Родина Лисенків з Прилук талановита у всьому

 

Як мало знаємо ми тих, хто мешкає поруч! Живеш у своїй мушлі, копаєшся у влас­них справах і проблемах, та й нічого не бачиш. Два роки ковіду та рік війни майже відучили від тісного спілку­вання з іншими, посиденьок з друзями, нових знайомств з цікавими людьми... І це непра­вильно. Так не має бути, бо чим сильна людина? Її зв’яз­ками з іншими людьми, своїми любов’ю та дружбою, спілку­ванням з навколишнім світом, який лежить за межами твоїх власних квадратних метрів, в яких нині холодно і темно.Тепло і світло потрібно шукати не в стінах квартири, а душах людей...



Родина Лисенків живе поруч в одній з п’ятиповерхівок нашого м’ятно-дослід­ного мікрорайону. Ларису Володимирів­ну я трішки знала і декілька разів спілку­валася з нею, а інших членів сім’ї - ні. І навіть не підозрювала, наскільки сім’я ця цікава і неординарна, які дивовижні речі вони роблять щодня!

В один з темних вечорів, коли світло згасло, я мала чудову нагоду побувати у них вдома, насолодитися всім почутим і побаченим, і ще раз впевнитися в тому, що українські жінки - величезна креатив­на сила і мудрість, незламність, краса і фантастичні таланти! Вони тримають на своїх плечах весь світ! Але ж - все по по­рядку...

МАМА І БАБУСЯ ЛАРИСА ВОЛОДИМИРІВНА: «ЦЕ ДАЄ МЕНІ БАЖАННЯ ЖИТИ...»

Лариса Володимирівна працює вихователем у дитячому садочку «Радість» Сухополов'янської сільської ради, і дітки звуть її лагідно, по-домашньому - Ларисою. Про своїх вихо­ванців вона може розповідати годинами - як вони малюють, як готуються до свят, про що питають ці непосидючі, допит­ливі малята. Є у них український куточок, там і колиска, і старовинна скриня, і навіть піч з чавунцями та рогачами... Діти обожнюють слухати розповіді про Україну і її минуле.
Під час проведення різноманітних свят пані Лариса завж­ди грала Діда Мороза й всіх інших казкових героїв. Але цьо­го разу з Дідом Морозом покінчено, і це зрозуміло, і це не болить. Чужий він для нас, з ворожої країни. Тепер їй пора вживатися у роль Святого Миколая. І новорічно-різдвяні свята з ялинкою в садочку набули трохи іншого змісту - вертеп, колядки і щедрівки. «Діти ж не винні, що війна, потрібно потурбуватися і про те, щоб у них було і свято, і подарунки.», - говорить пані Лариса.

Колектив у них чудовий, а робота в дитсадку дає їй сили і бажання жити, натхнення і почуття щастя. Лариса пере­несла декілька серйозних операцій, має інвалідність, але руки не склала. Кожного разу, як хвороба поверталася, вона витирала сльози, починала все спочатку, боролася і крокувала далі. В цьому їй завжди допомагає родина - чо­ловік Олександр Григорович (вони прожили разом 39 років), донька Юлія, онучка Ангеліна.

Вона має ще багато цікавих занять, якими зігріває своє серце. Постійно балує домашніх випічкою з дріжджового тіста, опікується онукою, багато вишиває. А ще в'яже - гач­ком і спицями. Вишивати її навчила бабуся Даша, і мама гарно вишивала. У них вдома в Ічні були і підзорники, і на­волочки, і простирадла - все вишите.

Всі стіни невеликої затишної квартири моїх сусідів заві­шані картинами. Ось Джоконда, ось мама з немовлям, доброзичливі леви, багато картин на християнську тематику. Особливо мене вразили Ісус Христос, Божа Матір, вишиті на білому лише чорними нитками в такій аскетичній мане­рі. Наче графічні картини - нічого зайвого, все в стриманих тонах, дуже естетично.

Чарівні руки майстрині та її фантазія можуть все - вона зв'язала дуже оригінальний, стильний сарафан для доньки з. невикористаних, синіх таких, пакетів для сміття! Просто шикарний, дуже елегантний сарафан! Це теж творчість, яка потребує особливого погляду на життя і сміливості. А донька Юля прикрасила його квітами, які зробила у техні­ці канзаші. їм вже, мабуть, час відкривати своє модельне агентство.

Пані Лариса полюбляє народну пісню (співала навіть у фольклорному колективі « Калина»), багато читає, із задо­воленням дає майстер-класи з секретів вив'язування укра­їнських хусток, і все це робить з великою любов'ю та щи­рістю.

ДОНЬКА ЮЛІЯ: «ХОЧЕТЬСЯ ЩЕ БАГАТО ЧОМУ НАВЧИТИСЯ, АЛЕ НА ВСЕ НЕ ВИСТАЧАЄ ЧАСУ.»

Як-то кажуть - яблуко від яблуні. Юлія Аландаренко схожа на свою маму: так, як і мама, працює вихователем - в міському дитячому садку № 11 «Теремок» (група «Ро­машка»). Закінчила, як і мама, наше педучилище, а потім ще й Ніжинський державний університет. В дитинстві люби­ла «гостювати» в маминому садочку, а тепер сама виховує малят. Юлія - особистість талановита, творча і креативна, їй є що дати своїм маленьким вихованцям, окрім любові і щоденного піклування.



Вони разом малюють, виробляють янголят, патріотичні браслети та інші обереги для своїх друзів - наших хоробрих захисників, які воюють на Донбасі. В подарунок для них вона разом з дітками виготовила карту України, яка дуже сподобалась військовим. А перед від'їздом на фронт вони принесли в дитсадок український прапор і попросили роз­малювати його і забрали з собою на війну. На тому прапорі - янголи і дитячі долоньки, голуби і побажання Перемоги.
Зі спеціального паперу вона робить чудові новорічні іграшки - дзвіночки, зірочки, свічечки, а зі звичайних ватних дисків - сніговиків. З ізолону - світильники, які по-справж­ньому запалюються і світять лагідним приємним світлом. Світильники у вигляді принцес або букетів троянд, лілій і тюльпанів. Майстриня робить і роздарює друзям.

Вона вишиває хрестиком, бісером і діамантовими камін­чиками (це якась складна і незвичайна техніка). її картини за біблійськими сюжетами є в прилуцьких храмах і в дитячій лікарні. Вона вишила і подарувала. Вже під час війни ви­шила «Молитву за Україну» і перемогла в онлайн-конкурсі «Чорнобаївські витівки». Мені особливо подобаються три ніжних янголи, які грають на сопілці, скрипці, гітарі. До речі, картини та вишивки Юлі і її мами можна побачити на різних виставках, неодноразово прикрашали вони і декоративні експозиції наших міських ярмарок.

В її гардеробі «живуть» 6 вишитих нею сорочок - виши­ванок і декілька розшитих квітами суконь - в блакитних, червоних, чорно-червоних, коричневих тонах. Вишиванки - для кожного члена родини. їх часто одягають, тому вони не сумують, вони просто чекають свого свята і знають, що цей час настане.

У неї на все вистачає часу - написати сценарій для дитя­чого ранку, пополоти город, нагодувати курочок, допомогти доньці з уроками, опанувати якусь нову справу. Вона фон­танує ідеями, планами, мріями, які втілює в життя. Постійно в русі, в якихось нових проектах, завжди обкладена клап­тями тканин, нитками, фарбами, фломастерами. Велика трудівниця, невтомна фантазерка, така юна, щира і ніжна! Говорить, що хочеться ще багато чому навчитися, опанува­ти багато технік, але на все не вистачає часу.

ОНУКА АНГЕЛІНА - ДІВЧИНКА НА КУЛІ З КАРТИНИ ПІКАССО

Ангеліна - приязна і дуже скромна дівчинка. Незважаючи на численні кубки, гран-прі, медалі, дипломи і грамоти, які вона отримала за свої успіхи в цирковому мистецтві. Спра­ва в тому, що ця граційна дівчинка вже 10 років займаєть­ся в цирковій студії «Удай» при міському Центру творчості дітей та юнацтва. Три рази на тиждень, а раніше - навіть частіше. Всі ці складні трюки і навички, шпагати і «місточ­ки», які вона опанувала, потребують постійного тренування і удосконалення.
Ангеліна - учасник різноманітних всеукраїнських та між­народних конкурсів циркового мистецтва, проведених під патронатом Міністерства культури України. Її тренує чудо­вий тренер Юрій Клементьєв. Він і друг, і старший товариш, і наставник - турбується за всіх своїх вихованців, як тато. А його дружина Людмила, хореограф за фахом, допомагає в постановці номерів, у виборі музики, під час поїздок та пе­ребування дітей в інших містах і нагодує їх, і зачіски допо­може зробити, і одягне для виступу. Всі Ангелінині номери красиві - вони з музикою, з особливою пластикою, хорео­графією, яка відповідає темі, з дуже красивими костюма­ми (над яскравим сценічним убранням, яке, до речі, дуже дорого коштує, чаклують мама з бабусею). Ось «Морська хвиля», яку ми дивилися на відео. Дуже класний, ліричний номер, який переносить тебе до моря, до лагідного шепоту хвиль. Руки у Ангеліни міцні, вона пластична і граційна, сміливо виконує різні вправи на столі, а ще - в партерному кільці, яке постійно крутиться навколо своєї осі. Така собі дівчинка на кулі з відомої картини Пікассо.
Запитую, чи не страшно тобі? Відповідає, що ні.

Бабуся розповідає, що почалося все зі спини - у малень­кої Ангеліни помітили сколіоз, вирішили, що потрібні якісь спортивні вправи. Дівчинка сама вибрала циркову студію і досі з нею не розлучається. Сколіоз невідомо куди подівся, і хворіти вона стала набагато менше.

Ангеліна навчається в 10 класі гімназії №5 імені Віктора Затолокіна, навчається гарно, переможець олімпіад з укра­їнської та англійської мови, танцювала в хореографічному колективі «Данс-класс». Перед війною вони разом з мамою зайняли 2 місце у міському конкурсі від спортивного клубу «Тайпан Прилуки» під назвою «Займаюсь спортом я, як і вся моя сім'я».





З майбутнім ця здібна, наполеглива дівчинка ще не ви­значилася, але, безумовно, воно буде пов'язане зі спор­том, а може - з театром. Для того, щоб навчатися в цир­ковий академії після вступу, на один рік навчання потрібні дуже великі гроші, а в родині таких грошей немає.

ПРО ТЕПЛІ ШКАРПЕТКИ ДЛЯ УКРАЇНСЬКИХ ЗАХИСНИКІВ І ПОБАЧЕННЯ ПІД ПАМ’ЯТНИКОМ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

З початку війни вся родина почала волонтерити. Юля ро­била маскувальні сітки для фронту, готувала обереги для своїх друзів-фронтовиків - і в дитячому садку, і вдома з Ангеліною та мамою.

Вони не могли стояти осторонь, коли в країні така біда. Лариса говорить, що у них дві двоюрідні сестри і брат в ро­сії, і на щастя, серед дев'яти їхніх дітей лише одна дитина підтримує війну. А з деякими іншими родичами, які зазомбо- вані кремлем, вони перестали спілкуватися. Україна болить в них, і родина допомагає державі і ЗСУ, чим може.
Незважаючи на те, що всі вони працюють, мають безліч домашніх справ, інколи - хворіють, вони в'яжуть для наших хлопців теплі вовняні шкарпетки. При ліхтариках, вдень і вночі.

Я бачила велику кількість вже зв'язаних з любов'ю шкар­петок для наших хлопців, які воюють під Бахмутом. Готові вироби вони віддають волонтерам Михайлу Михайленко та Оксані Ромашка, які безпосередньо відправляють чи від­возять їх на фронт.

Якось непомітно навколо Лариси об'єдналися друзі та незнайомі, склалася така собі «шкарпетна» група. Серед них - Марина Василець, Юля Котеленець-Стінкова, Люда Бібік, Наташа Самойленко, Оля Компанець, Ірина Удовіка, Валентина Сікора, Таня Панчєва. Педагоги, нянечки та вихователі дитячого садка, музиканти. Всі, кому болить Україна. А нитки їм приносять, передають і зовсім незнайомі люди після посту у Фейсбуці звідусіль, навіть із Журавки. Лариса призначає всім побачення біля пам'ятника Шевчен­ку - він у центрі, це для всіх зручно.

До Дня Незалежності України Юля з Ангеліною зробили відеокліп «Моя Україна», в якому Ангеліна танцювала із на­шим жовто-блакитним прапором на різних локаціях - перед вказівником « Прилуки», на пшеничному полі, в дендропар­ку м'ятно-дослідної станції. Відео зворушливе, тому й не дивно, що кліп набрав безліч лайків і переглядів в Ютюбі!..

Бабуся - мама - онука. Три гілочки одного великого, жит­тєдайного древа роду. Вони всі схожі між собою, а в чомусь різні. Ангеліна і вишиває, і в'яже, і малює, пече печиво і рулети. Заплітає по 7-8 годин дреди всім подружкам. В аф- рокоси вона вплітає кольорові акрилові ниточки, і виходить дуже стильна молодіжна зачіска. Всьому цьому вона на­вчилася у бабусі і мами. Мине час, вона навчить вишивати хрестиком свою майбутню донечку. Життя не припиняєть­ся, любов передається з покоління в покоління.

Більшість членів цієї родини - жінки, майже суцільне жі­ноче королівство. «Все одно, - говорить пані Лариса, - тато і дідусь у нас - головний». Так, Олександр Григорович - король. І як годиться королю, він турбується про них всіх, шанує і пишається своїми дівчатками.

Їх маленька двокімнатна квартира схожа на творчу лабораторію, на острів, в якому завжди тепло і світ­ло навіть при ліхтариках і холодних батареях. Тут по-справжньому люблять Україну і один одного. Тут плачуть і впадають на декілька днів у депресію, діз­навшись про загибель наших земляків під Бахмутом. А потім витирають сльози, стискають нерви в кулак і живуть далі, і продовжують робити те, що робили.

Бажаю цій прекрасній родині радощів і здоров’я, не­вичерпного натхнення їх чарівним рукам і душам! Ра­дісних їм свят, тихих буднів, здійснення всіх мрій! А також - Перемоги всім нам! Все буде Україна!

Джерело: газета “Прилуччина + Прилучаночка” від 19.01.2023, Лілія ЧЕРНЕНКО

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.