Фельдшеру Валентні Голодаевій майже 81 рік

До хворих дістається пішки,навіть якщо вони за чотири кілометри Валентина Федорівна справно відкриває ампулу з фізрозчином. Бере 20-кубовий шприц. Набирає в нього рідину. Рухи впевнені, руки зовсім не тремтять. Треба — внутрішньом’язовий укол зробить, треба — внутрішньовенний. І тиск поміряє. І таблетку дасть. А їй 18 липня мине аж 81 рік. 60 з них — у медицині.


За червень у ФАПі прийняла 27 осіб і сходила на - 23 виклики. Такий фельдшер у Пилипчі Ріпкинського району (належить до Грабівської сільради). Всього там 87 жителів.

— Як вдається так добре виглядати?

— На дієті сиджу. Намагаюсь жирного не їсти, солоного, садженого також. Он кисле молоко стоїть на столі — ото моя дієта.

Відпочиваю на риболовлі. Майже щодня о четвертій-п’ятій встаю і йду, дві годинки з вудкою на ставку посиджу. А тоді вже на роботу. Ловляться тільки маленькі карасики. Але ж задоволення отримую. Чоловік привчив до риболовлі. Тепер уся родина без неї не може. 6-річному правнуку Микитці вудку подарувала. Рухаюся багато. До минулого року ще тримала двоє поросят-в’єтнамців, кролів, козу. А зараз тільки кури, собака і дві кішки та кіт.

— Яку медицину потрапили?

— Я родом з Пилипчі. З подругою разом поступали до Чернігівського медичного училища, — розповідає Валентина Федорівна. — Я вступила, вона ні. Відучилась. Вийшла заміж. Чоловік був військовим. Я за ним попоїздила. Працювала на «швидкій», старшою медсестрою, операційною.

У Чернігові також певний час робила на «швидкій», потім завідуючою медпунктом в автопарку річкового порту. Пішла на пенсію. Мати моя у Пилипчі захворіла. Стара вже була, 84 роки. Ще й брат, який з нею жив, дуже пив, маму ображав. Довелося нам із чоловіком переїхати у Пилипчу. Купили хату поряд і поселилися. Як переїхала, то про роботу й не думала. У магазин зайшла, а мене баби просять: «Валю, попрацюй трохи». Якраз фельдшерка пішла в декрет, більше на роботу не вийшла. Переїхала до Ріпок. Тоді в селі жило 245 осіб. Це був 1992 рік.

Як переїхали, купили з чоловіком Миколаєм Васильовичем корову, поросят, індиків, гусей. Це зараз одна живу, чоловік помер. Діти-внуки тільки приїжджають. Маю двох правнуків.

Дочка педагог у мене. Пішла на пенсію, почала санітаркою підроблять. Син адвокат у Чернігові. Зараз діти лають: «Мамо, закінчуй з роботою. 80 років. Соромно перед людьми».

— А чого досі працюєте? Нема кому?

— Я трудоголік. Не ради грамот роблю. Як же людей кинеш? Все одно ж ходить буду. Попросять — прийду. Сусідка кожного ранку молить тиск поміряти. Міряю. Зараз виписався один з «онко». Раз на тиждень треба уколи робить. Що ж йому, «швидку» визивать з Ріпок? А це ж не випадок швидкої допомоги. Це перевозка. Треба платить ЗО гривень. У кого закреп, пронос, тиск. Треба таблетку принести. А Пилипча так розкидана. Ще й Чудівка моя за чотири кілометри. До всіх хворих добираюсь пішки. От цього року дитина народилася у квітні. До новонародженого перший тиждень мала щодня ходити. Потім раз на сім днів. Ще коли літо, то нічого. А от зимою важко. Були такі випадки цієїзими, подзвонили, що погано;.а я туди не дійду. Викликала «швидку». Жінку тоді госпіталізували. Та все одно: ще місяць-два-трм. максимум рік, і треба закінчувати з фельдшерством. Скільки ж можна. Ось цього року єдина випускниця в Пилипчі була. Каже, що буде медичну освіту здобувати. Як не поступить, то економічну. Може, заміна росте.

— За ліками у ФАП самі їздите чи вам привозять?

— Медикаменти років три тому нам давали раз на квартал. На триста гривень. Тільки вітчизняні. Зарубіжних хороших ліків від тиску ніколи не давали. А без них ніяк. Сьогодні нічого не дають. Купую за свої гроші. А як колю, люди платять. У мене вс> чеки є. Собі ж нічого не беру.

Вікторія Товстоног, обасна газета "Вісник Ч" №27 (1417) від 4 липня 2013

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Додати в: