Мобильная версия сайта Главная страница » Новости » Людям про людей » Як воно там, де нас нема. Марина Прокопенко з Сосниччини розповіла про своє життя в Канаді

Як воно там, де нас нема. Марина Прокопенко з Сосниччини розповіла про своє життя в Канаді

 

Два роки тому, відразу після деокупації Чернігівщини, Марина Прокопенко поїхала з Сосниччини в Канаду до родичів. За цей час до­бре відчула різницю між життям в Україні і країною кленового листка. Хто не жив так довго від рідного дому, не знає, що таке ностальгія. А ще жін­ка відчуває біль і образу за свій народ, який гідний кращого життя, бо має все для цього. Дуже хоче додому, але страшні події не дають такої змоги. А також боїться, що навіть така величезна ціна перемоги не змінить краї­ну з середини, де панує корупція і беззаконня.



Марина Прокопенко сосничанка. Тут на­родилась і виросла. її будинок знаходить­ся в мальовничому куточку Сосниці - з ві­кон видно Убідь, зелені луки. На город біля хати майже щовесни Десна приносила свої срібні води. Не край, а рай, який про­сто обожнює. Співами солов’їв не наслу­хатись, лелечими кублами не намилува­тись, медовими пахощами заплавних лугів не надихатись. Зиму любила, бо після неї йде пробудження природи - все зеленіє, квітне, пахне. А два роки тому нашу вес­ну вкрали найниціші істоти на всій плане­ті. І не просто вкрали - нищили, бомбили, стріляли, вбивали, щоб на українській зем­лі нічого і нікого не залишилося. Після део­купації Чернігівщини і Київщини за першої можливості поїхала до родичів у Канаду.

Ось уже третій рік, як вона там і добре ви­вчила життя демократичної країни.

Мій дядько живе в Онтаріо. Має влас­ний будинок, та грядок нема - квіти, га­зон. Мені дивно було спочатку. Я ж з на­шим сільським менталітетом неодмінно б щось пхала в землю, бо ми так звикли. А тут свіжі овочі, зелень є круглий рік І кош­тує небагато. Біля Онтаріо є овочеві ферми, куди люди самі їдуть по найсвіжіше. Минулого року в се­зон полуниць їздили на поля, засаджені цією яго­дою. Платиш кошти, сам збираєш, та плюс в тому, що дозволяють їсти під час збирання скільки влізе. Отам «відірвались». Та відро все-рівно не з’їси, як не намагайся, - посміхається Марина. - Якось по­їхали всі разом на овочеву ферму. Вона розташо­вана серед поля - з обох боків асфальту щось ро­сте. За пару метрів від дороги побачила невелич­ку дику яблуньку. Майже весь урожай вже осипав­ся і просто лежав на траві. Мене відразу такий сум узяв - перед очима ота наша природа, дички понад Десною, сад в центрі Сосниці. Мало не заплакала. Попросила зупинити авто. Сказала, що хочу аромат того яблука вдихнути. Підійшла до дички. Дядько сказав, що не варто цього робити. Підняла яблу­ка, одне витерла об одяг і просто вкусила, як роби­ла колись в дитинстві. На дорозі під’їхала машина, чоловік відкрив вікно і щось сказав дядьку англій­ською. Той знітився і став вибачатись. Я запитала, а що він хоче? Дядько сказав, що то приватна тери­торія і ніхто не має права там ходити. Мої очі стали розміром, мабуть, з гривню. Як, та це ж просто три яблука, вони біля дороги і тут просто гниють ніко­му не потрібні. Він це серйозно сказав, що не мож­на? Дядько відповів «так». Той чоловік дивився на мене. Я зі злості так жбурнула яблука на землю, що ті далеко відкотились. їхала додому сердита. В нас би тими яблуками з радістю пригостили. Тут суворі закони і Канада не була б Канадою, якби не побу­дувала чітку систему законів, яких усі дотримують­ся. Деякі з них нам здадуться дивними і незрозумі­лими. Кожен місцевий поважає закони і намагаєть­ся не порушувати, бо ті штрафи, які заробить, слі­дують з ним все життя, куди б не звернувся.


При працевлаштуванні, при навчанні у вузах перше, що провірять - чи є ви законослухняними. Якщо, на­приклад, при купівлі будинку вам захотілось розши­рити під’їзд до оселі і ви поклали асфальтівку біль­ше, ніж дозволено, то зайняту площу неодмінно демонтують і ви заплатите великий штраф. Якщо близько до дерева покладете покриття - штраф. Домовитись ні з ким не вийде - навіть не намагай­тесь. Якщо виявлять порушення, чемно пояснять тобі причину, посміхнуться і складуть протокол. Є ще одна особливість, що розміри штрафів в провін­ціях Канади відрізняються. Є компанії лендлорди, які зводять котеджні містечка і самі встановлюють вимоги. І тут безліч «ніж». Наприклад, в будинку не дозволяється тримати кота або собаку. Або соба­ку, не більшу розміром, ніж. Або вагою не більше, ніж. Чи не більше, ніж два песики. Для мене див­не те, що в будинок можуть вселятися люди, кате­горії яких встановив лендлорд. Або тільки ті, кому за 40 років або за 50. Правил дуже багато. Дуже су­ворі закони щодо дітей і батьків. Дитина, молодша 10 або 12 років, не може гуляти на вулиці без су­проводу дорослих, йти сама зі школи і залишати­ся вдома без нікого. Старші брат і сестра можуть їх супроводжувати, але теж з певного періоду років. Якщо виявлять такий факт - буде штраф і пробле­ми з відповідними органами.

Що для нас дивне, так тут психічнохворі інтегровані в суспільство. їх мож­на побачити на зупинках, метро і так далі. їх пове­дінка дивна, та вони не агресивні. В школах є та­кий предмет, як статеве виховання. І цього предме­ту ніхто не жахається - це цілком нормально. Діти аути вчаться разом з іншими учнями в звичайних школах. В закладах є спеціально навчені фахівці, які допомагають цим дітям інтегруватись і вчать ін­ших дітей сприймати їх в суспільстві. Ви не може­те розпалити багаття на природі, не прибрати туа­лету після свого собаки під час прогулянки, кину­ти сміття десь на траву, або мимо сміттєвого бака - штраф. Вилов риби і відстріл звірів тільки через ліцензію і за обмеженою кількістю - не більше, ніж вказано в документі. За кожну зайву рибину дове­деться заплатити від ста доларів і вище - в залеж­ності від розміру і виду риби.

Дядько розповідав, як вперше з другом поїхав тут рибалити. Кльов відмінний, тільки встигали клас­ти рибу в човна. Як товариш раптом почав скла­дати вудки. На здивування дядька «в чому спра­ва?» почув, що більше не можна, інакше будуть ве­ликі проблеми. Природоохоронні працівники завж­ди на своєму місці, завжди провіряють виловлене. Дядько одного разу на рибалці зробив три лунки в льоду, на снігоході під’їхали служби і почали пи­тати, чому дві вудки, а лунок три - довелось по­яснювати, що там не клювала риба. Штраф за за­йве може сягати 10000 доларів.Така система дуже швидко вчить поважати всі закони. Перші пору­шення - це адміністративні. Сюди входять палін­ня в громадських місцях, розпиття спиртних напоїв, вживання наркотиків, заподіяння шкоди навколиш­ньому середовищу. Другі жорсткі - це порушення правил дорожнього руху. І вони в різних про­вінціях також відрізняються розміром. За най­менші порушення доведеться заплатити від 500 до 1300 доларів. Більш серйозні - від 800 до 6000. Найбільш серйозний - від 1300 до 10000. На кожного водія є досьє, куди вно­сять бали за правопорушення. Якщо назби­рав 12 балів - залишать без водійських прав з обмеженням керування на певний строк. І обов’язково заново здавати екзамени, щоб поновити документ. І знову ж - не домовиш­ся, бо корупції тут нема. Якщо тебе зупинить поліцейський, мусиш виконувати всі його ви­моги. Інакше швидко опинишся в кайданках обличчям на капот і у відділку. Найбільш жор­стоке порушення - це образи, ксенофобські висловлювання до іноземців, людей інших рас. Тут арешт на декілька діб і добрячий штраф. Нікого не цікавить, яка в тебе зарпла­та - плати. А якщо нема коштів, то мусиш від­працювати на громадських роботах.

Альтернатива штрафу - позбавлення волі до шести місяців. На дорогах висить безліч камер, радарів автоматичної фіксації швид­кості. Причому вони непомітні для водіїв. Тому постійно треба бути уважним і не під­вищувати дозволену норму. Через кожні три, шість місяців камери переносять в інші місця. А ще тут за нелегальне працевлаштування роботодав­ця оштрафують до ста тисяч доларів, а можуть і на мільйон. На твоїй приватній території ніхто не має права перебувати без твого дозволу. Іноді спо­стерігаю, як кур’єр доставляє замовлення: подзво­нив, або постукав у двері і швидко сходить з ганку та чекає на пару метрів подалі - приватна терито­рія. Тут люди, коли побачать, що ви порушили якісь норми, неодмінно донесуть на вас - і це нормаль­но. Адже вважається, що так ви виявили неповагу в першу чергу до нього, раз не дотримуєтеся зако­ну. Ось так побудована демократія і вона працює.
Канада не роздає статус постійного резидента просто так. Тобто заслужити його тим, що ви тут проживали певний час, працювали, платили подат­ки, неможливо. І навіть куплена тут нерухомість не дає права отримати цей статус. Ви маєте напру­житись в часі, скласти певні екзамени, процедури. Хоча Канада є однією з тих країн, що дає величез­ну кількість опцій для отримання статусу і повні­стю прозору, відкриту і просту історію, як отрима­ти паспорт канадця, проживаючи тут певний час. Наша Україна багата, красива, і могла б бути одні­єю з кращих країн Європи, аби закони діяли саме так. А в нас сміття на узбіччі - це норма. Рибу в річці нищать - органи сліпі. Та є те, в чому краї­на кленового листа нам програє - це медицина. Потрапити до лікаря відразу просто неможливо - вас поставлять у чергу на декілька тижнів (це ще добре), місяців пізніше. І коли ви звернетесь до від­повідних органів з будь-якого питання, то будьте го­тові чекати реакції надто довго - це в Канаді нор­ма. Дуже сумую за Сосницею, за рідною домівкою. Аби ви знали, як хочеться додому, вдихнути пові­тря на лузі на повні груди і відчути волю. В інтер- неті слідкую за подіями, читаю всі новини і плачу, що гинуть люди нізащо. Такого жаху наробили, зві­рі. Молюся, щоб закінчилася війна, щоб поверну­лась додому. Мені б тільки мирного неба, - журить­ся Марина Прокопенко.

Джерело: “Вісті Сосниччини”, Наталія Матвієнко

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Теги: сосничанка, переїзд, Канада

Добавить в: