Кращий рибалка Дніпровського
Кращий рибалка Дніпровського
Приїхавши до редакції, розповів про унікального рибалку з Дніпровського і одержав пропозицію познайомити з ним наших читачів. Що і зробив з особливою насолодою.
Плавати раніше, ніж ходити
– Михайле, з чого почалася ця рибальська пристрасть?
– Риболовлею захопився в дитинстві, бо народився мало не в Дніпрі. Мені не було ще й двох років, коли старші брати, Микола і Григорій, влітку забирали до річки і долучали до цього неповторного дійства. Ще не вмів ходити як треба, а брати вже змушували борсатися у воді. Наша хата стояла недалеко від річки, яка під час повені підходила майже до двору, утворюючи острівці. Брати у вільний час рибалили чи пасли гусей, а мене, аби не залишати на самоті, лякали: «Хочеш, щоб тебе вовки з’їли, гуляй сам, а якщо з нами, то у воду… і допливемо до сусіднього острівця». Що залишалося робити?
Не усвідомлюючи, борсаючись рученятами і ноженятами, намагався, як маленьке цуценя, гребти. Щоправда, поруч пливли Микола та Григорій. Були деякий час на острівці, а потім поверталися назад. Ось так мені прищепили любов до води і плавання, без яких уже не уявляю свого життя. Але було, що й води наковтався. Уже підлітком із гумовою камерою попереду сміливо долав Дніпро. Саме під час одного з таких запливів я врятував дівчинку.
Врятував дівчинку і отримав від батька… ляпаса
– Цікаво, якого віку був рятівник і чому удостоївся такої образливої «дяки»?
– Сім’я з Києва приїхала відпочити біля Дніпра. Другого чи третього дня чоловік на човні рибалив, а дружина прала. Їхня трирічна донечка, гуляючи крутим берегом, підковзнулася і впала у воду. Я стояв неподалік і з криками миттєво стрибнув навпроти течії у хвилі. Звикнувши пірнати з відкритими очима, я бачив дівча і спробував виштовхнути на мілину, але не зумів. З другої спроби завдяки вербовим гілкам, що нахилилися над водою, вдалося врятувати дівчинку. І хоч мені було років десять, якось стало соромно (мужчина врешті) перед жінкою, яка дякувала і цілувала мене голого і мокрого. Її чоловік, припливши, подарував свій столичний спінінг, вудку і снасті. Зрадівши від такого казкового для сільського хлопчака подарунку, я побіг додому. А там отримав… багато стусанів і ляпаса від тата, який розцінив мій вчинок, як брехливий, а подарунок – вкрадений. Зі сльозами, разом із батьком поїхали на велосипеді до річки. Зрозуміло, що там недовіра зникла, і я став героєм дня, а чоловіки добряче хильнули за мій вчинок.
Пройшовши Байконур, Москву і закордон, зрозумів: дніпровські плеса – найчарівніші
– А як далі склалася доля сільського козака?
– Від батька Якова Йосиповича, що пройшов вогневі рубежі війни, я успадкував кращі риси характеру. Він навчив мене любити і сумлінно виконувати будь-яку роботу. Після восьми класів закінчив ПТУ і отримав професію механізатора-тракториста, а на курсах ДТСААФ – посвідчення водія. В армії сходинкою після підвищення кваліфікації в навчальній частині стала посада старшини автороти на Байконурі. Там став учасником історичних космічних польотів, проводів, приземлення і зустрічей героїв. Моя сумлінна служба та активна участь в інструментальному ансамблі, де був гітаристом, дістали відмінну оцінку командирів, і мені запропонували стати професійним військовим. Спочатку погодився, але коли з’їздив до брата, який кинув якір у Москві, а потім відпочив на Дніпрі, категорично відмовився від погонів і знову занурився у риболовлю. Став бригадиром рибгосподарства. Це був справді щасливий 9-річний період і в професійному, і в сімейному житті. Уявляєте, за рік наша невеличка бригада виловлювала 38 тонн риби. На жаль, цю ідилію порушив Чорнобиль. Попрацювавши в зоні і здобувши пільгову пенсію, спробував пожити у Москві. Далі помандрував Європою, щоб заробити там грошенят. Але зрозумів, що найчарівніші місця – це дніпровські плеса, а батьківська хата – найдорожча.
Не уявляю свого життя без підльодного лову

– Михайле, Вам неофіційно надали звання кращого рибалки Дніпровського. Це справжнє визнання невичерпного ентузіазму і захоплення Дніпром, до якого навіть узимку прямуєте щодня за будь-якої погоди. Унікально! А що стає рушійною силою такого самовідданого рибальства і чи не набридає?
– Навпаки, (сміється) додає доброго настрою і чудового самопочуття. Тепер я не уявляю свого життя без підльодного лову.
– Рибка ловиться щодня, запаси – поповнюються. А це Ваша улюблена їжа?
– Ні-ні, рибку полюбляю, але їм мало.
– Вибачте, наловите, принесете додому і що робите, музей створюєте?
– У мене багато друзів, товаришів, постійних покупців, які полюбляють поласуватися свіженькою рибкою або засоленою, таранькою. Тож інколи і не встигаю виконувати замовлення.
– У Вас є власні секрети рибальства, якісь рецепти прикормки?
– Секрет один: майже без вихідних – на льоду. Тож аналізую, в яких місцях клює краще. Рибу не підкормлюю, а використовую залежно від видів різні снасті.
– А краща риболовля взимку чи влітку?
– У кожної пори свої особливості. Але теплої днини я намагаюся заробити максимально грошей, щоб у зимовий час тільки рибалити і відпочивати.
Завершилася наша зустріч за народним звичаєм – куштуванням страв, які приготував господар. Якщо коротко: смакота!
Тепер і ми будемо їх готувати. Спробуйте і ви, шановні наші читачі, та, за можливості, надішліть свої враження.
Рецепти від Михайла Деркача:
Смажена риба
На кавомолці перемелюю 0,5 кг пшеничного борошна, просіюю на ситечку і додаю 3-4 ст. ложки борошна вищого ґатунку. Почищену рибу пересиплю борошном і на пательню з олією. Смажу до золотистого кольору, не закриваючи кришкою.
Рибна юшка
20 хвилин варю картоплю і трішки моркви, потім кидаю почищені йоржі. Через 6-8 хвилин рибу витягую, дістаю кісточки, пропускаючи через друшляк. Вкидаю почищену річкову рибу різних сортів, бажано лини. Варю 5 хвилин, наприкінці додаю сіль та спеції. Знімаючи з вогню юшку, капну в неї 20 30 грамів горілки і до столу.
Таранька
У 2 літрах води розчиняю 300 г солі і 150 г цукру. Цим розчином заливаю у каструлі почищену від нутрощів рибу. Придавлюю гнітом (3-4 кг) і настоюю дві доби. Потім промиваю рибу та висушую. Смачно їсти, навіть без пива, а тим більше дітям.
Ікра зі щуки
Найсмачніша ікра зимова, тому засолюю її ще до березня. Готую розчин залежно від кількості ікри. Солі кладу, не жаліючи, цибулини не чищу, тільки роблю вертикальні нарізи і, додавши спеції, кип’ячу хвилин 8-10.
Охолоджую.
Ретельно відділяю ікру від плівок і в марлі промиваю у розчині, аби кожна ікринка набралася потрібної кількості солі та смаку маринаду. Коли піна зникає, припиняю цей процес. Ікру розкладаю в банки. Зберігаю в холодильнику. Під час вживання додаю потерту цибульку.
Сергій Гайдук, фото автора
Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш
Telegram.
Теги: рибалка, Михайло Деркач, Дніпро, зимова риболовля, Сергій Гайдук




