Уночі 75-річній Марії Цацук наснився молодий і красивий у формі. Зранку бабуся знайшла могилу воїна на своєму городі

О пів на п'яту ранку приснилося, до двору прийшов молодий чоловік років тридцяти, — каже Марія Цацук з Новосілок (Радульська селищна рада). — Красень. У картузі, формі часів Великої Вітчизняної війни. Обійшов коло хати, заглянув у вікно.
Повернувся і пішов на річку. «Мо’ рибалити?» — подумала. Потім я прокинулася.

Зранку бабуся хотіла посадити біля хати квіти. Лопата стукнулася об залізяку.
Марія Цацук упевнена, поряд з її хатою, на городі, лежить воїн з часів війни. Той самий, що явився їй уві сні.
Залізяка виявилася дверима, схоже, від погреба. На зворотному боці залізяки була прикручена залізна табличка: «Похований Гатченко Платон Іванович».
— Я сам бачив череп і кості. Коли залізо відкинули, — каже брат бабусі Анатолій Федяй.

Марія Цацук зробила за кілька метрів від хати саморобний пам'ятник. Обнесла місце по периметру могили цеглою. Поставила табличку, на ній фарбою написала ім'я покійного.
— Ось це було прикручено дротом, до дверей, — бабуся виносить з дому обідрану заржавілу табличку.
— Заховала і нікому не показувала дверці. Боялася, щоб не вкрали на залізяки. Люди сміялися, то ти, мабуть, бочку з золотом знайшла.
— На глибині штика лопати все було. Розмивало, розмивало і розмило, — каже її брат.
— У 1963 році купили хатку, — продовжує жінка. — У 74-ому з покійним чоловіком Сергієм почали будувати поряд. 12 останніх років жила у доньки. У Льгові Чернігівського району. Повернулася. Зараз на город вийдеш — як на трибуну. А тоді було все заросле. Не можна було до хати підійти. Треба було посадить щось, щоб було що їсти.

Після того, як їй наснився військовий, зварила поснідати і годині о дев'ятій пішла на город. Взяла граблі, лопату, вила.
— Спочатку граблями зчищала. Потім лопатою. Та стукнулася в залізяку. Відкопала таку штуку, — показує на залізні двері. — От і сон в руку. Могила. А що там ще може бути? Далі не колупали. Не хотіли турбувати.

— Подумали, що скарб?
— Ні. Одразу зрозуміла — могила. Новосілки спалили німці. Тут був сильний бій. Наші бились. Я маленька була, але пам'ятаю. Як у лісі жили, як снаряди над головою летіли.
— Ми звернулися в Ріпкинський військкомат, — каже її брат. — Волонтери обіцяли щось зробить.
У Брагині, в Білорусі, в міліції сказали, у них на території немає такого прізвища. Вони звернулися в Ріпки. Приїхав наш дільничний, записав усі дані. Міліція каже, якщо вам заважає цей труп, звертайтеся у суд. Та він нам і не заважає. Ту ділянку не пахаємо...
— Але хтось же його шукає! — додає бабуся. — Треба відкопать, перепоховати.
Впевнена, військовий — не рядовий. Інакше ніхто б про нього так не піклувався — не прикручував би таку табличку. Обіцяли мені і по комп'ютеру його знайти. Депутатів просила. Ті кажуть, дайте лопату. Я не дозволила. А ще я за Атрошен-ка голосувала. Була агітація коло магазину. Обіцяли з могилою щось зробити, рік минув — нічого.

— Не страшно з могилою поряд жити? Раптом привид прийде?:)
— Коли приїхала від доньки, боялася. Але не воїна. Місцевих бомжів.

* * *

З відповіді Ріпкинського районного відділу міліції УМВС України в Чернігівській області від 12 серпня Марії Цацук:
« (...) перепоховання останків не входить до компетенції ОВС. (...) Ви можете звернутися до суду, де в судовому засіданні буде встановлено ступінь вини та розміри заподіяної Вам матеріальної шкоди (...). Рекомендуємо звернутися до органів, які мають повноваження займатись процедурою перепоховання».

Аліна Сіренко, тижневик «Вісник Ч» №36 (1426)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.