Мобильная версия сайта Главная страница » Новости » Людям про людей » Ведуча єдиного на Чернігівщині радіо місцевої громади розповіла, як проводила ефіри під час бойових дій

Ведуча єдиного на Чернігівщині радіо місцевої громади розповіла, як проводила ефіри під час бойових дій

 



Їхня робота здається такою ж яскравою, лег­кою і невимушеною, як їхні голоси, що лунають на хвилі 99,2 FМ. Проте це - лише на перший погляд. Адже за дзвінкоголосістю та неви­черпним оптимізмом Ірини Плющ та Влада Мілюкіна, двох ведучих радіостанції, ховаєть­ся щоденна титанічна, майже цілодобова ро­бота. Про довжелезний шлях до здійснення мрії, про ціну популяр­ності та життя у режимі «в ефірі» ми поговори­ли з директором «Радіо Борзна» Іриною Плющ.

Крізь терни до ефіру

Зараз уже важко зга­дати точно, але перше радіо на Борзнянщині «заговорило» десь у 50-60-х роках минуло­го століття. Якийсь час воно існувало практич­но нерозривно з нашою, місцевою газетою, у середині 90-х офіцій­но зареєструвалося як Борзнянське районне радіомовлення. Пів­столітньої його історії вистачило б на окрему книгу, новітньою сторін­кою якої стала транс­формація дротового ра­діо у ефірне мовлення.

«Я прийшла на радіо у 2008 році, - розповідає Ірина, - а десь за рік по­чала активно займати­ся тим, щоб перейти на ефірне мовлення. Адже всім вже було зрозуміло, що дротове радіо «поми­рає», у той час як ефірне було перспективним, а головне - скрізь доступ­ним для слухача: вдома, на роботі, в машині...

Але нам довелося пройти дуже довгий і важкий шлях. Тоді вза­галі ніхто не вірив, що для Борзни виділять окрему частоту. Адже прорахувати її під кон­кретний населений пункт надзвичайно не­просто, потрібно багато погоджень зі Збройни­ми силами, навіть - із сусідніми державами, щоб частоти ніде не пе­рекривалися. Чесно ка­жучи, у якийсь момент навіть я вже не вірила, що в нас щось вийде. Але ми продовжували писати листи, робити депутатські звернення, стукати в усі двері і в один момент пощасти­ло - нам прорахували частоту, на яку одразу ж. з'явилося кілька претендентів! Але тоді, після проходження всіх пекельних кіл, нам вже було за що боротися. І у 2016 році ми успішно ви­грали конкурс.

А вже зовсім скоро Національна рада Укра­їни з питань телебачен­ня та радіомовлення запустила проект - FM- мовлення у кожній гро­маді. Ви не уявляєте, скільки людей тоді до мене телефонувало! Зі Сходу і Заходу, з півден­ної й центральної Украї­ни. Сотні і сотні дзвінків, і кожного цікавило, як у мене взагалі вийшло створити наше радіо. Адже одна справа - мегамедійники з велики­ми студіями та штатом працівників, а зовсім інша - досвід маленької станції. Навіть Нацрада брала мої поради, які включила до своїх ре­комендацій, як крок за кроком дійти до мети. Із найближчих сусідів, які з нами консультувалися, були Мена і Ніжин, які також дуже хотіли за­пустити своє радіо. Але війна завадила довести справу до завершен­ня. Тож на сьогодні по всій Чернігівщині «Радіо Борзна» - єдине радіо громади».

Про виклики і мрії

За кілька років сво­го існування музично-інформаційне «Радіо Борзна» запустило чи­мало цікавих проектів: кулінарна програма, «Мода та стиль», «Іс­торична абетка Черні­гівщини», «Книга перед мікрофоном», «Психо­логічний калейдоскоп», «Великі історії», «Пе­ревір свою ерудицію» чи просто цікаві факти. До записів програм за­лучалися слухачі і діти, спеціалісти своєї справи і просто цікаві люди. А лунала наша радіостан­ція не лише у кожному куточку Борзнянщини, а й на Бахмаччині, Ніжинщині, Сосниччині, Ічнянщині. Слухали її старі й малі, приміром, один ді­дусь і вночі не вимикав приймача - плів коши­ки під ритми улюбленої хвилі.

А потім почалася ві­йна...


«24 лютого мій робо­чий день розпочався о 6.30 - терміново викли­кали до студії, щоб за­писати звернення голо­ви громади до людей, - згадує співрозмовни­ця. - Мене тоді охопив такий страх, страх за свою родину, але я по­спішала на роботу, бо знала - слухачі повинні отримати важливі по­відомлення, що стосу­валися нашої безпеки.

Того ж дня Нацра­да рекомендувала всім перейти на єдиний ма­рафон, щоб кожен міг отримувати оператив­ну інформацію, а також аналіз подій від спеціа­лістів. А нас, радійників, попередили, як діяти у випадку окупації тери­торій. Тож я відразу про­думала, яке обладнання у разі чого швидко хова­ти, а що - й знищувати, щоб ворог не мав досту­пу до ефіру.

А ось до чого я не була готова у перші го­дини повномасштабного вторгнення, то це до повітряних тривог. Ніхто до цього не був готовий. Так склалося, що я про них дізналася однією з перших: знайо­мий із ДСНС скинув на телефон повідомлення: «Терміново в укриття! Небезпека!» Я схопила дітей і побігла до підва­лу, і в цей момент мені подзвонили:

«Треба зробити оголошення про повітряну тривогу». На якийсь момент я за­панікувала, аж до трем­тіння в кінцівках. Сусіди бачили, як я начитувала текст біля підвалу. Звіс­но, повідомлення ви­йшло жахливим, як го­ворили: «Не так тривога налякала, як голос». Я й сама це розуміла, але не було й хвилини на роздуми, як це подати - людей потрібно було попереджати негайно. Так само, практично в домашніх умовах і в режимі реального часу, записувалося ще кілька важливих по­відомлень, наприклад, про рух техніки. Адже тоді важило більше не як воно звучить, а опе­ративне реагування на все, що відбувалося.

Від першого дня ві­йни я фактично пере­стала собі належати, поспішала до студії у будь-яку годину дня і ночі, якщо знову з’являлося щось важ­ливе. Дуже додала ро­боти участь у єдиному марафоні. Адже рані­ше ми могли запро­грамувати ефір зазда­легідь, сьогодні ж геть усе робиться у ручному режимі. Потрібно по­стійно моніторити ефір, вчасно підключатися, поєднувати зі своїми передачами, включати­ся у прямий ефір.

Вистачає роботи на­віть із найпростішим - із музикою. Наші ви­конавці буквально за­сипають пропозиціями забрати у ротацію ту чи іншу композицію. Альона-Альона, Джері Хейл, Ягода, Калуш... І кожну пісню треба прослуха­ти, визначити, чи підхо­дить нашому формату, обробити її, вирівняти по рівнях звучання. Словом, все це - дале­ке від загального уяв­лення «увімкнув і воно саме працює».

Я реально живу за будильником: щогоди­ни в телефоні звучать ті чи інші нагадування. Навіть удома, в магази­ні чи у гостях в одному вусі стирчить навушник - щоб усе контролюва­ти. Божевільний ритм, чесно кажучи, коли ти не належиш собі, своїй родині, а лише роботі. Якось друзі, бажаючи трохи мене розрадити, організували поїздку за грибами. Мовляв: «Завеземо тебе так да­леко, де зв’язку немає, зможеш нарешті роз­вантажитися!» Але, на щастя, 4G й там ловило (сміється), тож я все одно не змогла повніс­тю забути про роботу - запускала в ефір «По­цілунок з привітом».

До речі, наші слухачі надзвичайно люблять саме музичні приві­тання. У моїх колег, наприклад, вони не дуже популярні, а ось борзнянці з радістю ві­тають друзів, колег та родичів із усілякими святами. Саме слухачі попросила поверну­ти програму до ефіру, яка призупинилася з початком відкритих бо­йових дій. Мовляв, на­віть коли йде війна, чи то пак, особливо, коли йде війна, хочеться під­тримати й порадува­ти близьких. І в цьому я абсолютно згодна! Адже пісня і лікує, і до­дає бойового настрою, не дозволяючи опус­кати руки. Я сама собі цього не дозволяю. Бу­ває, й важко на душі, й плачеться перед ефі­ром, але коли вмика­ється мікрофон, зі слу­хачами я ділюся лише позитивом. А там, дивися, й сама вже в кріслі підтанцьовую під якусь композицію.

Насправді, саме ві­йна показала, що радіо повинне бути у грома­ді. Знаєте, на почат­ку вторгнення люди навіть спати лягали з приймачами, боячись пропустити важливе повідомлення. Адже своя, рідна хвиля найоперативніше може говорити про важливе. І це справді круто, що у нас є така технічна можливість. Сьогодні я не будую далеких пла­нів, але ми обов’язково будемо далі розвива­тися та покращувати ефіри, коли подолаємо війну. І повірте, повідо­млення про перемогу на хвилях нашого радіо ніхто не пропустить».


Джерело: газета “Вісті Борзнянщини”, Марина ГРИНЕНКО

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Теги: Плющ, Борзна, радіо

Добавить в: