Диво-квітник зі старих глечиків

Людмила Корявська з Майського створює свій квітник за допомогою підручних матеріалів і за особисто вимріяним проектом.

Перше знайомство з цією жіночкою відбулося у соцмережах. У «Однокласниках» якось промайнуло фото яскравої клумби з вигадливо розмальованими глечиками і горщиками, в яких ростуть квіти. Господиня – гарна усміхнена жіночка, вказано, що менянка. Спочатку у інтернеті поспілкувалися, потім по телефону. І поїхали на власні очі побачити оту красу.

Виявилося – садиба Корявських не в Мені, а в Майському. І заможною її не назвеш – звичайний сільський двір. З будинку назустріч мені вийшла господиня – та сама жінка, що була на фотографії. На руках у неї зручно вмостився однорічний Сашуня – цікаво ж, хто це приїхав?

А поряд, під вікнами – і той квітник, ніби частинка веселки впала на грядку. Од високих заквітчаних ваз, що гордовито поспиналися на пеньочки-підставки, віє якоюсь урочистістю й спокоєм. І в ошатних візерунчастих посудинах уже не впізнати старих глечиків, що відслужили свій строк на кухні…

– Людмило, це все зробили Ви самі? – запитую.
– Не зовсім, донька трохи допомагала. Але в неї своїх справ багато. Цьогоріч у Болгарію їздила разом з відомою куковицькою «Калинонькою» – вона теж там танцює. А ще захотіла трохи грошей заробити, то огірками займалася. Маша у нас – молодець, Лісківську школу з відзнакою закінчила, тепер у районній гімназії вчитися буде. У неї вже й свій творчий доробок є: і шиє, і вишиває, і взагалі любить усяку творчу роботу.

– Але ж у Вас синочок маленький, господарство, – коли ж час для квітника знаходите?
– Якщо щось дуже хочеться зробити, то й час знайдеться, і можливість. Я квіти люблю і завжди мріяла про якийсь незвичайний квітник. Грошей зайвих у нас немає, то я позбирала старі глечики та горщики і розмалювала їх. Одного глечика не вистачало для моєї композиції, то і в сусідів питала – ні в кого не знайшлося. А тоді по кропиву поросяті поїхала, дивлюсь – хтось викинув, як непотріб, і точнісінько такий, як мені треба. Підібрала, розмалювала, посадила квітку – цвіте!

Дивилась на Людмилу і дивувалась: вирісши у Мені, молода жінка не побоялася разом із чоловіком оселитися в Майському, і живуть там уже 14 років. У юності закінчивши Кролевецьке проф¬техучилище і не знайшовши роботи за фахом, працювала, де могла – лаборантом у школі, кухарем у сільгосппідприємстві, санітаркою у дитячому відділенні райлікарні. Нині перебуває у відпустці по догляду за дитиною – синочку Сашуні всього рік і два місяці. Чоловік Леонід працює у Мені, щодня на роботу добиратися треба.

Клопоту у селі завжди багато, а Корявські лише городу 70 сотих мають, а ще ж і живність. Це ж скільки сил і часу на все треба – здається, хіба ж до квітів?

Але, слухаючи щиру розповідь про життя-буття цієї сім’ї, зрозуміла: оце і є джерело творчого натхнення Людмили. Для своєї сім’ї, для своїх дітей вона живе, працює, робить світ кращим.
– Багато чого хочеться зробити, але грошей на все не вистачає, – каже господиня. Картоплею засаджуємо майже півгектара, щоб якась копійка ще була. Добре, хоч трактора маємо…

З речей, які у більшості людей ідуть у сміття, Людмила намагається зробити оазу краси. І їй це вдається! Бо робить це для своїх найближчих, найрідніших – з любов’ю і світлими мріями про майбутнє. Позаздримо їй по-доброму і повчімося!

Валентина Фещенко

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.