Ірина Пашко у Чернігові – медсестра, у Шишківці - учитель

29-річна Ірина Пашко майже 8 років працює медичною сестрою другого хірургічного відділення обласної дитячої лікарні. Вона постова сестра. Працює й у денні, й у нічні зміни. Ставить крапельниці, робить уколи, перев'язки, спостерігає за хворими після наркозу. І вже другий рік Ірина Олегівна два дні на тиждень їздить у Шишківку Корюківського району, за 120 кілометрів від Чернігова. Там вона працює учителем англійської мови. Проводить уроки, перевіряє домашні завдання, ставить двійки :)

— Чи просять вас у школі робити уколи, а у лікарні повчити когось англійської?
— І те, і те буває. Якось на уроці дівчинці стало погано. Вона ледь не знепритомніла. Одразу ж покликали мене, — розповідає Ірина. — Місцеві жителі просять зробити укол чи поміряти тиск. Ну як відмовиш? А у Чернігові просили позайматися англійською, але часу на це зовсім не маю — уроки, чергування в лікарні.

— Чиє щось спільне у двох різних професіях?
— І там, і там — діти. Тільки у лікарні я дбаю про їхнє тіло, а у школі — про душу, — усміхається Іра.

— Де важче?
— Фізично, звичайно, більше втомлююсь у лікарні. Вчителі, мабуть, морально стомлюються. Але у Шишківці діток усього 15, та й хороші учні, тому отримую від цього одне задоволення. Проте медсестра не носить додому перевіряти зошити, не пише конспекти уроків. Відпрацював — і додому.

— Що у результаті оберете: медицину чи вчителювання?
— Більше схиляюся до школи. Але це, сподіваюсь, лише перша сходинка.

Ірина родом із Сосниці. Зараз живе у Чернігові. Після закінчення школи плани були здобувати вищу освіту. Але батьки наполягли: з професією медсестри завжди матимеш хліб. Дівчина закінчила Ніжинське медучилище за спеціальністю фельдшер. Влаштувалася на роботу в обласну лікарню.
— Та хотілось досягти чогось більшого. Зараз я медсестра другої категорії. Працюватиму, отримаю першу. А що далі? Куди рости? Для розвитку потрібна вища освіта.

Попрацювала три роки, звикла. І вирішила вступати. Думала про фармацевтику, ну, в крайньому випадку біофак у педагогічному, куди зазвичай ідуть колеги. Але ще зі школи мені подобалась англійська. Тому на цей раз вирішила слухати своє серце.

— Як опинилися у Шишківці? — запитую Іру.
— Минулого року я закінчила педагогічний університет. Заочне відділення. Моя подруга по навчанню працювала у Шишківці. І йшла у декрет. От і запропонувала замінити її. Не відмовилась. Хоча були й інші пропозиції. На повну ставку у Семенівку, у Сосницький район. Але ж у Чернігові у мене чоловік. Кидати його не хотілося. Сім'я повинна жити разом.
Графік, який мені запропонували у Шишківці, повністю влаштовував. Я могла працювати у лікарні і одночасно напрацьовувати досвід у школі.
Спасибі моєму керівництву у відділенні, пішли назустріч.
На роботу до Шишківки Ірина виїздить у неділю після обіду прямим автобусом Чернігів-Шишківка. Іде близько трьох з половиною годин. Понеділок-вівторок працює у школі. Проводить по 6 уроків. У вівторок після уроків за нею спеціально заїжджає шкільний автобус і везе до сусіднього села Перелюб, де вчителька сідає на автобус до Чернігова.

— Де живете два дні? У школі? Чи винаймаєте житло?
— Спочатку зупинялася у подруги. Та вона живе у Перелюбі. І треба добиратися до школи зранку, а потім зі школи. Зараз зупиняюся у шкільного кухаря Олександри Кльови, яка живе недалеко від школи.

Марина Забіян, тижневик «Вісник Ч» №43 (1433)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.