Мобильная версия сайта Главная страница » Новости » Людям про людей » Менянин Ілля Євлаш: «До китайського чаювання, тренажерної зали повернуся вже після перемоги»

Менянин Ілля Євлаш: «До китайського чаювання, тренажерної зали повернуся вже після перемоги»

 

Хто такий Ілля Євлаш більшість менян, мабуть, знала і раніше. Бо ще тоді, коли він був юнаком-старшокласником, зарекомендував себе громадським активістом. Був поборником справедливості, пропагував здоровий спосіб життя, боровся за вирішення екологічних проблем. Товариський, щирий, відвертий, допитливий, комунікабельний – саме таким його знають у Мені. І хоч Ілля давно не живе у нашому місті, а навідується сюди лише в гості, в його характері нічого не змінилося. Але тепер на ньому – офіцерський однострій з капітанськими погонами. Та посмішка залишилася така ж, як і раніше. Її бачимо тепер з екранів телебачення, коли тимчасовий виконувач обов’язки начальника служби зв’язків з громадськістю Сухопутних військ Збройних сил України капітан Ілля Євлаш передає зведення з фронту.



Ілля Євлаш народився в Мені. Тут минули його дитячі та юнацькі роки. Звідси він стартував у велике життя. Про кар’єру військового не мріяв. Але життя змусило стати захисником. На інформаційному фронті. Зараз Ілля - виконувач обов’язки речника Сухопутних військ ЗСУ України. «Наше слово» розповідає його історію - особисту і військову. Його щастя - дружина Яна. Разом вони здатні подолати всі перепони.


Його виховала Мена

Ілля народився в Мені в перші роки української незалежності. І хоча, здається, дітям його віку мало б бути байдуже, про що говорили дорослі тоді (радянську епоху, що відійшла у вічність, складнощі становлення і проблеми молодої держави), але Ілля був настільки допитливою дитиною, що ті розмови вбирав у себе, як губка воду. А розмови старше оточення вело правильні, бо хлопець зростав справжнім патріотом України.

Дитячий садок, школа, спортивна секція в Менській дитячо-юнацькій спортивній школі…

– На самому початку навчання в школі батько відвів мене до секції вільної боротьби, – пригадує Ілля. – Потім став займатися важкою атлетикою. Моїми наставниками були Дмитро Коноваленко та Сергій Таратухін, які загартували нас, зробили енергійними, сильними, вольовими хлопцями, виховували моральні якості. Це все допомагало долати труднощі в житті. Спорт сприяв самодисципліні.


Коли Ілля розповідає про школу, каже, що «задніх не пас», але і не ставить себе на рівень успішних учнів. Особливо були до душі історія, українська література, англійська мова.

– Мене завжди цікавила історія, – каже. – Крім того, що давала шкільна програма, читав книги на історичну тематику, цікавився матеріалами в інтернеті. Особливо захоплювався історією рідного краю. Менщину вважаю унікальною.

Кмітливість та ерудованість Іллі Євлаша помічали вчителі. Він був учасником шкільних конкурсів та змагань. А коли Чернігівська обласна телерадіокомпанія започаткувала інтелектуальні ігри «Віват, інтелект!», Ілля був у складі команди «Штурм», яка представляла тодішній Менський район. Він і до сьогодні в деталях пам’ятає, як завзято готувалися на чолі з учителькою географії Оленою Стельмашенко до тих змагань. І як важко було змиритися, що декількох балів не вистачило для бажаної перемоги.

Головне – зробити правильний вибір

Усі переживали момент, коли треба робити вибір, від якого залежить, як складеться життя. Мусиш відповісти на питання: «Ким стати? Куди піти вчитися?» Так було і в Іллі.

– Закінчуючи одинадцятий клас, я чітко не усвідомлював, що подобається мені найбільше, – ділиться він. – Звісно, першими порадниками були батьки. Але те, що пропонували вони, не зовсім подобалося мені. Обрав спеціальність «Реклама та зв’язки з громадськістю» в Київському національному торгівельно-економічному університеті.

Коли Ілля навчався на третьому курсі і проходив стажування на телеканалі «Еспресо.TV», зрозумів, що йому цікава не реклама, а журналістика. А як настав час обирати фах для здобуття магістерської освіти чітко знав, що опановуватиме журналістику. Києво-Могилянську академію Ілля відвідав у традиційний День відкритих дверей. А потім став її студентом.

– Мої сподівання справдилися, – каже Ілля. – Навчання в «могилянці» було демократичним: студенти мали право вибору, змогу виявити ініціативу і творчість. Заняття викладачі організовували не за традиційними лекційно-заліковими правилами, а у вигляді проєктів. Стажування на «Еспресо.TV» стало мені в нагоді.

Після отримання диплома магістра Ілля став штатним кореспондентом на телеканалі.

Не думав, що носитиме військовий піксель

Коли Ілля, влаштовуючись на першу роботу, проходив співбесіду, одне з запитань стосувалося перспективи: яким він бачить себе через п’ять років? Звісно, оскільки хлопець завжди був впевнений у собі, то і плани на п’ятирічку ставив амбітні. Але, як каже тепер, в тих планах зовсім не думав, що носитиме військовий однострій.

– Коли я навчався у торгово-економічному університеті на третьому курсі, вступив на факультет політології Національного університеті оборони, – згадує Ілля. – У 2017 році отримав погони молодшого лейтенанта. Хоч і не збирався бути військовим, але наприкінці 2020 року мене призвали на військову службу до бригади зв’язку. Згодом я став пресофіцером Сухопутних військ ЗСУ. На цій посаді мене і застала велика війна.

Ілля розповідає, як разом з іншими захисниками та захисницями боронили Київ. То був час, коли ворог атакував нашу столицю з усіх напрямків, з різних видів озброєння. Коли ти пересуваєшся рідними вулицями, але з-за рогу кожного будинку може раптом вирватися ворожа ДРГ.

Про що думав? Про те, як знищити ворога і залишитися живим. Бо тобі лише 25. І ти ще стільки справ не встиг зробити в цьому житті.

А ще думав про рідних, які перебували у ворожій облозі в Мені. Про свою Яну – кохану дівчину, з якою вони хоч і були разом вже давно, але так і не знайшли до війни часу, щоб узаконити стосунки.

Ілля у щільному робочому графіку знаходив момент, щоб заскочити додому, завезти коханій якісь продукти і заспокоїти. Той місяць, поки ворога не відігнали від Києва, здавався їм таким довгим. За ці майже два роки дещо змінилося в особистому житті Іллі Євлаша – врешті вони з Яною одружилися.


Усі його рідні переживають за нього. Бо знають, що Ілля всієї правди їм не розкаже, а сам може будь-якої хвилини перебувати там, де небезпечно.

– Намагаюся знаходити час, щоб обов’язково зателефонувати дружині, батькам. Адже розумію, наскільки це важливо для них, – запевняє Ілля.

На передовій інформаційного фронту

Його робота полягає у забезпеченні інформаційного супроводу про події з фронту для провідних видань світу, організація безпечної роботи іноземних журналістів в Україні, налагодження комунікації між вищим військовим керівництвом та світовими медіа.

– Нещодавно повернувся з ротації з оперативно-стратегічного угруповання військ «Хортиця», де перебував майже півтора роки, – розповідає Ілля. – Довелося організовувати комунікаційну службу десятків різних підрозділів (сухопутних, десантно-штурмових, сил ТрО). Усім їм треба було дати направлення, щоб потім керувати цим «організмом». На жаль, доводилося займатися і сумними справами. Наприклад, репатріацією тіл загиблих журналістів.

Пресконференції, інтерв’ю, виставки, зйомки, зустрічі з різними людьми (від простих солдатів та цивільних, що так і не наважуються виїжджати із зони бойових дій, до вищого військового та державного керівництва) – це неповний перелік справ, якими займається Ілля Євлаш разом з колегами. Його команда придумала «привида Києва», у них з’явилася пісня «Байрактар». Ім’я Іллі можна знайти в титрах до фільмів «Битва за Київ» та «Битва за Харків».



З командувачем Сухопутних військ ЗСУ Олександром Сирським


Про окремі епізоди, цікаві випадки Ілля Євлаш у майбутньому, можливо, напише цілу книгу. Наприклад, він був свідком того, як минулого року, коли президент Зеленський приїжджав до Бахмута і там нагороджував наших військових, один із командирів дивізіона HIMARS відмовився від нагороди і попросив Зеленського передати її американському президенту Байдену. Ніхто тоді і не думав, що вже наступного дня наш президент полетить до Вашингтона і виконає прохання українського офіцера. Коли Ілля бачив це по телевізору, то відчував себе причетним до історії.
Мена залишається рідним домом

Ілля Євлаш сьогодні – виконувач обов’язків начальника служби зв’язків з громадськістю Сухопутних військ Збройних сил України. Якщо для занять спортом він таки знаходить якісь хвилини, то іншому, тому, що любив і що було таким звичним у мирному житті, не приділяє уваги.

– До традицій китайського чаювання, до тренажерної зали повернуся вже після перемоги. На тоді ж запланую і подорожі. Бо з війною у нашому житті багато чого змінилося, – розмірковує Ілля. – Робочий день тепер триває практично цілодобово, і на все те, що було звичним у мирному житті, просто бракує часу. Я вже забув, коли востаннє бував на якійсь вечірці. Відпусток нема. Давно не був у Мені. Хоча у моєму житті було багато домівок, але справжнім домом є рідне місто. Пощастило лише на два дні підскочити на малу батьківщину: навідав батьків, бабусь, побачився з друзями, зустрівся зі своїми тренерами.

Впевнений у нашій перемозі

Слова, які Ілля написав, підбиваючи підсумки 2022 року, не втратили актуальності і сьогодні: «Зараз модно підбивати підсумки року. Я підіб’ю свій. «Я щасливий, що я тут зараз». Такі слова є в одній з пісень. Як би не було тяжко, але ми їх б’ємо і вб’ємо.

Цей рік змінив моє життя назавжди, як і життя багатьох українців. І історій, вражень і спогадів за цей рік вистачить для написання цілого роману. Ми вже ніколи не будемо такими, якими були. Ніколи не житимемо тим життям, яким жили до цього. Це може лякати, а може надихати – кожен вирішує сам для себе. Я хочу сказати лиш одне – недарма. Попереду на нас всіх чекає дуже динамічне майбутнє. Дуже бурхливе та дуже насичене. Але така наша доля – нас і нашого покоління, нашої країни. Ми маємо пройти цей шлях з гідністю і до кінця, якщо не для себе, то для тих, хто буде після нас.

Ми – уже в історії не тільки України, а й цілого світу. Українцем та українкою бути гордо та шанобливо в будь-якому куточку планети.

Все ж не дай Боже більше такого нікому і ніколи знову. Ми дійсно відчули вартість цієї фрази. Нам не можна допустити повторення реваншу росії в майбутньому. Ми маємо завдати настільки потужного удару по росії, щоб в неї ніколи, ніколи не виникло бажання спробувати повторити це ще.

Війна – це зло. А росія разом з х…м згине з лиця землі, чому ми скоро всі разом і станемо свідками. Слава Україні!»

Якщо раніше Ілля будував плани на подальше, міг їх сміливо озвучувати, то сьогодні він стриманіший:

– Маю багато планів, але з огляду на те, як стрімко розвиваються події, я перестав робити довготривалі прогнози. Планів багато, однак я бачу, як вони руйнуються, тому насправді не загадую наперед. Притримуюся думки, що всі плани маємо залишити на той день, коли здобудемо перемогу. А поки намагаюся діяти за принципом «роби те, що маєш робити, і буде те, що буде». Тому максимально викладаємося, наближаємо нашу перемогу.



– Україна переможе? – питаємо.

– Звичайно, немає ніяких сумнівів у цьому! Достатньо поглянути хоча б на те, як нас підтримує увесь цивілізований світ. Хотів би подякувати кожному та кожній, хто в таких маленьких містечках як Мена роблять все, аби підтримувати фронт, наших хлопців та дівчат, які зараз беруть участь у бойових діях. Кожний такий крок, кожний донат – він відчутний. І як би не було важко, як би не опускалися іноді руки, але завжди треба пам’ятати, кому сьогодні найважче. Вклоняюся перед земляками, хто зі зброєю в руках боронить нашу землю!

Джерело: https://susidy.city/articles/331366/menyanin-illya-yevlash-do-kitajskogo-chayuvannya-trenazhernoi-zali-povernusya-vzhe-pislya-peremogi

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Теги: Євлаш, Мена, військовий, журналіст

Добавить в: