«От колись були зими»: як холод перевіряв Україну на міцність

Зима 1929 року

Колись, за спогадами старшого покоління, усе було інакше: люди – витриваліші, пісні – змістовніші, життя– справжніше. І зими – лютіші. І все це можна б списати на вічну суперечку поколінь. Але є одна річ, у якій історія безжально стає на бік старших: зимові холоди. Бо, якщо порівняти метеорологічні хроніки, спогади очевидців і газетні матеріали, стає зрозуміло: нинішні морози – лише тінь того холоду, який колись приходив в Україну взимку. Ми зазирнули в синоптичну пам'ять минулого століття.

ВЕЛИКИЙ МОРОЗ ХХ СТОЛІТТЯ: ЗИМА 1928–1929 РОКІВ

Морози до мінус 42 градусів, почавшись ще восени 1928 року, тримали країну в крижаному полоні до самої весни. Річки промерзали до дна. Став Дніпро – головна водна артерія України. Азовське та Чорне моря скувала крига. В Одесі лід був настільки міцним, що витримував вантажівки. У Криму сніговий покров подекуди сягав людського зросту – явище майже неймовірне для південних широт.
Масово гинули сади, вимерзала озимина, падала худоба. Транспорт зупинявся, а залізничне сполучення між великими містами переривалось на тижні. Паровози, символ технічної сили епохи, виявилися безпорадними перед заметами. Люди грілися всім, що горіло. Саме після цієї зими держава замислилася над будівельними нормами та теплоізоляцією. Стало очевидно: зима – це не фон, а фактор безпеки.

ЗИМА ВІЙНИ: 1941–1942 РОКИ

Цей холод не просто прийшов – він воював. Зима, відома як «Генерал Мороз», стала символом, але за символом – реальні людські трагедії. Температури до мінус 35 градусів ламали техніку, заморожували мастило, зупиняли двигуни. Та ще страшніше – вони зупиняли життя.
Для цивільного населення радянської України холод був не менш смертельним, ніж бойові дії. У зруйнованих і окупованих містах – Харкові, Києві та інших люди гинули від голоду і холоду. Палили меблі, книги, паркани, усе, що могло дати бодай кілька хвилин тепла. Харків пережив один із найчорніших періодів своєї історії – холод і голод скоротили населення міста в рази.
Ця зима остаточно довела: мороз може бути зброєю. Без пострілів, але з такими ж нищівними наслідками.



Київ, 1942 рік

СНІГ ПО ВІНЦЯ: ЗИМА 1953–1954 РОКІВ

Якщо попередні зими вбивали холодом, то ця – задушила снігом.
Понад 100 днів безперервного снігопаду. Замети в кілька метрів. Дороги, які зникали з мап. Подекуди люди прокопували тунелі, щоб просто вийти з дому. Села й містечка опинялися в ізоляції на тижні. Доставка хліба, пального й медикаментів перетворювалась на спецоперацію. Для розчищення шляхів залучали військову техніку. Ця зима показала: інфраструктура – це не зручність, а умова виживання.

КРИЖАНИЙ ПАНЦИР: ЗИМА 1969–1970 РОКІВ

Це була зима нестабільності. Постійні відлиги змінювались стійкими морозами. Вся країна вкривалася суцільним шаром льоду. Дерева ламалися, лінії електропередач рвалися, цілі області тижнями сиділи без світла. Дороги перетворилися на скляну пастку. Аварії стали масовими, рух транспорту практично зупинився. Цей сезон нагадав: інколи небезпека – не в рекордах температур, а в їх коливаннях.

ХУРТОВИНИ СТОЛІТТЯ; ЗИМА 1978–1979 РОКІВ

За одну добу країна втратила тепло. Температура впала до від трьох–п’яти градусів тепла до мінус тридцяти градусів морозу. Мокрий сніг миттєво перетворився на кам’яний лід, який не брала звичайна снігоочисна техніка. На магістралі вийшли армійські машини, подекуди – навіть танки. У багатьох містах лопалися теплотраси. Люди збиралися в одній кімнаті, грілися біля газових плит. Це була зима, яка змусила замислитися: мирний час не гарантує безпеки, якщо система не готова до стихії.

ОСТАННЯ «СПРАВЖНЯ» ЗИМА СРСР: 1986–1987 РОКИ

Довга й виснажлива зима. Морози не били щоденних рекордів, але «брали» тривалістю.
У Києві температура опускалася до мінус 32 градусів, сніг лежав місяцями. Для школярів це були несподівані канікули, для комунальних служб – щоденна боротьба. Промерзали водогони, виходили з ладу системи опалення. Ця зима чітко окреслила вразливі місця міської інфраструктури напередодні великих змін, які чекали країну.

АЛЧЕВСЬКИЙ УРОК: ЗИМА 2005-2006 РОКІВ

Ця зима увійшла в історію не рекордами, а наслідками.
При мінус 30–35 градусах морозу в Алчевську замерзла й лопнула вся система опалення. Понад 60 тисяч людей опинилися в крижаних квартирах. Це була катастрофа не природи, а багаторічної зношеності та відкладених рішень.
Алчевськ став символом того, наскільки небезпечним може бути мороз для застарілих комунікацій і наскільки дорого коштує зволікання з модернізацією. Арктика ХХІ століття: зима 2011–2012 років
Після тривалих м’яких зим здавалося, що такі сценарії залишилися в минулому. Та лютий 2012 року зламав цю ілюзію. Мінус 30-33 градуси, крига на Чорному морі, зупинене судноплавство, надзвичайні канікули для школярів.
Навантаження на енергосистему досягло історичних максимумів. Саме тоді питання модернизації тепломереж перестало бути абстрактним – воно стало питанням базпеки.

БЕРЕЗЕНЬ, ЯКИЙ НЕ ПУСТИВ ВЕСНУ: 2013 РІК

Зима відступила, але не здалася.
22-23 березня за добу випала місячна норма снігу. Київ і західні області зупинилися. Але саме тоді проявилася інша риса – здатність українців до самоорганізації. Без наказів і вказівок люди допомагали одне одному: витягували автівки зі снігу, пригощали гарячим чаєм, ділилися теплом. Солідарність знову виявилася сильнішою за стихію.

ВЕСНА ВСЕ ОДНО СИЛЬНІША

Нинішня зима 2025–2026 років не виглядає рекордною в історичному вимірі. Але війна робить холод болючішим. Кожен мороз сьогодні – це не лише про температуру, а й про випробування на витримку, згуртованість і відповідальність.
Недарма на стрітення казали: «Стрічається зима з літом – хто кого поборе». Український досвід доводить: як би не лютувала зима, весна приходить завжди. Бо ми навчилися вистоювати – і проти морозу. І проти ворога.



Нинішня українська зима

Джерело: "Новини Городнянщини", Віталій Сергійко

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Додати в: