На Борзнянщині є ставок в приватному обійсті, якому 50 років

Добавить новость

Понедельник, 13 Ноября 2023 15:29  |  Просмотров: 1784

Не знаю, чи помічали ви, а ми помітили на­певне, якими гарними, європейськими, ланд­шафтно скомпонова­ними стали подвір’я борзнянців та жите­лів наших сіл. Ні, квіти у нас буяли завжди: жоржини і маки, чор­нобривці і кущі бузку, конвалії та мальви за літо змінювали палітру дворища від сніжно-бі­лого до рожевого, тоді багряного, вогняного. І це - в купі з цвітінням вишень та яблунь, які, скидаючи квіт, згодом вигравали соковито-червоними та жовтобо­кими плодами. Таким він був, український садок біля батьківської хати, оспіваний у вір­шах та піснях, схопле­ний пензлем на полотні невідомого автора...



Та час змінює все довколо. І все частіше, завітавши до когось у гості, бачиш красиві клумби не з простими, а сортовими декоративни­ми квітами та кущами, серед яких все більше зустріча­ються троянди, лілії, гібіску­си, гліцинії та магнолії. Все менше біля ганків поважно ходять кури та індики з кач­ками, а все частіше подвір’я вкрите акуратненьким, під­кошеним газоном, посіче­не тротуарчиками різних форм і матеріалів. У бага­тьох замість тіні якогось старезного дерева - за­тишок бесідки, де ранок починається з філіжанки кави, а вечір запрошує до відпочинку після спекотної праці... Довершує картину хіба що прохолодне плесо ставка. Вони з’являються у наших садках, більші й мен­ші, неглибокі й різнорівневі, з лілеями чи без них. А ми знаємо, з великою долею вірогідності, у кого такий ставочок був найпершим.

Усе - під рукою

Більше п’ятдесяти років тому борзнянець Анатолій Чмига вирішив: зробить собі в саду ставок. Дворище було велике, місця вистачало для всього, а бажання було ще більшим.

«Мій батько був дуже кре­ативною, творчою людиною. Старше покоління напевне його пам’ятає, - розповідає про Анатолія Костянтиновича його дочка, Світлана Чмига. - Спочатку він займався тим, що їздив колишнім Борзнянським районом та показував кінофільми. До речі, так, під час чергового сеансу у Кинашівці, й познайомився з майбутньою дружиною, моєю мамою, Ганною Олексан­дрівною. Потім батько від­крив радіомайстерню, а коли з’явилися телевізори, ремон­тував і їх. І сам був знаним телемайстром (з раннього ранку до нашого дому йшли люди з проханням взятися за роботу саме батька), і цілу плеяду своїх учнів виховав, став завідувачем телевізій­них ательє, які працювали по району.

Свою справу любив над­звичайно, але мав ще й чима­ло захоплень. Сам виростив великий сад. Любив дерева не лише саджати, а й при­щепи робити. У нас майже на кожній яблуні по кілька сортів завжди достигало!

Також мав свою пасіку, тому поруч розсаджував ба­гато різних медоносів. Йому взагалі хотілося, щоб усе, що він любить, що йому потрібно, було вдома, як кажуть, під ру­кою. А оскільки батько був ще й затятим мисливцем та ри­балкою, то подумав у ставку розводити рибу».

Оскільки робилося задума­не пів століття тому, то вико­нувалося все власноруч, без будь-якої допоміжної техні­ки: заступа в руки - й нумо копати. А тоді привезли ще­беню й цементу, залили бе­тонні стінки. Спочатку, разом зі старшим сином, зробили один басейн. Але скоро ста­ло ясно - замаленький. Тож поруч заходилися копати ще один. Зрештою, як каже сама Світлана Анатоліївна, водо­йма вийшла чималою - біль­ше 26 квадратних метрів! А навколо Анатолій Костянтинович заходився облаштовувати такий собі український куточок - висаджував прості рослини, які зустрічалися у природі: кілька видів проліс­ків, додав крокусів, барвінок, любисток, конвалії, посадив калину та горішину. А в само­му ставку оселилися ряска, лепеха, жовті глечики й біле латаття - посадив спеціаль­но для дружини, яка так само любила ці квіти.

Продовження чудового тандему

«Біля ставку батько завжди клопотав сам, - веде далі розповідь Світлана Анатоліїв­на. - Сам доглядав за водо­ймою та рослинами. Рештою квітників займалася мама. До того ж, вона добре зналася на лікарських рослинах, яких у нашому садку теж росло чимало. Батьки обоє любили працювати на землі, вміли це робити - у цій справі в них вийшов чудовий тандем.

А роботи біля самого лише ставка було багато. Кілька ра­зів за сезон треба було за до­помогою мотора «прогнати» воду, почистити її, рослини розрідити. Влітку, у спекотні, бездощові дні, звідти брали воду для поливання городини й саду, тож застоятися вона навіть не встигала. Взимку не забували лунки пробивати, щоб і рибі було чим дихати, і бетонні стіни льодом не розі­рвало.

Попри постійні клопоти я не пам’ятаю, щоб батько ко­лись шкодував чи жалівся, що йому ставок набрид. Ро­бота його не обтяжувала, а за роки виробилася ціла систе­му догляду, яка просто не до­зволяла водойму занехаяти.

Натомість як батькові по­добалося, коли гості з захо­пленням кружляли навколо ставу, запитували з цікавістю: «То, кажеш, і риба тут є?» А він брав підсаку, занурював у воду і діставав звідти чи­малого карася або коропа. Зрештою, за таку приємну риболовлю бралися й гості, щоразу радіючи швидкому «улову».

Дуже любили ставок і діти, хоча підходити до нього са­мим дорослі забороняли - за­глибоко було для малечі. А ось взимку, коли лід ставав достатньо товстим, можна було трохи поковзатися.

«Рік тому батька не стало, але ми продовжуємо догля­дати за його дітищем, - го­ворить наша співрозмовниця. - Звісно, риби вже не трима­ємо, бо це - відповідальність за життя. Але за самою водо­ймою та рослинами навколо неї слідкуємо, в пам’ять про батьків. І будемо, поки будуть сили. Хоча молоде поколін­ня вже не звикло докладати стільки зусиль.

Сучасні технології, якщо слідувати їм, полегшують до­гляд за водоймами. Проте, якщо хтось планує влаштува­ти у себе на подвір’ї оазу, тре­ба зважити всі «за» і «проти». Будь-який ставок, сучасний чи «раритетний», потребує дбайливої руки. І у хорошого господаря він стане справж­ньою окрасою саду».

Джерело: "Вісті Борзнянщини", Марина Гриненко

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Добавить в: