Таня Росік: "Дива не станется. Дорогу в житті мушу прокладати сама"

На останньому дзвонику у Рогізківській ЗОШ з усіх її 82 учнів тільки дев’ятикласниця Тетяна Росік отримала відмінну від звичних - традиційних у таких випадках (за успіхи в навчанні та спорті або за перемогу в різних конкурсах тощо) - нагороду. Директор школи Ярослав Крот вручив дівчині подарунок за те, що протягом року не пропустила жодного навчального дня.

- Ти сама така дисциплінована чи батьки суворі? - запитую Тетяну.

«Мушу такою бути, - говорить вона. - Бо багатої рідні у мене нема: щоб чогось у житті досягти, маю розраховувати тільки на себе».

Батьки розлучилися, коли вона була ще зовсім маленькою. З Нових Млинів, де мешкали, вони з мамою повернулися в Ро-гізки. До Таніних дідуся з бабусею та тітки - інваліда дитинства.

Поки у дідуся було здоров’я, в господарстві все ладилося. Але згодом єдиного в родині чоловіка не стало, і жінкам самим довелося тягти всю роботу. Основне навантаження лягло на маму дівчинки - Любу.

«За роками вона молода, немає ще 40, а трудівниця велика, - розповіли в сільраді. - Працює молодшою медичною сестрою в нашій лікарській амбулаторії. Усі люди її хвалять - уважна, старанна. Вдома теж порядок. І на городі, і в господарстві. Зарплата у санітарки мізерна, тож доводиться тримати трьох корів. З ранку до вечора - в роботі. А що вдієш? Жити ж треба, дочку ростити. Грошей Люба на вітер не кидає. Назбирала і купила хату. Тепер живуть окремо. Але від того турбот у неї тільки побільшало, бо тепер доводиться і в себе лад давати, і матері з сестрою допомагати. Таня у неї не балувана. До роботи привчена».

«А як інакше? Що сам зробив, те і маєш - на кого нам розраховувати?» - майже доччиними словами говорить Люба.

Ії колишній чоловік, якби й хотів підставити плече, уже цього ніколи не зробить: кілька років тому його не стало. А у Тані якраз така пора, коли допомога дуже потрібна.

- Збираєшся вступати? - питаю дівчину,

«Після дев’ятого - ні. Є ще два роки. Щоб визначитись, підготуватись», - відповідає...

Вона реально дивиться на речі і знає: дива не станеться - дорогу в житті доведеться торувати самій. Тож і звикає зі школи. Не все їй легко дається, але Таня бере старанням».

«Нічого, якось справлюсь», - посміхається.

Розказує: від усіх бід і невдач у неї є дуже надійний засіб. Принаймні, він ще ніколи не підводив - пісня.

«Співати Таня любить змалку, - додає і мама. - Кожний концерт, у якому бере участь, для неї - подія».

Виступала дівчина не тільки у сільському клубі перед односельцями, а й на сцені районного будинку культури. Співає і для мами, щоб підбадьорити, розвеселити, підтримати, і подякувати їй за те, що вона найкраща.

Р. S.

Насамкінець у селі розказали: Люба зустріла хорошого чоловіка. Роботящого, не пияка. «Хай у них усе буде добре, - казали люди. - Люба заслужила...»

Марта Зінченко,газета "Чернігівщина" №23 (403) від 6 червня 2013

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.