Трактор, зібраний селянином, служить уже чверть століття...

Поляки про таке диво домашньої техніки сказали б «пан сам склепав», а його творець - Віктор Дмитренко з Вертіївки — скромно називає власноруч зібраний трактор вірним помічником. Чверть століття служить саморобний «металевий кінь» родині Дмитренків. Він допоміг і трьох доньок на ноги поставити, і скруту 90-х років пережити. Завжди у пригоді, завжди готовий до роботи. Весь цей час відпрацював вірою і правдою, а головне — жодного разу не підвів, не вийшов із ладу.


Віктор Іванович залюбки майструє сільськогосподарську техніку. Винахідник-раціоналізатор, крім трактора, самотужки змайстрував картоплесаджалку, косарку, культиватор та інші ґрунтообробні механізми. Аби вижити в селі, пан Віктор покладається лише на власні руки й сили. Саморобна сільгосптехніка допомагає суттєво заощаджувати сімейний бюджет, а найголовніше - береже здоров’я.

«Трактор зібрав у 1989 році, — згадує Віктор Іванович. — Тоді я працював електриком у колгоспі. Купив списаний двигун від Т-25, набрав у Ніжині металобрухту і взявся до роботи. Зварював усе сам. Трохи, звісно, переживав, аби не наплутати. Та вже зарік мій «помічник» гордо виїхав у поле. Секрет збирання тракторця простий, і я його не приховую - це вміння, фантазія та бажання працювати на землі».

Бувало й таке, що доводилося навмання тулити докупи деталі, покладаючись лише на інтуїцію, зізнається майстер. Подивитися, як це роблять інші, змоги не було, бо першим у селі взявся за подібний винахід.

«Це вже згодом пішла мода на саморобні речі, а тоді для всіх то був справжній експеримент, — говорить пенсіонер. - Інформація про власноруч зібраний трактор швидко розійшлася і Вертіївкою, і по сусідніх населених пунктах. Зацікавлені гості приїздили до мене неодноразово: роздивлялися, розпитували. Я охоче ділився своєю технологією. Мені не шкода. Кожен хоче мати «помічника» в господарстві».

Після вдалої конструкції трактора чоловік узявся вдосконалювати знаряддя праці. В той час як інші селяни та дачники змушені були озброюватися традиційною лопатою, пан Віктор сконструював картоплесаджалку. Цьому винаходу найбільше раділа дружина - Олександра Олексіївна.

«Сиджу на лавці і процесом керую. Раніше два гектари городу вручну порали. Тепер завдяки золотим рукам мого чоловіка все у нас механізовано, — не нахвалиться дружина винахідника. — Коли картопля підростає, з нашого двору виїжджає саморобний культиватор. Ним ми обгортаємо городину. Ця зручна машина здатна виконувати комплекс агротехнічних операцій. Ціни їй немає. У Вертіївці така лише у нас. От тільки шкода, що продукцію у селян беруть за безцінь. Колись, було, в колгоспі грошей не платять, то ми лише за рахунок вирощеної городини й жили. Чоловік по людях допомагав, то якусь копійку мали. Доньки наші тоді навчалися -треба ж було якось крутитися».

До речі, у подружжя Дмитренків, які разом уже понад три десятки років, троє дорослих доньок і стільки ж онуків. Середня - Інна - вся в тата. Коли жінка сідає за кермо «металевого коня», чоловіки з вікон випадають.

«Якщо мене десь трохи здоров’я підведе - на Віту можу сподіватися, — продовжує Віктор Іванович. — Ще у нас менший онук - Дениско, то його спритності можна лише позаздрити. Хлопцеві тільки сім років нещодавно виповнилося, а він хоч куди козак. Кермо трактора впевнено тримає. Я лише поряд сиджу, щось підказую».

У родині майстра Дмитренка завжди все під контролем. У кожному куточку будинку та двору порядок: усе підбито, відремонтовано. Ніколи не сидить господар, склавши руки - адже вони у нього золоті...

Сніжана Божок,"Чернігівщина" № 40 (420) від 3 жовтня 2013

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Додати в: