Мобильная версия сайта Главная страница » Новости » Людям про людей » Юрій Драшпуль - фрілансер, реставратор і бібліофіл
Рекламодателям

Радио
Радио

Юрій Драшпуль - фрілансер, реставратор і бібліофіл

 

Жителі мікрорайону Підкинашівка Борзни, та й не тільки вони, дуже добре знають родину Василя і Наталії Драшпулів. Та і як не знати веселого кучерявого чоловіка, котрий був душею вокально-інструментального гурту, а своєю грою на гітарі зачарував не одне слухацьке серце. І хоча зараз Василь Васильович працює в сусідньому районі на агропідприємстві, вряди-годи він залюбки бере до рук гітару чи гармошку і тоді родинні свята набу­вають приємного музичного забарвлення, обрамленого соковитим баритоном.

Не дивно, що й їхній маленький син Юра довго не хотів засинати, поки батько не заспіває щось зі свого ре­пертуару.

- Зараз звісно мої музичні вподобання дуже змінились, але на той момент я особливо не перебирав і слухав, що співали, - пригадує з посмішкою на вустах борзнянець Юрій Драшпуль епізод зі свого дитинства.

Але не про музику ми говорили з чоловіком, а про його нинішнє захоплення, котре переросло в серйозну ро­боту. Таки, як він, називають модним словом фрілансер. Тобто людина не має постійного місця роботи, а сама шукає собі проекти і може одночасно працювати на декілька фірм.




Тож як усе починалося?

- Я ж не здивую, якщо скажу, що спо­чатку хотів бути космонавтом? Та, напев­но, як і всі діти, список професій постійно змінювався і розширювався, щойно якась нова іграшка потрапляла до рук - водій, лікар, багато варіантів насправді було. У навчанні я був, скажу відверто, середняч­ком, а з улюблених предметів були в осно­вному ті, що пов'язані з творчістю (музика, образотворче мистецтво) або ж мовами. В цілому я ніколи не виділяв улюблених, в усіх предметах було щось по-своєму ціка­ве, - говорить мій співрозмовник.

Після школи Юрій Драшпуль вступив до Ніжинського державного університету імені Гоголя на факультет психології та со­ціальної роботи.

Одночасно подав документи ще й до Ні­жинського коледжу культури та мистецтв, бо захоплення музикою - це назавжди. Але на момент, коли йому зателефонува­ли з училища і повідомили про зарахуван­ня, він уже віддав перевагу університету.

Як і у будь-кого зі студентів, серйозне навчання за партою, підготовка до екза­менів і заліків чергувалися з посиденька­ми з друзями. До того ж, у Юрія на той час був гурт, тож на додачу - ще й регулярні репетиції та дещо менш регулярні концер­ти.

- Десь на 3-4 курсі я зрозумів, що пси­хологія - це не те, чим я хочу займатись у якості основної роботи, - зізнається герой нашої розповіді.

Так ми торкнулися теми здобуття хліба насущного і як він заробив свої перші гро­ші.

- Здається, це було в шкільні роки. Ми з друзями були учасниками гурту, ство­реного Юрієм Васильовичем Жбановим. І після одного з виступів нам заплатили аж по 15 гривень, якщо не помиляюсь. Думаю, це можна вважати першими заро­бленими грошима, - згадує Юрій.

А от першим офіційним місцем роботи для 20-річного чоловіка став супермаркет у Ніжині. На той момент там була вільна лише вакансія вантажника. Згодом наш земляк пішов угору по кар’єрній драбині і перейшов на посаду приймальника, на якій пропрацював до 2018 року.

Але ж не бути все життя без творчос­ті? Будь-яка художньо обдарована натура може скиснути без улюбленого заняття. Такою віддушиною після важких трудових буднів для героя нашої розповіді стала об­робка фотографій.

- Після перших успіхів у освоєнні цієї роботи, коли старий, вицвілий від часу чорно-білий знімок, іноді з подряпинами, перетворюється на якісну, майже сучасну світлину, я вже став думати, що було б не­погано, якби хобі з часом почало прино­сити дохід. І, як виявилось, попит на такі послуги справді є доволі великий, але в основному маю клієнтів зі США чи Євро­пи. В Україні це поки популярно в доволі вузьких колах, але хто знає, можливо ко­лись ситуація зміниться, - каже Юрій.

Найбільше у своїй справі чоловіку по­добаються емоції людей.

- Часто такі послуги люди замовляють в якості подарунка, потім присилають чи відмічають мене в інстаграмі на фото лю­дини, яка тримає, наприклад, відреставрований портрет свого близького родича, або себе в молодості. Подобається бачи­ти, як твоя робота приносить позитивні емоції, це мабуть основне, - каже він.

- По-друге, цю роботу не відчуваєш як примусову працю. Тобто, я можу просиді­ти за обробкою з ранку до вечора (процес легко займає навіть 10-20 годин, залежно від складності конкретного випадку), але дуже втомленим себе не відчуваю. Спілку­вання з клієнтами теж радше неформаль­не, нагадує переписку з добрим знайомим і не втомлює морально. До того ж, така робота допомагає отримати нові цікаві знання в області історії, оскільки для того, щоб коректно додати колір на чорно-біле фото, потрібно багато просидіти у пошу­ках історичних статей та відповідників у гуглі, - пояснює співрозмовник. - І, нарешті, третій пункт - можливість спілкування з різними людьми, іноземцями, з’являється багато нових знайомств. До речі, деякі зі старих клієнтів часто повертаються, щоб спитати, яка зараз ситуація в нашій країні, або де вони можуть задонатити (підтрима­ти коштами на електронній платформі. - Ред.)на потреби ЗСУ чи волонтерів.

Не могли ми оминути тему читання, адже Юрій належить до тієї категорії мо­лодих людей, котрі хоч і працюють за комп’ютером, але віддають перевагу па­перовим книгам:

- Складно виділити якусь конкретну книгу, що вплинула на мене, але одними з улюблених авторів є Харукі Муракамі, Еріх-Марія Ремарк, Френк Герберт, Стівен Кінг, Джон Толкін, Рей Бредбері, та ін. Та­кож можу порадити хорошу автобіографіч­ну книгу Пола Каланіті «Коли дихання стає повітрям», який писав її будучи хворим на рак і описував фактично кожну стадію. З українських авторів для мене відкриттям був Макс Кідрук, дуже класно написано, сюжет будь-якої книги захоплює від по­чатку і до кінця, крім того він використовує дуже багато реальних наукових фактів. Тим більше, зараз в контексті загарб­ницької війни росії проти України я вва­жаю надважливою підтримку українських авторів. Тому якщо рука потягнеться до якогось умовного Достоєвського - краще «Тигроловів» Багряного перечитайте. І взагалі, більше читайте та купуйте книжок українською, друзі.

У своєму робочому графіку (так, є він і у фрілансерів, які, здавалось би, самі собі господарі) Юрій Драшпуль знаходить місце для музики та вивченням іноземних мов, а також фотографування цифровою камерою та на плівку.

Як і у кожного нашого співрозмовника, ми попросили Юрія дати пораду тим, хто хоче займатися фотореставрацією.
- Тема доволі широка для обговорення, але якщо коротко - придбайте графічний планшет, це значно прискорить процес, оскільки на ньому набагато зручніше пра­цювати, ніж з «мишею». Який-небудь не­дорогий Масотіпіиоз, наприклад, за 3-4 тисячі цілком може допомогти не втратити бажання займатись обробкою фото. По­цікавтеся історією світлини, яку рестав­руєте, періодом, спогадами людей. Це допоможе отримати більш автентичний результат.

Відеоуроки з основними зна­ннями легко можна знайти на ютубі. Голо­вне в цій справі - ентузіазм, щоб вам було цікаво цим займатись, тоді і результат буде відповідним. А навички прийдуть із часом та досвідом.

Джерело: газета «Вісті Борзнянщини» від 08.09.2022, Андрій ДОНЧЕНКО

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Теги: Драшпуль, фрілансер

Добавить в:
 
 


Центр Комплект