У 96 років читає без окулярів

Із жінкою, що носить незвичне ім'я Софина (пізніше з'ясувалося, що так її нарік батюшка, коли хрестив), ми зустрілися у Смячі. На Чудо.

«Сьогодні таке свято, що нічого не можна робити. Колись один чоловік забувся і посіяв на Чудо жито. Коли отямився, став перед іконами, попросив у Бога прощення. Жито таке виросло - як стіна.

Сусід позаздрив і наступного року теж на Чудо посіяв. Спеціально, щоб уродило. Та нічого не зібрав», - розповідає жінка.

Щоб і собі не «начудити», вона не береться навіть до легкої роботи, яка для неї посильна. Відпочиваючи, гортає календар. Подумалось: шукає якусь дату. Цифри ж у календарі - крупним шрифтом, якраз для бабусиних очей. А виявилось - читає. Без окулярів.

- Скільки ж Вам років? - питаю.

- Десятого жовтня буде 96.

- І добре бачите?

-  Бачити - бачу. А от руки і ноги болять. «Посадила» у колгоспі. Всю роботу там робила. Була дояркою, свинаркою, телятницею, молотила, косила. Від такого не те що людина - машина зламається. І в особистому житті, -  зітхає, - мало було радості. З малих років - сирота. Жити довелось не в хаті - в «лозянці». (Смячан колись називали лозяниками - через те, що вони (бідняки) плели собі помешкання з лози. Обмазували глиною ззовні і зсередини, вкривали соломою, і житло готове).

Чоловік кинув з двома дітьми і пішов до іншої. Одне дитя померло в рік. Друге, слава Богу, виросло. Син. Володечка. Але і його уже 8 років, як нема. Найбільше нещастя - іти за домовиною своєї кровиночки, - жаліється пані Софина.

Живе Софина Демиденко з невісткою Марією. Доглянута, чистенька. Коли дошкуляють хвороби, каже, найкращі ліки - вишнівочка, яку робить Марія. Двох ковточків вистачає, щоб «відпустило».

Вишнівка на пробу справді виявилася доброю. Бабуся випиває з нами святкових грамів 20. Відламала від скибки маленький шматок хліба.

- Сьогодні постую. Треба очищати тіло і душу, бо скоро до Бога іти.

Але, зізнається, уникає думати про це. Бо нарешті й до неї прийшло щастя: троє онуків, п'ятеро правнуків та праправнук (у Смячі кажуть: «пращур») - Артемко. Батьки часто привозять малого зі Щорса до бабусі у Смяч.

- Коли бачу його, жити страх як хочеться, - теплішає поглядом Софина Устимівна.

Марта Зінченко, газета  «Чернігівщина» №39 (367) від 27.09.12

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.