А я - щаслива!" - перебиває Настя. - "Принаймні, якщо говорити про материнство, і про те, що маю таких чудових дітей".

- Спочатку хотіла лише трьох дітей. Четвертий і п’ятий сини вийшли незапланованими, якось так всупереч усьому. Але я завжди була такою наївною, оптимістичною, - розповідає Наталя Леонідівна.

- Сусіди, друзі бралися за голову і дивувалися, як же ми збираємося їх ростити, годувати. А я думала: а що ж тут такого? І лише коли діти виросли, я повною мірою зрозуміла значення приказки "Маленькі дітки - маленькі бідки. А великі діти - великі біди". Підняти на ноги, вивчити, - оце і є справжні проблеми, з якими я зіткнулася. Коли діти були ще неповнолітніми, законодавство було в Україні таке, що практично ніякої допомоги багатодітним сім’ям не призначалося. А зараз трьом дітям уже більше 18 років, і я вже не багатодітна матір.

- У мене всі питають: "Троє дітей - це тому, що маєш мамин приклад?" - Настя Качановська посміхається. А я прекрасно розуміла: коли народяться мої діти, не впаде небо на землю, не обваляться стіни дому. Я змалечку вміла справлятися з молодшими братами, і своїх дітей зовсім не боялася. На жаль, дуже швидко зрозуміла, що мій чоловік - не та людина, з якою хотіла б прожити все життя. Повернулася до Чернігова і молодшу двійню народжувала вже будучи розлученою. Всі друзі відмовляли, вмовляли на аборт. А я не розуміла їх. Адже це так гарно - двійня.
Я розумію, що якщо нас порівнювати з іншими родинами, мої доньки багато чого не отримують, і у харчуванні, і у просторі для розвитку та розваг. У дівчаток зуби хворі, і не через те, що, як інші діти, солодощів їдять надміру. Навпаки - не вистачає у їжі якихось необхідних речовин. Зате вони люблять їх лікувати. Самі питають: "Мамо, а коли ми підемо до лікаря?"

Настя останні кілька тижнів живе у Києві, намагаючись знайти там роботу. Чернігівських заробітків для доньок, які швидко ростуть, зовсім перестало вистачати, а тут якраз подруга попрохала послідкувати за квартирою, сама виїхавши на заробітки до Росії. Тому у домі стало трохи більше місця, але майже вся турбота по догляду за дітьми лягла на плечі бабусі. Хіба що Петро відводить першокласницю Софію до школи та забирає її.

- У батька почалися проблеми зі здоров’ям, тому він вимушений був звільнитися з роботи на ТЕЦ. Ходить на біржу, ким би завгодно, хоча б двірником влаштуватися. Але вакансій ніяких немає. - каже Наталя Леонідівна, - зараз живемо на мою зарплату і батькову пенсію. Костя ось вантажником влаштувався, то може хоч на сигарети перестане просити. Чернігівська влада нічим не допомагає.

- Половина проблем вирішиться одразу, якщо я влаштуюся на нормально оплачувану роботу і висилатиму матері гроші на доньок. Але в Києві зараз теж непросто. На маленьку зарплату давно уже б влаштувалася. Але так сама буду всі гроші проїдати, сенсу немає.

Костя Качановський - худорлявий підліток з нервовими рухами, зате вже з набитим татуюванням над серцем, грається за комп’ютером.
- По одинадцять годин в день працюю вантажником у магазині, зриваючи спину і дихаючи пилом п’ять днів на тиждень. Платять тисячу двісті грн., але відносно офіційного працевлаштування я зовсім не впевнений. Але у нашій ситуації я бачу багато плюсів. Так, і мінусів теж дуже багато. Але плюсами вони всі перекриваються. Я, живучи в такій родині, абсолютно готовий до дорослого життя, до будь-якої ситуації.

Для чиновників же імітувати діяльність при повній бездіяльності - річ звична.
- Приходили якісь дві жіночки, прізвища забули. Сказали: "Ви можете написати заяву з проханням про матеріальну допомогу, зібрати довідки, і вам дадуть 100 грн." "Я більше часу витрачу і проїжджу, і це заради сотні?", - відповіла, так ще і обурилися. Типу, 100 грн. - це не гроші для вас, виходить? Гроші, звісно. Дали б мені одразу, а не довідки примушували збирати.

Матеріальна допомога багатодітним родинам існує. Але отримати її досить важко, треба дуже багато часу згаяти на бюрократичні процедури, збір довідок і т.д., а платять кошти лише півроку. Настя ситуацією зовсім не задоволена.

- Чоловік мій бувший живе у Дагестані зараз. Від нього поки зібрали всі документи, дуже багато часу пішло. Дев’ятсот грн. виплатили були допомогу по невиплаті аліментів. А потім він аліменти став присилати – 500 грн. Відповідно, по невиплаті вже грошей не буде. Правда, півроку платять допомогу по малозабезпеченості. Зате на наступні півроку на цю допомогу вже не маєш права. А далі - знову збери купу паперів, доведи комісії, що приходить сюди, що ти дійсно живеш у скрутних матеріальних умовах. І якщо доведеш - то знову на півроку маєш право на допомогу. І так - по колу.
Для дівчаток є безкоштовний проїзд у транспорті. Але ж чому його немає для мами? Я ж теж із ними їжджу постійно. І взагалі - зараз мені б це так згодилося, постійно катаючись до Києва і по Києву.

Добре, що постійний шум і тупіт, який здіймають діти, не турбує сусідів. З ними пощастило. - Там така родина, зі своїми дивностями. Але вони ніколи на нас нікуди не скаржилися. Іноді навіть питають, чи не трапилося нічого, коли ніхто не гримає довго, - каже Настя наостанок.

Незважаючи на те, що роботу поки не знайдено, надії знайти гарний варіант у Києві і забезпечити доньок всім необхідним Настя не втрачає. Вона мріє про власну квартиру, збирається заробити на неї сама і жити з доньками у власному домі.

Агата і Адель

Костя і Петро у своїй кіматі

Кухню дуже просили не знімати. А по-моєму, тут порядок

Настя Качановська

Наталія Леонідівна

Софія

Спальня дівчаток

Фотографія, малюнки та картини можна знайти будь-де, навіть у коридорі

Богдан Гуляй