Сергій Кнут загинув, рятуючи побратимів

Добавить новость

Среда, 15 Ноября 2023 18:31  |  Просмотров: 1646

Восьмеро дітей народили Олена та Леонід Кнути з Макошиного. П’ятеро хлопців і трьох дівчат: Оксана, Сашко, Сергій, Марина, Ірина, Іван, Коля і Леонід. Статних, красивих, працьовитих і щедрих душею. На жаль, двох старших хлопців вже нема на цьому світі: Сашко помер, а минулорічно­го грудня війна забрала Сергія. Він загинув поблизу населеного пункту Дружба на Донеччині. Щоб поспілкуватися про Сергія ми зустрілися в оселі Кнутів. А в підсумку вийшла розмова про всю їхню велику родину, яку так безмежно любив наш герой.




ТРИ ЛЕОНІДИ В ОДНІЙ РОДИНІ

- Я сама тутешня, з Макошина, а Леонід, чоловік, з сусіднього Покровського, - каже Олена Кнут. - Побралися наприкінці 80-х. Невдовзі одне за одним з’явилися діти. Важко було, поки не підросли старші. А потім ці ж старші ставали няньками для молодших, і нам було вже легше. Чоловік весь час працював трактористом. Спо­чатку в Макошиному, а потім - у сільгосп­підприємстві в сусідніх Куковичах. І зараз, хоч вже і на пенсії, але ще працює. Я ж працюю техпрацівницею у нашій Мако- шинській школі. Родина у нас дружна. Діти весь час тягнулися одне за одним. Ми з чоловіком виховали їх такими, що вони цінують родину. Для нас вони - справжня гордість. Всім намагалися дати освіту. Троє закінчило вищі навчальні заклади.

Пані Олена каже, що родинні тради­ції збереглися і тоді, коли старші діти створили свої сім’ї. У Кнутів з’явилися онуки (наразі їх вже п’ятеро), якими, крім батьків, опікувалися бабусі та дідусі, дяді і тьоті.

До вітальні, в якій ми спілкувалися, увійшов хлопчина. Олена представляє молодшого сина - теж Леоніда. Це ім’я в родині Кнутів символічне, бо воно передається в третьому поколінні. Леонід-молодший також підхоплює розмову.

- Я разом з братом Колею були учасни­ками циркової студії “Юність”, - говорить Леонід. - Спочатку самі відвідували за­няття, а коли з'явилися племінники і нам доводилося часто доглядати за ними, то брали їх з собою на репетиції.
Олена говорить, що Сергій мав дуже теплі відносини з племінницею, донькою Оксани.

- Коли Серьожа приїжджав додому, вони завжди з Анею про щось шепоті­лися, у них були якісь свої секрети, - по­сміхається жінка. - Називав її жартома донею.

ПОСПІШАВ НА ДОПОМОГУ

У мами при згадці про Сергія одразу мокріють очі. Хоча й минув майже рік, як його не стало, але ніяк не може від­пустити цю втрату.
- Ще не було такого, щоб я раз на три дні не побувала на його могилі, - плаче жінка.

Він ріс звичайною дитиною, такою, як і повинно бути у багатодітній сільській родині, де кожен змалечку має багато обов’язків: догляд за молодшими бра­тами і сестрами, допомога батькам по господарству.

- Сергій у нас був звиклий до будь-якої роботи: і дрова порубати, і в городі по­сапати, і корову міг подоїти, - пригадує Олена. - Товариський, активний, мав ба­гато друзів. Вистачало часу, щоб пограти у футбол, просто зустрітися і відпочити. Але навіть тоді, коли приїжджав додому в гості, насамперед брався за те, щоб допомогти батькам. А потім ще побігти до бабусі і там допомогти їй та сусідці: покосити траву, відкидати сніг.

СПОЧАТКУ РОСТИВ СВЯТИЙ ХЛІБ, А ПОТІМ ЙОГО ВИПІКАВ

Сергій Кнут любив техніку. Може, це передалося від батька. Після закінчення Макошинської школи вступив до Ніжин­ського професійного аграрного ліцею. По закінченні навчання у 2011 році спочатку влаштувався на роботу на чіпсовому заводі. Якраз напередодні буремних по­дій 2013-2014 років його призвали на строкову службу.

- Хоча ніде про це не значиться в до­кументах, але потім Серьожа розповідав, що вони, строковики, також брали участь у подіях на Дон