«Чоловікам я більше не вірю!»

31-річна Леся Нестеренко, мати двох дітей, вирішила жити самостійно і купила хату в селі Лукнове

31-річну Лесю Нестеренко із села Лукнове Коропського району покинув чоловік. 22-річний Женя Полянчук зібрав свої речі і поїхав у Київ на заробітки. Через деякий час сказав батькам: «Попросіть Лесю, хай піде з нашої хати. У мене є інша».
У Лесі з Женею донька, їй 8 місяців.
Женя у родині Полянчуків єдиний син. Прийомний! Батьки взяли його, коли хлопчику було два місяці.
— Своїх справжніх батьків він не намагався знайти, — розповідає Леся. — Ми з ним про це розмовляли. Коли не вистачало коштів, він казав, що буде їх шукати. Мабуть, щоб грошей дали. А я йому доказувала: «Які багаті батьки покинуть свою дитину? Навіть і не мрій, що вони тобі дадуть грошей!»

Гуляв, прикриваючись роботою

— Покинув мене мій Женя, — каже Леся, тримаючи на руках доньку Єву. — Разом прожили три роки. Я народилася у Глухові, але працювала і жила у Кролевці Сумської області (Кролевецький район межує з Коропським). З першим чоловіком було кохання ще зі школи. Та прожили разом 11 років і розійшлися. Від першого шлюбу у мене 10-річна дочка Аліна.
Ми з Женею познайомилися у Кролевці. Працювали менеджерами у фірмі «Брезара». Потім почали зустрічатися. Знімали дім, разом жили. Я завагітніла. Вирішили не розписуватися.

Як тільки з пологового вийшла, власниця будинку, де ми жили, сказала: «Виїжджайте, я продаю будинок». Щоб зняти новий, потрібен час. Та ще й Єву треба було зареєструвати. Довелося переїхати до Жениних батьків у село Лукнове. Жила у них вісім місяців. Звичайно, я ніде не працюю. Першу виплату на дитину отримала, 10 тисяч гривень однією сумою. Витратила їх на дочку: купила ліжечко, коляску, праску, соковижималку, блендер. Решта пішла на одяг. Тепер отримую 1800 гривень у місяць. Та не жити ж на ці гроші всім! Жені товариш запропонував поїхати на заробітки до Києва. Той погодився. 14 січня вони поїхали. Два тижні ми з ним спілкувалися по телефону. Все було нормально. Потім почав розказувати байки: то він на роботі до 12 години ночі, то обіцяв передзвонити пізніше, та не передзвонював. Хлопці, з якими він поїхав до Києва, розказали, що вечорами не працюють. Тоді Женя і признався, що у нього з'явилася нова дівчина і він хоче насолоджуватися життям.
Сказав Лесі: «Я тебе не виганяю з хати. Та де хочеш жити, вирішуй сама». А батьків попросив вказати їй на двері.
— Женині батьки ставляться до мене нормально, — продовжує Леся. — Але ким я буду в їхній хаті?

Під час вагітності ловила і приводила додому

— Це вже не перший раз він мене кидає. Коли я дізналася, що вагітна, відразу розповіла Жені. Він почав гуляти, — не приховує Леся. — Цілий місяць я з ним нічого не могла вдіяти. Ледве вмовила повернутися додому. Коли була на сьомому місяці, знову за щось посварилися. Женя погуляв трохи, схаменувся і прийшов просити вибачення. Я й простила. Подумала, що дитина скоро з'явиться і все стане на свої місця.
Я йому казала: «Гуляєш, то й гуляй. Але ж у тебе дитина. Її треба виховувати». Мабуть, доля дочки його не хвилює.

«Платила кредит, бо дурна була!»

— Женя, ще до того, як почали зустрічатися, взяв у банку кредит, — продовжує Леся. — Для чого гроші, мені не пояснив. Працював, але кредит не віддавав. Після того, як почали зустрічатися, я заплатила за нього всі борги. З процентами та прострочками накапало дві з половиною тисячі гривень. Чому заплатила? Бо дурна була!
Після того він просив мене, щоб я взяла ще кредит на 50 тисяч гривень. Йому таких грошей не давали, бо тільки 21 рік був. Казав, що купить трактор і все необхідне приладдя для обробки городів, буде працювати у селі. Але я не повірила. У мене діти, про них треба думати. Такі розмови про кредит у нас виникали постійно. І кожного разу ми сварилися.

«Мамі розповім, коли обживуся»

— Лесю, чому ти не переїдеш до своєї матері?
— Там нема умов. Коли я була вагітною, мати мені казала, щоб я не народжувала. Вмовляла: «Потерпи трішки, народиш пізніше». Та куди ж пізніше, як уже вагітна. Коли переїхали у Лукнове, передавала мені передачі з продуктами. Інколи висилала гроші. Та що вона може? Пенсія мала.
— З Женею спілкувалися?
— Так. Я йому телефонувала кілька разів. Просила нормально поговорити, як дорослі люди. Він начебто й погодився. Казав, як приїде додому, хоче побачити дочку, якщо я дозволю. Та коли я попросила купити малій горщик, то він знову почав на мене кричати. Казав: «Ти що, дурна? Я ж тобі сказав, хочу жити для себе. Який горщик?» На цьому наше спілкування завершилося.
До мене дійшли чутки, як він жалівся, що я стара. А коли зустрічався зі мною, я старою не була?
Та ми не падаємо духом. Безвихідних ситуацій не буває. Вийду з декрету, влаштуюся на роботу. Я вчилася у Глухівському коледжі на медичному факультеті. Працювала кухарем. Не пропадемо з дівчатами. В мене є для кого жити.

«З чоловіків залишились тільки чорний кіт Чамар і собака Грей»

Леся більше тижня живе в окремому домі, на околиці села. Виїхала від батьків Жені. Нова хата невелика. Дві кімнати, піч, веранда.
— 2 березня ми переїхали у новий будинок. Власниця продає його за три тисячі гривень. Але віддати я змогла тільки тисячу. Ох і пошкудувала про ті витрачені 10 тисяч гривень! Та вона зрозуміла мою ситуацію. І всієї суми зразу не вимагає. А ще ж потрібно і дрова купити, хату протопити. Вона цілу зиму стояла порожня. У дворі прибрати. Потроху з хати батьків Жені переношу свої та дитячі речі.
— Не треба нам більше чоловіків, — каже Леся. — Ми й без них впораємося. З чоловічої статі у нас залишилися чорний кіт Чамар, його дочка принесла два роки тому облізлого, брудного, тому так і назвали, і собака Грей, який з нами вже п'ять років живе. Вони нас точно не покинуть.

Юлія Семенець, тижневик «Вісник Ч» №11 (1401)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.