Запах пирогів і сирени «швидкої»: будні парамедика прикордоння Яни Позняк

Яна Позняк

«Вчора була на виклику в селі Володимирівка, яке знаходиться на самому прикордонні. Зовсім поруч вже Білорусь. Виклик був до жінки з пневмонією, а раніше у тому будинку жила бабуся (на жаль, вже покійна), яка працювала в селі вчителькою.
Одразу ми надали хворій медичну допомогу, а вже потім в очі кинулась те, що кімната – вся у вишивках, як у моєї бабусі Марії Романівни Хихлухи, котра проживала у Ваганичах, що поруч з Володимирівкою. Як тільки погляд увібрав у себе барви вишитих візерунків, я в уяві миттю поринула у дитинство. Тихе, спокійне, а, головне – без війни. Тихенько присіла на ліжко з вишитими подушками і у ту мить мені навіть запахло свіжими пирогами. Солодкі, теплі, з ароматами яблук та кориці. Згадала, як бабуся дозволяла мені розкачувати тісто, посипати цукром, класти начинку, і ми разом сміялися, коли щось випадало з форми. Кожен пиріг був особливим – наче маленький шматочок любові. А вечорами ми з бабусею займались ось такою вишивкою.
Посидівши на ліжку у цій хатині у Володимирівці, поперебиравши спогади, як візерунки, набравшись енергії та позитиву, повернулась у реальність. Я вже не маленька дівчинка. Карета швидкої допомоги чекає. Виклики, за кожним з яких – людське страждання чи біль і очікування допомоги. Поїхали далі...»

Ці слова написала 4 березня на своїй сторінці у Фейсбуці городнянка Яна Позняк. Яна – парамедикиня Городнянської підстанції екстреної (швидкої) медичної допомоги. Тут вона працює з 2022 року – прийшла у час найбільших викликів. До цього 15 років працювала в реанімації Городнянської лікарні.

– Перший виклик – це момент, який не забувається. Було хвилювання. Було страшно. Старший фельдшер перехрестив і сказав: «У нас не так, як у відділенні – тут кожен виклик як нова історія. Робота цікава, і кожен виїзд непередбачуваний». У той момент я чітко відчула: немає права на помилку. Поруч водій, який підтримував і заспокоював у хвилини хвилювання. З собою – планшет, телефон й відповідальність, – розповідає Яна про свою роботу.

Яна зізнається, що робота на екстренці їй до душі. Бо тут кожен виклик – виклик собі. Тут усе – як на адреналіні. Кожна зміна – концентрація, рішення, рух. А коли відпустка – роботи навіть не вистачає.

«Городнянська підстанція – це прикордоння, це не лише про звичайні виклики. Це складні умови, обстріли, небезпека. І це медики, які щодня виїжджають туди, де потрібна допомога. Тут виклики відчуваються інакше. Ніколи не знаєш, яким буде наступний виїзд – звичайний клінічний випадок чи робота в умовах небезпеки. В принципі, зараз так працює вся країна. Але на прикордонні це відчуття більш загострене. Це відповідальність, яку відчуваєш особливо чітко і саме тут найбільше розумієш цінність своєї роботи. Ми пишаємося нашими фахівцями. Пишаємося їхньою сміливістю, професіоналізмом і відданістю справі. Пишаємося кожним виїздом, за яким стоїть людське життя» – написала про роботу своїх колег, парамедиків прикордоння «Команда 103 Чернігівщини».

Джерело: "Новини Городнянщини"

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Додати в: