Українця Івана і білоруску Чеславу поєднав прибалтійський Вільнюс

У багатодітній родині Бурих Іван був найменшою дитиною. Сталося так, що коли йому виповнилося шість тижнів, помер татко. Мама самотужки виховувала шістьох дітей.

Армія змінила життя

Іван виріс працьовитим і чемним, не зважаючи на відсутність батьківської підтримки і чоловічого контролю. У селі байдикувати хлопцю не було коли, сім’я велика, господарство, город – усе вимагало догляду.
Івану не треба було двічі казати, аби корову з паші зустрів чи кролям трави нарвав. Так і доріс до своїх 18 років, а потім пішов служити в армію.
– Солдатська доля закинула мене у Вільнюс, – пригадує Іван Євтихійович, – був при штабі писарем. Щодня ходив до поштового відділення – відправляв і отримував кореспонденцію, у тому числі і таємну. Там, на пошті, я познайомився з привітною Чеславою, яка приймала і видавала мені листи, бандеролі. Через деякий час наші з нею службові стосунки переросли у дружні, а згодом я вже зрозумів, що додому після армії поїду із Чеславою.

Як тільки випадали солдату дні, які можна було провести на свій розсуд, поспішав до коханої дівчини. Розказував їй про Україну, своє маленьке, але таке гарне село Мощне, де живуть його рідні, а ще – мама, яка не знає спочинку ні вдень, ні вночі.
Нічого Іван не приховував від дівчини. І те, що в селі багато городу, який потребує з ранньої весни і аж до заморозків робочих рук. А ще ж – худоба, птиця, у хаті лад треба давати і копійку десь заробити.
Чеслава за коханим ладна була летіти хоч на край світу. Тому 1969 року у Вільнюсі Іван і Чеслава зареєстрували свій шлюб, а після служби в армії писаря Бурого подружжя приїхало у Мощне.

Чеслава стала Світланою

Чи не з першого дня, як тільки-но Іван привіз свою молоду та гарну дружину до села, односельці змінили їй ім’я. Усі, ніби змовилися, стали звати її Світланою, навіть Іван.
Вона на те не зважала – зручніше так людям, то нехай звуть. Швидко опанувала секрети сільського буття. Побудували просторий дім, сад посадили. З’явились на світ два сини-соколики.
– Ой, коли те все було, чи варто згадувати, – посміхається жінка. – Сини вже виросли, обоє офіцери, працюють у Домницькому виправному центрі, живуть неподалік від нас – один у Першому Травні, інший – у Миколаївці. Вже чотирьох онуків нам подарували, нас провідують, допомагають у всьому.

Іван Євтихійович працював 40 років механізатором у селі, ще й на кіномеханіка у Львові вчився, то «крутив» кіно у Миколаївці, Подині, Першому Травні.
У Бурих не тільки гарний дім. Його господиня велика любителька квітів – усі підвіконня заставлені вазонами.
У дворі ж – кахкає, кукурікає, мукає… Є кінь, грабарка – усе як у працьовитих і добрих людей.

Раїса Михайленко

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.