Найцікавіше в роботі міліціонера — зачепитися за слід

Роман Лайко

Вони — еліта міліції. Вони запросто розплутують найскладніші справи і ловлять найпрудкіших злочинців. Як і 300 років тому, головним методом їхньої роботи залишається спілкування з людьми. Але хай злочинці не сумніваються: вони також ідуть у ногу з прогресом. І якщо у правопорушників на озброєнні найрізноманітніші технічні навороти, то і вони не відстають. Але все це — лише верхівка айсберга. Більшість методів, що вони використовують — секретні. Такі собі Джеймси Бонди місцевого масштабу. Вони не носять форму, і знати їх в обличчя — не бажано. Але напередодні Дня міліції все ж ризикнули і познайомилися зі співробітниками відділу карного розшуку міського відділу міліції.
 
Від кишенькових крадіжок до убивства

Роман Лайко прийшов у міліцію у суворих 90—х. Після морської піхоти пряма дорога йому була до силових структур. Туди він і подався — у спецпідрозділ «Беркут». За чотири роки дослужився до командира відділення. Але, крім сили, мав ще й розум. Його й хотів десь застосовувати. А тут ще й спільні завдання з карним розшуком — справжня агітація. Просився на той момент вже прапорщик Лайко у відділ карного розшуку цілих півроку. Місць не було, але наполегливість молодого бійця перемогла — так і опинився в еліті. Починав з дрібного — помічника оперуповноваженого. Перші завдання — кишенькові крадіжки на ринку.
— Я добре пам’ятаю найперший злочин, який мені вдалося розкрити самому. З одного кубла алкоголіків ми «зняли» усіх, хто там був — чоловік п’ять: бомжі, раніше судимі. З одним із них мені вдалося знайти спільну мову. І він розповів, що хазяйка цього кубла нещодавно приїхала зі Славутича, де разом із другом забила на смерть такого ж бомжа, як і вони самі. Ми зв’язалися зі Славутичем, історія виявилася правдивою. У них на той момент підозрюваних не було, а ми вже знайшли злочинця, — розповідає Роман Лайко.

Не завжди очевидне — правда

Найцікавіше в роботі міліціонера — зачепитися за слід і пройти по ньому до самого кінця. Але буває, що найясніший, здавалось би, слід, виявляється абсолютно хибним.
— Якось нас викликали на квартирну крадіжку. Встановили, що крадій заліз через кватирку. На місці події були зняті відбитки пальців рук. Прогнали їх по базі й знайшли збіг — раніше засуджений чоловік. Коли він прийшов на допит, одразу стало зрозуміло: щось не так. Чолов’яга важив кілограм сто й у кватирку не вліз би ні за яких обставин. Почали його допитувати. Виявилося, він виготовляє меблі. «Пальці» були зняті з тумбочки, котру він кілька місяців тому виготовив і продав постраждалій. Ось так ледь не постраждала невинна людина. А крадіїв потім спіймали. Ними виявилися хлопець із дівчиною, — каже Роман Олександрович.
Про ефективність роботи карного розшуку можуть багато говорити ті, хто в цьому зовсім нічого не розуміє. Але те, що усі особливо тяжкі злочини у місті розкриті — неабиякий показник, як не крути.

Влаштувати ДТП, щоб спіймати злочинця

Вирахувати злочинця — це тільки половина справи. Завдання відділу — ще й знайти його і затримати. Для цього вигадуються найнеймовірніші комбінації і цілком таємні хитрощі.
— Наприклад, нещодавно затримували групу, яку звинувачували у розбоях не тільки в Чернігові та області, але й в інших регіонах України. Довелося вигадувати цілу операцію. Ми отримали оперативну інформацію про те, де проїжджатимуть злочинці. На дорозі інсценували ДТП. Підозрювані так чи інакше повинні були зупинитися. А там — засада. Так без зайвого шуму їх і затримали. Або, скажімо, надійшла інформація, що жінка, яка була у розшуку, прийшла на квартиру до своєї мами. Ми дзвонили у двері — ніхто не відчинив, хоча чутно було, що люди розмовляють. Чекали на сходах години чотири. Потім співробітниця зателефонувала до квартири і сказала, що якщо її господарка не сплатить сьогодні ж борг за комунальні послуги, їй відключать воду. Жінка зазбиралася у ЖЕК, відкрила двері, а тут — ми, — пригадує міліціонер.
Загалом, у цьому році оголошено в розшук 98 злочинців. Стараннями працівників карного розшуку на свободі залишилося тільки 22.

Позичальники зникають безвісти

Шукають міліціонери не тільки злочинців, але й безвісти зниклих. Заяви отримують різні. Звертаються і ті, хто «загубив» родичів три, п’ять, сім років тому, і ті, чиї близькі виїхали за кордон на роботу й не відповідають на дзвінки—листи. А останнім часом, чомусь, стали «зникати» й ті, хто має кредитні борги. Та такі «пропажі» міліція знаходить швидко. Як правило, у друзів чи родичів. Тож, повертати гроші банкам все одно доводиться. Методика пошуку — одна для всіх.
— Коли ми отримуємо заяву про зникнення людини, за місцем її проживання виїжджає слідчо—оперативна група й оперативний співробітник карного розшуку. Вилучають його особисті речі з відбитками пальців, гребінець із волоссям для експертизи ДНК. Усі дані заносяться в базу і перевіряються, якщо знаходять неопізнаний труп. А оперативник опитує людей і з’ясовує, чи нема слідів злочину. І далі продовжується відпрацювання усіх можливих контактів, — каже Роман Лайко.
Цього року своїх зниклих родичів, друзів, знайомих розшукували 168 заявників. Місце знаходження лише шістьох не вдалося встановити. Ще 30 осіб — зниклі безвісти у попередні роки.
З першого міліцейського завдання Романа Лайка минуло вже сім років. Тепер він — старший лейтенант, заступник начальника відділу карного розшуку, і зі дня на день чекає на наказ про присвоєння чергового звання. Свою непросту роботу він любить, а про щоденну небезпеку намагається не задумуватися, та й вдома дружині розповідає тільки про хороше. Але сподівається, що двоє його синів до міліції справи не матимуть.

Ольга Чижова, тижневик «Чернігівські відомості» №51 (979)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Додати в: