школа Оптима
школа Оптима
школа Оптима
школа Оптима
школа Оптима
школа Оптима
Мобильная версия сайта Главная страница » Новости » Людям о людях » Юрій Ананко – письменник, шахіст, математик



Юрій Ананко – письменник, шахіст, математик

Юрій Ананка

Вроджений церебральний параліч суттєво обмежив фізичні можливості Юрія Ананка, проте не скував його жагу до життя. Професійний письменник, котрий друкується у найпрестижніших українських виданнях. Сильний математик і шахіст, відомий далеко за межами рідного Бахмача (його шахова композиція і в Америці друкувалася). Невтомний футбольний уболівальник, з яким приязно вітається півміста. Інтелектуал, що чудово розуміється на музиці, кінематографі, літературі (українській та зарубіжній), самотужки вивчає іноземні мови - англійську, німецьку, французьку, іспанську... Його буквально обожнюють діти. І любов ця взаємна. Тому у неодруженого Юрія є три "мов доньки": Дарина, Карина та Настя. "Мов тато" Юра надзвичайно трепетно та зворушливо дружить і зі "своїми" дівчатками, і з їхніми мамами.

Дарина і Карина
Юрій Ананко не полишає надії на особисте щастя. Він прагне знайти жінку, котра почуватиметься з ним щасливою. Попри фізичні вади, у нього велика і красива душа. А ще він дуже хоче мати дітей. Часто люди не усвідомлюють свого щастя, бо сприймають народження сина чи доньки як належне. Мовляв, так і має бути. А як же інакше?! Але саме діти роблять життя чоловіка по-справжньому щасливим. Власне, це прекрасно: жити заради коханої дружини та дітей. Тому Юрій постійно мріє про майбутню сім'ю: "Повечерявши, увімкнув магнітофон. "Спейс" Кілька спокійних мелодій, таких щемливо неквапних, що уявилося, ніби слухаю їх зі своєю донькою, тобто вона десь повзає біля своїх іграшок, вчиться стояти, тримаючись жменями за мого чуба, чи на мить присяде до мене на коліна. Скільки-но ми отак з нею переслухаємо — і Баха, і Вівальді, і Френсіса Лея, і Еніо Моріконе. Бачилося, як забираю доньку з садочка, як по дорозі додому ще завертаємо до дитячого містечка. Та вдома, либонь, нас мама зачекалася. Треба погукати доньку. Але як же її буде звати? І почав я перебирати навіть не імена, а звуки, якими вони починаються, шукаючи такого, що завжди мною легко вимовляється. Але як же її буде звати? Насправді ж — то абсолютно байдуже. Щодня неодноразово гукаючи її, вочевидь, натренуюся його вимовляти. Чи радше буде й так: щойно я наготуюся її позвати, вона відчує й прибіжить"

Вночі Юрію хочеться згорнутися калачиком, відчути поряд подих дружини. І щоб захищене від світу їхньою любов'ю тихо спало між ними їхнє маля. Щоб знаходили вони собі затишок в оберіганні-леліянні його сну.

Якось Юрію наснилось, ніби наважився обійняти свою знайому — Світлану — та й прокинувся. Юрій злякався своєї сміливості. А наступного дня намагався збагнути дивну думку: "Як гарно було б, Світлано, аби тієї ночі ви завагітніли. То була б майже моя дитина".

Взагалі, дітлахи ставляться до Юрія Ананка з великою любов'ю. Він їхній справжній друг. А найбільше Юра заприязнився з трьома дівчатками — Дариною, Кариною та Настею, яких тепер вважає своїми "мов доньками". Подружився і з їхніми мамами. Дарина вже виросла і зараз навчається у Києві — у коледжі. Потім вступатиме до університету. Про свого "мов тата" не забуває. Втім і Юрій пише Даринці навдивовижу світлі і зворушливі листи: "Де був? Читав у парку. Стомився, а чи набридло, то й вирішив проїхатися по Петровського. Напевне, сподіваючись, що і тебе зустріну. Ось ти мене й наздогнала. І радість тебе бачити така прозора, невідчутна — без щему співчуття, без сліз очищення, — достоту світла, непроминна радість. Може, й не стільки я тоді набалакав. Але як легко мені мовилось. Як втішно ти всміхалася!"

А ось ще один спогад про зустріч із завжди усміхненою, привітною Даринкою. Юрій на інвалідному візку під'їхав до оселі своєї "мов доньки":
— Даринка поралася, стоячи біля столу спиною до вікна: золотаве волосся, зібране у пшний хвіст. Намилувавшись, розвернувся й переїхав на протилежний бік вулиці. Але мов донька моя мене помітила й підбігла до вікна, скочила, певне, на стільчик, щоб відслонити тюль, і щось говорила, говорила. А побачивши, що я не втямлю, що вона хоче сказати, показала на себе правою рукою й підняла догори великий палець. І усміхалась, розуміла, що я нею милуюся.

Юрій дуже любить гуляти в парку і зі своєю "мов донькою" Кариною та її мамою Оленою. Раніше мріяв: якби мав власне помешкання, неодмінно забрав би до себе жити і маленьку Карину, і її чарівну неньку. Втім Олена, інтуїтивно відчувши його наміри, мовила: "Я не твоя половинка" Проте Юрій зовсім не образився. їхні нинішні стосунки він пояснює Олені так: "Тепер ти для мене мама моєї "мов другої доньки".

Юрій запевняє, що однаково сильно любить і Дарину, і Карину. Меншенькій "мов доньці" розповідає казки, наприклад, про мильце, яке змушує плакати як Карину, коли мама миє їй голівку, так і поета, коли він про те думає: "Подзвонив Оленці. Увімкнула вона свій мобільний, і я відчув, що її квартира наповнена Кариною: трирічна дівчинка бігала, говорила щось до мами, сміялася. І вся та атмосфера через телефон ніби увійшла до моєї кімнати і розпросторилася до Всесвіту — стіни й стеля зробилися наче прозорими, майже розчинилися".

Настя
19-річна Людмила, познайомившись із Юрієм Ананком, мріяла: "Хочеться чогось. Дитинки, наприклад. Доглядати за нею, прогулюватися отакої весняної днини. Дівчинка в мене буде. Настуся. В блакитній суконьці, в крислатім капелюшку, з червоними бантиками в білявих кісках..." А Юрій після тієї зустрічі розмірковував: "Якщо набоківський Дарвін в "Подвиге" твердив, що вони (жінки) і через звичайнісіньке рукостискання можуть завагітніти, то чому в моєму випадку таке диво не може статися, ну скажімо, через погляд? І чи не була Люда до того схильна нашої з нею травневої прогулянки?". А потім у Людмили народилася донечка Настя. Молода мама одразу ж пообіцяла Юрі: "Тепер часто будемо прогулюватися. А коли чоловіка не буде вдома (працює Олег вахтово), будеш татом".

"Люда з колясочкою, як побачила мене в понеділок, відразу гукнула: "Покажу!" Сміялася, визирала з-за дерев, що поставали поміж нами, поки ми наближалися одне до одного, зрештою, допомогла мені заїхати на тротуар. "Зараз тобі покажу своє дитя" Заходила Люда в магазини. В одному затрималася: "Ти поколихуй, — визирала в двері, — вона спить, а ти колиши!" Наступного дня теж батькував. Колихав Настю біля продуктового магазину, а потім біля взуттєвого. І раптом... Я ніби втрапив у ритм Настиного серця. І за законами резонансу моє серце почало битися в тому ж ритмі. І саме тому, здається мені, Люда й загадує мені колихати колясочку. Коли розповів про це Олені, вона мене привітала: "То тепер у тебе й третя мов донька є — Настя!"

4-місячна Настя не спала, і Людмила взяла її на руки. Вони ходили по парку, танцювали, співали, роздивлялися листочки на деревах. І раптом Люда запитала, чи не хочу я потримати Настю. І трошки давала мені її. Голівкою до мого правого плеча. А потім тримала її переді мною. А ще я побачив, як непросто годувати дитину груддю. Люда сиділа, вставала, сідала знову, підводилась, ходила — тільки щоб доньці було зручно. А потім Люда сіла на лавку й тримала Настю на колінах. І такі вони були втомлені й задоволені Сказав я про дівчинку, що в мене такого ніколи не буде. "Не буде,
— мовила Люда — Бо ти ніколи не знайдеш таку як я" Проводжаючи мене, говорила про мою самотність: "Я прекрасно розумію, як тобі хочеться бути втрьох". ВТРЬОХ — як воно мене вразило! Не вдвох, а саме ВТРЬОХ!"

З дітлахами Юрію Ананку порозумітися найпростіше "Вони дивляться на мене ще принишкліше, аніж я на них. От і сьогодні окликнула мене чотирирічна Ліза. І було мені, та й зараз, коли пишу про те, знову так ніжно й щемно. Познайомились ми з нею в перший день минулого літа. Дівчинка тоді так задивилася на мене, що мама її мусила гукнути: "Лізо, обережно: попереду стовп". Виїхав зі стадіону, під магазином чекала маму п'ятирічна дівчинка Я зупинився. Якийсь час ми дивилися одне на одного. Потім я спробував її розпитувати, та вона нічого не відповідала продовжуючи то під, то над перилами пролазити. А потім запитала: „Ти що— мною милуєшся?"

Сергій Дзюба (щотижневик „Місто” №31)

Добавить в:
Армения



ЦентрКомплект