Секрет Олексія Пилиповича Сороки зі Срібного

Не одне десятиріччя працює на освітянській ниві Олексій Пилипович Сорока зі Срібного. Своє покликання він бачить у вихованні фізично здорової молоді, витривалої та наполегливої.
Нині йому 72 роки, але, побачивши Олексія Пилиповича, не скажеш, що він має такий вік. Здається, цей чоловік не знає, що таке старість, і може дати фору навіть молодим. Ще той «міцний горішок»!

Олексій Пилипович народився в селі Савинці Срібнянського району. У 1958 році закінчив школу та вступив до Івано-Франківського технікуму фізичної культури. Звідти його направили до спортклубу «Азовсталь» міста Маріуполь. Потім призвали до армії. В Одесі солдат готували до відправлення на Кубу, де Олексій Сорока прослужив 16 місяців. Після армії повернувся на «Азовсталь». Був тренером зі спортивної акробатики. У 1962 році в Москві посів перше місце з акробатики на Спартакіаді народів СРСР.
Життєві обставини склалися так, що повернувся до рідного села. Жага нових знань та вдосконалення себе, як особистості, брала гору. Тому вирішив продовжити навчання і вступив на заочне відділення до Черкаського педагогічного інституту. Був тренером збірної області з важкої атлетики. З 1970 року працює вчителем фізкультури в Срібнянській ЗОШ І-ІІІ ст.

– Ніколи не хотілося змінити професію, адже робота в школі не з легких?
– Я працюю вже 55 років, з них 47 - педагогічного стажу. За весь час жодного разу не пожалкував. Без спорту і дітей не уявляю, що й робив би.

– Хто з вихованців найбільше запам’ятався?
– Багато хто з моїх учнів досяг успіху. Наприклад, Микола Радченко – майстер спорту з легкої атлетики (біг на сто метрів), Анатолій Тьосов – майстер спорту міжнародного класу з важкої атлетики, Григорій Лісовий, Віктор Мирний, Анатолій Мартищенко, Володимир Колобов та інші. У лижному спорті відзначилися Лариса Денисенко та Лариса Бобир.

– Мабуть, часто їздили на змагання?
– У 70-х роках було таке, що й літаком діставалися. Пам’ятаю, летіли якось із Срібного до Новгорода-Сіверського на обласні змагання лижників серед середніх шкіл. Тоді вибороли третє місце. Відзначилася наша команда і у 1975 році на обласних змаганнях із легкої атлетики. Серед усіх шкіл ми посіли друге місце. А взагалі було багато змагань, нагород, медалей, кубків, дипломів, і… спогадів.



– Нині при школі є гуртки чи секції?
– З 2010 року працює фізкультурно-спортивне товариство «Колос», де займаються учні молодших і старших класів, які мають здібності і бажання. Деякі подають надії. Нещодавно відбулася товариська зустріч із волейболу між Срібнянською школою та Дігтярівським коледжем. Організатор фізичної підготовки у коледжі - мій колега Петро Комлик. Така зустріч проводиться не вперше, у ній немає ні переможців, ні переможених.

– У яких класах Ви викладаєте?
– У 9-му і 11-му. У нашій школі, крім мене, працюють два молодих вчителі фізкультури – Іван Циркуник та Олександр Сердюк. Вони продовжують мої починання. Головне, щоб у дитини було бажання, бо змушувати силою до спорту – безнадійно. У серпні 2010 року було виділено приміщення для спортивної зали. За сприяння райдержадміністрації та спонсорів зроблено ремонт, встановлено тренажери: є бігова доріжка, велосипед, штанга, стійка для пресу і спини. Заняття – тричі на тиждень.

– А ваші діти та онуки зі спортом на «ти»?
– Сина Аркадія змалку привчав до навантажень, він подавав надії, займався туризмом. Тепер у нього власна справа. Внук також любить спорт. Підросте онука Софія, і її привчатиму до фізкультури.

– Маєте власний секрет чудової фізичної форми?
– Щоденні тренування, спрямовані на зміцнення всіх груп м’язів. Потрібно розробити свою систему занять та постійно дотримуватися її. Важливі також режим, правильне харчування, ну, і зрозуміло, здоровий спосіб життя. Секрет у витримці та наполегливості. Якщо є мета і бажання, результат виправдає всі зусилля.

– Олексію Пилиповичу, якому виду спорту Ви надаєте перевагу?
– У школі захоплювався футболом. У 80-90-ті роки займався туризмом, кожен рік їздив на змагання, посідав призові місця. Тоді була хороша база, підготовка, команда. Все було інакше. А нині система виховання змінилася. Загалом, усі види спорту корисні, тому кожен може знайти те, що йому до душі. Для мене головне – виховати фізично сильну, витривалу і здорову людину. Цьому я присвятив життя.

Олексій Пилипович вважає, що почати займатися спортом ніколи не пізно, головне – бажання. Для нього спорт – це життя, частинка душі. Олексій Пилипович виховав не одне покоління спортсменів, які пам’ятають його і дуже вдячні своєму вчителю.

Леся Мороз, тижневик «Деснянка вільна» №95 (394)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.