Мобильная версия сайта Главная страница » Новости » Людям про людей » Після інтернатури у Короп на роботу
Рекламодателям

Радио
Радио

Після інтернатури у Короп на роботу

 

У Коропській центральній лікарні — поповнення. Після закінчення інтернатури молодий лікар-анестезіолог Станіслав Олегович Мельник приїхав працювати у нашу лікарню.



Станіслав Олегович із тієї ка­тегорії людей, які з першої хвили­ни викликають до себе симпатію. Усміхнений, комунікабельний, приємний співрозмовник, який випромінює тільки позитив. Подумалося, напевне, таким і має бути лікар, адже не лише ліки лікують, а й хороше ставлення, увага, посмішка. Цікавимося, що привело молодого лікаря у наш периферійний Короп. Зазвичай, молодь старається осісти десь у місті, а у глушину її не заманити і медовим пряником. Звичайно, є винятки, які ми знаємо, адже ба­гато лікарів у різні роки приросли саме на нашій землі. Напевне, Коропщина таки особлива. Два роки тому знайомили читачів із лікарем-анестезіологом, який приїхав до нас із Луганщини, а ось знову поповнення, і знову - у реа­німацію. До речі, обоє Мельники.

Станіслав Олегович родом із Львівщини, зі Стрийського ра­йону. Навчався в Івано-Франків­ському медичному університеті.

- Коли прийшов час проходити інтернатуру, то місця на заході Україні не було. Оскільки я на­вчався на бюджеті, то й інтерна­туру повинен був проходити також на бюджетній. Зайшов на сайт університету, де лікарні зі всієї України залишають заявки на спе­ціалістів. Були місця і на півдні, і на півночі країні, і в центральній її частині. Натрапив там на заявку з Коропської лікарні - потребувала лікаря-анестезіолога. А оскільки мене зацікавила спеціалізація, яку я шукав, то і зателефонував, а згодом уклав контракт, - розпо­відає Станіслав Олегович.
Було це два роки тому у серп­ні. Місяць перебував у нашій лікарні. А потім знову навчався: очно - у Києві, заочно - в Черніго­ві. Після закінчення інтернатури приїхав до Коропа.

- Чи не злякалися нашої від­даленості, глушини? - цікавлюся.
- Ви сильно критичні. Марно так вважаєте. У вас є все, що потрібно для життя, як для мене. Я народився і виріс у селі, тож маленьке містечко мене не лякає. Навпаки, коли проходив інтер­натуру, уперше побував у Києві, і він видався мені перенасиченим. Потім був Чернігів. Мені він спо­добався набагато більше. А ось повернувся працювати у Короп, бо сторони виконували свої зобов'язання, прийшов час вико­нати їх і мені. А оскільки зараз та­кий складний час, коли не знаєш, що очікувати через місяць-два, то варто триматися тих людей, яким ти можеш довіряти. Як для мене - хороша стратегія для по­дальшого розвитку і просування. У нас прекрасний головний лікар, хороший і колектив відділення, з яким я знайшов спільну мову. Усе добре.

- Чому ви обрали професію лікаря? - запитую.

- У мене мама вчителька, хоча і пов'язана з медициною. Вона ло­гопед-дефектолог. Батько також за освітою вчитель музики. Я ж вирішив стати лікарем. Після школи у мене були метання, куди піти навчатися. Але остаточне рі­шення прийняв зовсім випадково. У мене був щоденник із порами року. А там є анкети різні. І ось я заради цікавості заповнив одну таку, котра підказує, яку про­фесію обрати. У мене вийшло: «Людина - людина». Тобто, це має бути робота з людьми. Перше, що спало на думку, - по­ліцейський. Е ні, не для мене. Потім - учитель. Ним я точно не хочу бути. Ось так перебирав усі професії і методом виключення зупинився на професії лікаря, - розповідає Станіслав Олегович. - Отож вступив до медичного університету на бюджетну форму навчання.

Станіслав Олегович обрав складну спеціалізацію - бути анестезіологом. Не кожен із тих, хто вирішив пов'язати себе з медициною, піде працювати в реанімацію. Адже туди потра­пляють люди у тяжких станах, і лікарю треба знати і вміти дуже багато, щоб витягти хворого з того світу. А окрім того, робота дуже напружена і нервова, часто бувають стресові ситуації, коли адреналін аж зашкалює. А коли не вдалося врятувати людину, тоді лікарю як?

- Коли ти знаєш, що зробив усе правильно, то це не твоя вина. А ось коли ти не зробив, то, даруй, повинен помучитися. Бувають лікарські помилки. І добре, коли вони не коштують комусь життя. Я не маю досвіду роботи і не можу судити як воно. Але старші товариші кажуть, що це важко. Особисто я ще тільки роблю перші кроки у медицині, отож, коли виникає ситуація, з якою не стикався, не соромлюся спитати поради у своїх старших колег, які у професії більше, ніж мені років.

Від робочих моментів пере­ходимо у розмові і до побутових. Де проживає і чи сподобався наш Короп? Мешкає молодий лікар на квартирі, знімає літню кухню, але там є всі зручності. Житлом задоволений. А Короп наш також сподобався.

З І серпня, як при­їхав, каже, находив багато кіло­метрів. Був на всіх водоймах, на які багате наше містечко, і навіть у Риботині. Подобається сосно­вий ліс. У нього на батьківщині, розповідає, ліси листяні, а сосно­ві - особливі. Планує піти ще і за грибочками.
Для інформації незамужніх ді­вчат: серце нового лікаря вільне.

- Дивись, і женитеся у нас, - кажу. - Гарних дівчат у нас багато.
- Мені вже це говорили. Та, можливо, я не в тих місцях ходжу, дівчата не зустрічалися, - посмі­хається у відповідь і додає вже серйозно. - Зараз треба, щоб наша доблесна армія звільнила Україну, а тоді вже можна женити­ся, множитися і плодитися.
Ми ж бажаємо Олегу Станіславовичу успіхів у роботі і при­житися на новому місці, бо молоді спеціалісти нашій лікарні потрібні.

Джерело: газета "Нові горизонти" від 06.10.2022, Людмила КОВАЛЬЧУК Фото авторки

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Теги: лікар-анестезіолог, Мельник, Короп

Добавить в:
 
 


Центр Комплект