Мобильная версия сайта Главная страница » Новости » Людям о людях » Слідча Світлана Силенок город засадила трояндами

Радио

Слідча Світлана Силенок город засадила трояндами

 

Світлана та Олексій Силенки з Ріпок - пара «навпаки». 33-річна Світлана Силенок — старший дізнавач відділення поліції №2 Чернігівського районного управління. Це Ріпкинський підрозділ. А чоловік — педагог, вихователь супроводу в школі.



— Яку поліцію потрапили?

— Я ще з міліції. — посміхається Світлана. — Закінчила Донецький юридичний інститут МВС України. Зараз його вже розбомбили.
Завжди хотіла таку професію. Батько Анатолій Петрович в міліції працював.
Загинув. Тонула людина, він кинувся рятувати, а витягнути на поверхню не зміг. Потонули разом.

Я отримала звання лейтенанта і по розподілу в 2021 році попала в Ріпки.

— Мабуть, були єдиною дівчиною в підрозділі?

— Професія слідчого — найпопулярніша серед дівчат. З семи слідчих у райвідділі було три-чотири жінки. Я працювала начальником слідства в Ріпках.
Після реформи слідчих в Ріпках вже нема. Всіх перевели в Чернігів. Їздити кожний день на роботу незручно. А в Ріпках є невеликий підрозділ дізнання.
Робота майже та сама.

Чоловік Світлани — учитель математики та інформатики. А зараз працює вихователем супроводу на шкільному автобусі. Поки діти не вчаться — вдома.

— Чоловік не проти вашої професії?

— Льоша, ти не проти?! — кричить Світлана у кімнату.
— Та він же її вже брав вже слєдоватєлєм, куди дінеться. — заходить до вітальні теща, 54-річна Тетяна Сусло, мама Світлани.

Одружилися в 2015 році. Олексій також з Ріпок. Знайомі ще зі школи.
Розмовляємо під хропіння французького бульдога Арчі. Лисий кіт сфінкс вибіг до дверей, няв і мерщій назад.

— Дві собаки. Три коти. Арчі єдиний, кого придбали спеціально. Інші — біженці зі всього району. А Свєті їх жалко, — коментує Тетяна Павлівна.

Мама Світлани була на заробітках у Польщі. Перед війною приїхала додому і вимушено затрималася.
— Городи посадили. Квіти вирощуємо. Свєта троянди дуже любить, —розповідає.

Це зрозуміло, коли побачиш город, що за хатою. Більша половина — під трояндами. І маленькі пагінці, і трохи більші кущики.


— Всі сорти є. Флорибунда, чайно-гібридна... Кольори різні. Я щеплю їх на шипшину, і виростає трояндовий кущ. Пагони для щеплення можу брати просто з букета.
І на роботі квіти були, але росіяни все понівечили, — зітхає Світлана. — У мене в кабінеті всі підвіконня в орхідеях, а вони, коли в райвідділ зайшли, поскидали. Комп'ютерну техніку покрали, принтери, калорифери.

— Кордон був відкритий, наші смільчаки під час блокади в Білорусь за продуктами їздили. Легковою проїхати можна, коли сухо. Ліки привозили, скуплялися в Гомелі. Наших на пункті пропуску не було, а білоруси пускали. Грін-карту продавали. Тільки гривні в Білорусі не брали. Треба були долари везти. Там міняли на білоруські гроші і за них отоварювалися. — продовжує мама Тетяна Павлівна.

— Чоловіків на білоруському кордоні, хто виїжджав скупитися, роздягали, дивились, щоб не було ніяких слідів, синців від бронежилета. Наколки шукали. — додає Олексій.

— Ми нічого не замовляли. Що вдома було, те їли. Картопля є. Огірки, консервація.

В магазинах майже все розібрали зразу. Потім наші тормознули дві чи три фури з рибою, — говорить мама.

— Вони самі не змогли далі проїхати. — поправляє Світлана. — Далекобійники. Заїхали через Яриловичі. А далі — все. Стояли, поки російські війська не відступили. Ночували в фурах. Поставили їх в нашу автоколону (автобусне депо).

Ті фури везли рибу з-за кордону. В одній — консерви: шпроти, сардини. В другій — кілька, салака солона і пряного посолу. Заморожені оселедець і скумбрія. Холодильники щоб працювали, бензин треба, а його нема. І вони розпродали свій вантаж по магазинах. Тож в окупації риба в нас була жарена - варена, солона. Солили самі. Ціна як до війни. Водії фур потім ще й гроші всім обналічували, бо в людей налічки не було, а в магазинах картки не приймали.

— 24-го нас підняли по тривозі о четвертій ранку. Тоді ми і дізналися, що почалася війна. Команда була всім відійти захищати Чернігів. Там зайняли оборону, вдень вже бій був біля Рівнопілля, — починає збиратися на роботу Світлана.

— Чоловіків евакуювали на оборону Чернігова, дівчата-поліцейські залишились вдома. Будівлю райвідділу замкнули. Ми ходили патрулювати, намагалися підтримувати порядок. ДТП оформляли. А в основному тероббрбна ходила.

Росіяни зайшли десь числа 26-го. В селищі їх майже не було, бо люди бастували. Рашисти нашу машину легкову роздавили. Одного хлопця поранили, другого застрелили.

— З машин на штрафмайданчику номери познімали, позабирали. Може, з вредності, може, на свої чіплятимуть, щоб шпигувати, — припускає мама.

Сказали, щоб наші діти до школи ходили, а вони будуть порядок контролювати, - згадує. - Люди кричали, що не треба нам вашого порядка. Дітей в школу не пустили.
Потім у них почався транзит. Об'їжджали навколо Ріпок, через Павлівку і на Чернігів. Проходили перед Ріпками, перед мостом. На мосту їх блокпост був. В Ріпки вночі рашистські танки заїжджали. Значок — О перекреслене. А розмова чисто руська. В РЕСі жили і на заводі фарби «Планета буд». А вдень на переговори виходили: від них група, і від нас вибирали чоловік п'ять і голова громади Гарус. Гуманітарну пропонували, люди відмовились.

На роботу ми повернулися в кінці квітня, вже коли війська відступили.
Коли під кінець наші почали їх склади бомбити у Вишневому (там вони базу влаштували) — ох і феєрверк був! Вони як тікали і своїх 200-х везли, то вже навіть кузови не прикривали. Одного загубили по дорозі. А може, живий ще був, помирав, так оставили. Свєта на виклик поїхала, сказали: труп привезли з Вишневого. Розкрили, а там бурят.

Джерело: газета «Вісник Ч» від 02.06.2022, Олена Гобанова

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Теги: слідча, Селенок

Добавить в:
 
 


Центр Комплект