75-річна баба Маня збирається заміж учетверте

Баба Маня і Сашко

75-річна баба Маня, вона ж Марія Андріївна Козинець із села Краснопілля Коропського району 8 вересня 2007 року у свої 73 вийшла заміж за 35-річного Олександра Козинця. Це був уже третій її шлюб. До того Марія і Сашко два роки жили разом. І ось у вересні 2009-ого баба Маня через суд розлучилася з третім чоловіком. І збирається заміж учетверте, за молодшого на 10 років.

За Сашком — 15 км на велику

Сашко родом із Сумської області. Після розлучення з дружиною залишив двох дітей і приїхав жити до матері вітчима у Краснопілля. Перейшов жити до баби Мані. Тоді все село гуло: «Кимиха Композитора (так його по-ву-личному звуть) забрала...». Сашко добре грає на баяні.
Люди балакали: «Андріївна зовсім з розуму вижила — чоловіка молодого захотіла». Як пішли розписуватися — він у чорному костюмі, вона в українському вбранні, все село зійшлося, і з райцентру люди поз'їжджалися подивитися.
Щоб справити весілля, продали корову (їх було дві). Запросили 30 чоловік. З Сашкової рідні ніхто не приїхав.
Після того, як про цю історію написали, Марія і Сашко стали відомими на всю Україну ще й Росію. До них почали їхати з багатьох телеканалів, газет. Навіть запросили на ОРТ в Москву, на передачу Андрія Малахова «Пусть говорят».
Андріївна одягла Сашка, купила мотоцикл, велосипед, телевізор кольоровий, супутникову антену. Обручки золоті. А на весілля золотий хрестик з ланцюжком подарувала. М'ясом годувала. Так добре йому ще ніде не жилося. По селу навіть чутка пішла, що баба Маня вагітна. Хоча вона всім розказувала, що стосунки в них, як у матері з сином. Проте в селі мало хто вірив. Бо до кожного стовпа ревнує.
Якось він поїхав у Короп на огляд-конкурс самодіяльності, а дружину з собою не взяв. Ще й шини тихцем у велосипеді поспускав. Андріївна, як угледіла, до сусіда пішла, щоб накачав. На велик — і примчала у Короп. Це 15 кілометрів крутить (у 74 роки!)

«У зв'язку з сексуальними домаганнями з її боку прошу вашого ходатайства про розлучення»

За два роки Марія і Сашко не раз скаржилися одне на одного до сільради. Вона про те, що він п'є, гуляє, ніде не працює. Він — що Андріївна сильно ревнує. Мовляв, поповнює рахунок на мобілку, щоб молодицям дзвонить. Десь, з кимось із жінок поговорить — скандал.
Кажуть, Марія якось проговорилася односельцям: «Я йому чарочку наллю, обцілую, обмилую, а він нічого не хоче...» Хоча журналістам баба Маня завжди говорила: «Хіба докажеш, що ні я на ньому, ні він на мені не були...»
Кажуть, 26 січня 2009 року Сашко написав заяву: «У зв'язку із сексуальними домаганнями з її боку прошу вашого ходатайства про розлучення». Та чим міг сільський голова зарадити? Вони ж подружжя...
Першою не витримала Марія.
— Сашко виявився лінивим, — розповідає вона. — Чотири роки з ним прожила, ні в чому відмови не знав. За цей час ніде й дня не працював. Баян подарувала, думала, може, хоч на весіллях буде грати, якусь копійку заробить. Сидить на моїй пенсії. Йому б тільки горілку пить та по молодицях ходить. Одна наркоманка, в інших чоловіки повішались, бо жінки гуляли. Так він до них і шастає. А мені ніччю ногу зсудомить, погано стане, нікому й води подати. От і не витримала. Кажу Сашку: «Давай розведемося». Помочі ніякої. Другу корову довелося продати, бо сіна на неї косити не хотів. А що мені, людей наймать? Я ж Сашка одягаю, вбуваю, цигарки по чотири гривні пачка щодня купляю. А скільки ж тої пенсії? А молоко, сметану він любить. Сказав, що на суд не поїде. Так жодного разу і не був. Розлучили без Сашка. Отак я у вересні вийшла заміж і у вересні стала вільною. Ще тільки паспорт не встигла поміняти.
Розмовляємо у хаті Марії Козинець.
— Андріївно, а чого Сашко про сексуальні домагання заяву писав?
— Нічого такого не було. Ось моє ліжко, ось його диван. Певно, на п'яну голову таке сотворив, не інакше. А може, через образу. Ну, дуже вже не хотів зі мною розлучатися. Тепер же йому ніякого спадку не дістанеться. Жаліє.
Думав, не рішуся. А в мене терпець увірвався.

«Давай їсти, бо голодний»

Розлучились у суді, а в хаті все одно разом. Сашко якраз був у Андріївни, коли я заїхала.
— Забув,— звертається вона до Козинця, — як не раз мені казав: «Я з тобою жить не собираюсь. Я б найшов молоду. Через тебе в мене жизні немає»? От тепер я тобі волю дала. Щоб люди не казали, що я тебе держу.
— Годі, годі, — відмахувався Сашко. — Давай їсти, бо голодний, а вже полудень. Я й салат з «Мівіни» зробив.
І став накривати на стіл.
— Бачу, ви і обручки ще не познімали?
— Та він у вітчимової матері іноді ночує. А то в мене. Занедужала я, нога болить. Сашко і грубу розтопить, і дров унесе... Моя племінниця питає: «Чого він у тебе сидить?» Я йому казала: «Йди». Не йде. Говорила йому, ще як жонаті були: «Ось не стане мене, попоплачеш, попозга-дуєш». Він мої слова на магнітофон тоді записав, тепер слухає і каже: «Як же я без тебе, Маріє?» Трохи понудиться, завернеться — і до чужих молодиць. Сьогодні до куми у Майорівку Сумської області засобирався. Каже: «У неї день народження». То подзвони, привітай, чого їхать? Бувало, як заїде до куми, днів п'ять там сидить. З першою дружиною зустрічається (вона зараз розлучена). От що вони там роблять?
— А що там робити? Трахаюсь, — з іронією відповідає Сашко. — Що вже, мені і з рідними спілкуватися не можна? З хати не вийти. Правду сільський голова казав: «Хай прив'яже тебе тросом до ліжка ще й відро цементу зверху виллє, щоб нікуди не втік».
—  Олександре, так Андріївна тебе домагалася?
—  Як ви всі осто...діли з цим питанням. Я ж мужик. Це наше життя. Кого воно є...? Ревнує вона мене і досі до кожного стовпа. Оце правда.
—  Що ти розійшовся? — знов до нього Андріївна. — Давайте сядемо за стіл.
Господарям від журналістів пляшка. Сашко насмажив ковбаси. Салат з «Мівіни», торт, чай. Випили по одній. Очі в Сашка заблищали.

— Ану зіграй на баяні, — це до нього Андріївна.
Він зіграв мелодію з кінофільму «Циган», баба Маня засяяла. Фотограф почав знімати Сашка.
— Ти ж хоч причешись, — провела рукою Марія по кучерях Сашка.
— А я й так гарний, як Будулай.
Випили по другій. Андріївна завела частушку «Сорок раз жениться будешь, все равно буду твоя...»
—  Маріє, а давай твою улюблену...
Андріївна підсунулась до вже колишнього чоловіка поближче, і завели: «Зійшов вже місяць із-за хмари...»
Як же красиво співають, залюбувалася я.
—   Ех, Андріївно,  — зітхнув Сашко. — І з тобою не цукор, і без тебе не мед.
—  От вийду вчетверте заміж — ще поплачеш, — відповіла жінка. — А що мені, на Сашка молитися? Прийшов, наївся, напився і пішов. Гуляє на широку ногу. Я вже собі й кандидата знайшла. Вже їздила до нього.

— Молодший за Сашка?
— Ні, йому 65. Сам з Києва, Богдан, інженер на будівництві. Вже 15 років як удівець. Ще рік тому він написав мені листа. Мовляв, бачив по телевізору. Дуже сподобалась. Приїжджай. Я й поїхала. Богдан Миколайович зустрів мене з маршрутки у Дарниці, повіз до себе додому. Квартира однокімнатна, затишна. А на столі і в холодильнику всяких делікатесів, що не в кожної хазяйки таке буває. Пили вино, їли, про життя говорили. Переночувала в нього. А на ранок він запропонував вийти за нього. Сказав, що діти окремо живуть. Хоч він і на пенсії, а ще працює.
Подякувала красненько і відмовила. Уявіть, я все життя у селі прожила. А тепер бабі їхать у столицю? Запропонувала: «Давай, Богдане, ти до мене приїзди». Не схотів. Провів, посадив на маршрутку. На прощання сказав: «Надумаєшся, телефонуй...»
Слухаючи цю розповідь, Сашко єхидно посміхався.
—  Чого гикаєш? — це баба Маня до нього. — Мужики до мене тягнуться, бо в мене характер хороший. Я ніколи не противлюся, не відмовляю. Хоче випивати, не забороняю, ще й сама чарочку наллю. А варто мені мужика обійняти та сказати, що люблю, довіку моїм буде.

Валентина Остерська, тижневик «Вісник Ч» №51 (1231)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Додати в: