Замінила медичний халат на пензлі: як переселенка з Оріхова Анна Ганнібал побудувала творчу справу в Чернігові

На фото: Анна Ганнібал та її роботи

На чернігівському Валу серед сувенірів і виробів ручної роботи можна побачити келихи, вази та інший посуд, на якому грають кольори й сонячні відблиски. Їх розписує Анна Ганнібал. Ще недавно вона працювала військовим лікарем-анестезіологом, а тепер заробляє мистецтвом, навчає інших і допомагає збирати кошти на військову медицину. До Чернігова Анна переїхала з міста Оріхів Запорізької області і, здається, знайшла тут те, про що так давно мріяла.

— Мистецтво — це не сервант і не музей. Воно — для життя, — говорить Анна.

Саме тому її роботи не мають припадати пилом за склом. Ними можна користуватися, пити з них улюблені напої. А ще — дарувати. Колишні колеги Анни настільки звикли звертатися до неї за подарунками, що питання «Що подарувати?» для них фактично зникло.

ВІД МЕДИЦИНИ ДО ВІТРАЖНИХ ФАРБ

Анні 45 років. Вона родом із Запоріжжя, а освіту здобула в Дніпропетровській медичній державній академії (нині це Дніпровський державний медичний університет). У 2006 році закінчила освітню програму «Лікувальна справа», а в 2006–2008 роках проходила інтернатуру з анестезіології в Запорізькій обласній лікарні. Загалом медицині Анна віддала близько 20 років.

Любов до творчості в неї з'явилася набагато раніше за професійний інтерес до розпису скла. Анна згадує свого батька Павла Олександровича — скульптора-самоучку, який займається артбетоном (створенням скульптур і дизайнерським оздобленням). Його майстерня була для Анни одним із найяскравіших місць дитинства.

— Майстерня — це основа мого дитинства. Тато малював, різав по дереву, щось майстрував. Для мене це була база. Також близько трьох років я відвідувала художню школу. Там ми вивчали основи композиції, живопису тощо. А ось із вітражним розписом я познайомилася вже сама пізніше.

У 2017 році Анна шукала в інтернеті нові схеми для вишивки хрестиком. І знайшла відео з точковим розписом — технікою, у якій малюнок створюють за допомогою акрилових контурів. Вона зацікавилася, замовила матеріали й почала експериментувати. Спочатку розписувала обкладинки блокнотів, склянки, навіть дитяче взуття. А потім натрапила на зображення келихів із вітражним розписом...

— Я не розуміла, що це за техніка і як можна створити таку красу. Для мене вітраж асоціювався з готичним собором чи царськими палатами. Я й подумати не могла, що це можна робити на звичайному посуді.

Анна розповіла про знахідку батькові. І той несподівано запропонував допомогу: у нього залишився набір вітражних фарб німецького виробництва «Marabu». Анна взялася до роботи.

— Перші мої спроби були своєрідним навчанням — за принципом monkey see, monkey do (мавпочка бачить, мавпочка робить). Я бачила малюнок і намагалася його повторити. Одного сонячного дня я нанесла на скло червону фарбу й побачила, як світло проходить крізь розпис, створюючи кольорові відблиски. Це була любов із першого мазка. Сонце, якісна фарба, ці відблиски — і все, люблю, не можу. І досі не можу зупинитися, — усміхається художниця.

Спочатку Анна показувала свої роботи знайомим. Ті захоплювалися, просили продати келих чи склянку, замовляли подарунки. Анна просила покупців ділитися враженнями й розповідати, наскільки практичний її посуд у повсякденному житті. Так поступово з'являлися досвід, упевненість і нові замовлення.

— Зараз я розписую різний посуд, а також роблю персоналізовані роботи на замовлення. Я відправляла за кордон уже понад тисячу посилок. Приблизно 80 відсотків замовлень припадає на США. Також мої роботи їдуть до Канади, Австралії, Нової Зеландії, Ізраїлю, Об'єднаних Арабських Еміратів.

Художниця жартує, що до пакування своїх робіт ставиться майже фанатично. Їй важливо, щоб скляні вироби витримували дорогу, адже за кожною посилкою стоять години роботи.

Невеликі замовлення Анна іноді може виконати за добу, якщо немає черги. Складніші композиції потребують більше часу. Щоб працювати швидше, вона навчилася розподіляти процес: спочатку наносить контури на кілька виробів, а потім переходить до розпису. Водночас Анна має час на блог, побутові справи і спорт — хоча визнає, що робочий день часто розтягується надовго.

Повномасштабна війна змінила життя Анни. Коли почалися бойові дії, медична система, у якій вона працювала, перейшла на військові рейки. Після зупинки роботи лікарні через обстріли Анна мобілізувалася. Майже три роки служила анестезіологинею в Запорізькому військовому госпіталі.

Думка залишити медицину виникла в неї ще до повномасштабної війни. Анна відчувала, що змінюються її потреби, життєві пріоритети та уявлення про майбутнє. Хотіла присвятити себе мистецтву і 15-річній дочці Поліні. Та замість того, щоб одразу змінити професію, пішла служити.

— Я жодного разу не шкодувала про це. Але знала: коли закінчиться моя військова кар'єра, тоді закінчиться і медична. Я дуже вдячна цьому періоду життя, але далі хочу розвиватися й жити як художниця та мама.

Під час служби мами Поліна залишалася з бабусею Світланою Іванівною. Анна не приховує, що розлука була важкою. Нині вони втрьох живуть у Чернігові. Сюди вони переїхали на початку 2025 року.

— Я їхала подалі від Запоріжжя. Хотілося, щоб це місто було з історією. А коли ми вперше в'їжджали в Чернігів і побачили підсвічену Катерининську церкву, я вже була в захваті. Потім ми погуляли містом — і я остаточно закохалася. Мені подобаються і люди в Чернігові: вони люблять своє місто, дбають про нього і бережуть його характер.

МИСТЕЦТВО, ЯКЕ ДОПОМАГАЄ

Попри завершення служби, Анна не втратила зв'язку з військовими. Частину грошей, зароблених на вуличних продажах, вона передає на потреби військової медицини. Також долучається до благодійних аукціонів: віддає свої роботи безкоштовно або за символічну ціну, щоб організатори могли використати їх для збору коштів.

Сьогодні художниця не лише створює власні роботи, а й навчає інших вітражного розпису. Довгий час знайомі запитували, чи проводить вона майстер-класи, але Анна відкладала цю ідею. Зрештою вона наважилася і створила онлайн-школу на базі свого телеграм-каналу.

Там зібрані записані уроки, розподілені за темами. Крім того, Анна готує живий майстер-клас у Чернігові — у просторі «Відчуй». Про набір і дату проведення обіцяє повідомляти на своїх сторінках у соцмережах.

Паралельно вона розвиває власний блог, знімає відео про вітражний розпис і пояснює, чому обрала саме цю техніку. Каже, що з часом навчилася організовувати роботу так, щоб вистачало сил і на замовлення, і на спілкування з аудиторією, і на майстер-класи.

Джерело: газета «Гарт», Владислава Тарасевич

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Додати в: