Мобильная версия сайта Главная страница » Новости » Людям про людей » Галина Кравченко здійснила свою давню мрію – вперше в житті побувала в Ізраїлі

Радио
Радио

Галина Кравченко здійснила свою давню мрію – вперше в житті побувала в Ізраїлі

 

Зазвичай, мешканку селища Галину Кравченко важко застати вдома: своїм авто вона щодня буває у справах у багатьох населених пунктах нашої громади, й не тільки. Зізнатися, вона й не виглядає на свої 62 роки, та і в душі почувається молодшою. Все завдяки вірі у споконвічний постулат, що рух - це життя.



Присвятивши половину свого життя педагогічній справі та родині, вона лиш тепер зрозуміла, що життя може бути набагато цікавішим. Вирощування не лише доволі поширених, а й екзотичних квітів, більшості з яких навіть немає більше ніде в Україні, заняття аеробікою, фітнесом, освоєння китайського бойового мистецтва ушу, волонтерська діяльність -все це далеко не повний список її захоплень та щоденних справ.

А ще Галина Григорівна обожнює подорожувати. За своє життя побувала у багатьох містах Азербайджану, Казахстану, Росії, Литви, Латвії, Кіпру та Ірану, звідки завжди привозила якісь екзотичні види рослин. І що цікаво, куди б не подорожувала, ніколи не доводилося купувати квиток за власні кошти. Часто дорогу оплачували закордонні друзі, до яких і їздила у гості куликівчанка. Іноді везла з собою різні товари, які продавала одразу ж по прибуттю за попередньою домовленістю. Крім відшкодованої вартості дороги, жінка ще одразу ж мала на руках місцеві гроші.

А нещодавно подорожувальниця здійснила свою давню мрію - на запрошення доньки вперше в житті побувала в Ізраїлі, де побачила святую святих - Храм Гробу Господнього та Стіну Плачу.

УСІ ДОРОГИ КОЛИСЬ ЗІЙДУТЬСЯ

Так склалося, що життя родини Кравченків нерозривно пов’язане з цією спекотною, але дуже мальовничою країною.



Середня донька Галини 38-річна Світлана вже давно мешкає в Ізраїлі, вийшла заміж за іноземця. Свого судженого Михайла Златіна зустріла на просторах інтернету. Як виявилося, чоловік народився в Росії, а до Ізраїлю потрапив разом з батьками ще у ранньому віці. з переїздом дуже допомогла тамтешня спілка євреїв, які і з житлом допомогли, і з роботою. Весілля відсвяткували на Кіпрі, а оселилися в одній з квартир приморського Тель-Авіву. Саме до неї в гості й літала Галина Григорівна.

Старша донька Юлія, якій нині 41 рік, також заміжня за «ізраїльтянином». Олександр Сашко (цікава гра слів - суміжність імені та прізвища) - український єврей, що потрапив за кордон у пошуках заробітку. Подружжя, що нині має двох синів - семи- та десятикласника - планувало, зрештою, перебратися до Ізраїлю назовсім. Але, коли Юля з дітьми та спакованими речами прибула до кордону, її не пропустили.

Загалом, у цій країні немає якихось заборон щодо в’їзду, саме тому відмовити можуть будь-кому і без жодних причин. Тому поки що подружжя змушене жити нарізно: він - за кордоном, вона - у Чернігові. Сашко по змозі прилітає додому, але через дорожнечу квитків це буває нечасто. Тепер родина розглядає інші варіанти, наприклад, з’їхатися й оселитися у іншій сусідній державі.

Найменший син - 32-річний Олександр нині мешкає у Куликівці. Вивчився у Вільнюсі на фасадника, багато працював за фахом у країнах Європи. Поки що осів у рідному селищі, але вже найближчим часом планує вирушити на заробітки. І не виключення, що також до Ізраїлю, бо це - країна можливостей.

Сама ж Галина Кравченко вирушила у довгоочікувану подорож наприкінці листопада. У цей час в Ізраїлі саме починається зима, яка від нашої дуже відрізняється, особливо, температурою, що у середньому тримається на позначці плюс 35.




Вражень, звісно, через вінця, як і фотографій у телефоні. Але жінка зізналася, що пейзажі та тамтешній побут не став для неї якоюсь неочікуваною дивиною, адже вони багато в чому схожі з побутом Баку, де їй вже доводилося бувати. Але за насиченістю ця поїздка перевершила всі попередні, адже на меті у жінки були не оглядини найбільш відомих туристичних цікавинок, а знайомство з життям простих людей.

ІЗРАЇЛЬСЬКИЙ ПОБУТ

Корінним населенням Ізраїлю вважаються араби. Проте їхня частка у країні доволі мала, оскільки тут мешкають громадяни багатьох країн світу. Саме тому немає як такого мовного питання: кожен спілкується тією мовою, якою звик, і більшість його розуміє. Національна мова країни - іврит, але її нікому не нав’язують.

Іноземців серед місцевих дійсно багато, у тому числі, й українців. Під час обіду в кафе Галину Григорівну навіть чекало цікаве знайомство із землячкою з Количівки, яка впізнала рідну мову та підійшла привітатися.



Араби дуже люблять українських жінок. І не лише через вроду, як прийнято вважати, а й через їх працьовитість та хазяйновитість. Жодна місцева жінка не буде готувати стільки страв на один день, адже серед місцевих прийнято обідати та вечеряти у кафе та ресторанах. На крайній випадок готують напівфабрикати.

Тель-Авів - місто багатоповерхівок, де у жодному кварталі не знайдеться приватного будинку. Звичайні будинки можна знайти лише у тамтешніх селах, які називаються комунами та зберігають колгоспний лад. Але й там вони, щонайменше, двоповерхові.

Ще один цікавий факт - між містами немає відстані, як в Україні. Можна стояти біля двох будинків, один з яких відноситься до одного міста, а інший - вже до сусіднього.

Через надмірну дорожнечу всі винаймають житло, а не купують. Можна і двадцять років відкладати всі зароблені гроші, але на купівлю квартири їх не вистачить. Зате житло прийнято обставляти з шиком: шпалери тут не клеять, стіни, зазвичай, білі, у тон меблів, телевізор є у кожній кімнаті, скрізь простір та комфорт. Головне для місцевих мешканців -не обтяжувати себе побутом.

Довкола будинків буяє розмаїття квітів, декоративних та плодових кущів і дерев. Мандарини та лимони лежать просто під ногами, але їх ніхто не збирає, бо всі продукти прийнято купувати у магазині. Українці дивуються, що комунальні служби щодня збирають цілі контейнери цих фруктів і вивозять на смітник.


В Ізраїлі дуже бідні ґрунти, здебільшого - це червоний пісок. Проте й у такій пустелі вирощують абсолютно все: цитрусові, банани, ананаси, різні плодові пальми, фрукти та овочі. У теплицях навіть - полуницю, огірки, помідори та картоплю, які потім експортують до України. Урожаї гарні, бо скрізь налаштований крапельний полив.

А от вивозити рослинність за кордон суворо заборонено законом. За це можна потрапити до в’язниці аж на 15 років.

Тваринництво у містах спекотної країни не в пошані. Окремі господарі вирощують якусь худобу, але, здебільшого, у сільській місцевості. Для прикладу, кури у Тель-Авіві дикі. Вони не мають господарів, блукають просто попід будинками, їдять мандарини та маслини, самостійно виводять потомство.

Відпочивати в Ізраїлі прийнято культурно: у кафе, бібліотеці, кіно, театрі, подорожуючи тощо. На відміну від українців, тамтешні жителі не мають звички подавати до святкового столу алкоголь. І на вулиці п’яну людину не зустрінеш. Можливо, це якось пов’язано із камерами відеоспостереження, які у Тель-Авіві буквально на кожному кроці. Крім того, законодавство - дуже суворе у цьому питанні.

МАЮТЬ ГРОШІ ЛИШЕ ТІ, ХТО ПРАЦЮЄ

Ізраїль - країна суворих законів, тож отримати гроші за дармоїдство тут ніхто не зможе. Саме тому у країні немає як такої біржі праці. Існує організація, через яку безробітний, уклавши контракт, може платно надати послугу замовнику, але виплат по безробіттю, звичних для України, немає.



Декретна відпустка триває усього два місяці. Далі батьки або віддають дитину у дитсадок для раннього віку, або наймають няню. Державних виплат на дітей тут теж немає, адже діти - це цілковито турбота батьків.

Служити в армії зобов’язані як хлопці, так і дівчата, що досягли 18-річного віку. Навіть синдром Дауна не є поважною причиною, щоб «відкосити»: служити така людина має нарівні з іншими, хіба що без зброї. Щодо неї (зброї) також є певні вимоги: навіть якщо солдат перебуває у звільненні, наприклад, обідає у кафе, одна рука завжди тримає автомат напоготові.

Спілкуючись із вихователями тель-авівсь-кого дитсадка, Галина Григорівна довідалася, що середня заробітна плата в Ізраїлі становить 6-7 тисяч шекелів. У середньому працівники отримують 30-32 шекелі за годину, оскільки оплата тут не щомісячна, а погодинна.

Найбільше у країні цінуються саме педагоги: зарплата помічника вихователя становить 60 шекелів за годину, вихователя чи вчителя -90. Проте робота педагога не лише почесна, а й дуже важка через чинне законодавство, суворе у питанні виховання дітей. Малюки можуть зривати уроки, але вчитель не має права карати - лише пояснювати. Через це чимало працівників навчальних установ підпадають під суд.

На другому місці серед почесних професій - медики.

Робочий день стандартний - вісім годин, проте більшість місцевих жителів воліють працювати по 12-14 годин.

ціни в ізраїльських магазинах набагато нижчі від українських, хоча у продажу є й багато української продукції. Наприклад, якісне, ексклюзивне чи дизайнерське взуття можна придбати усього за 5-15 шекелів, при курсі 3 шекелі - 1 долар.

На пенсію в Ізраїлі виходять у 65-річному віці як чоловіки, так і жінки, але більшість продовжує працювати. Працюючи, араби все життя поповнюють накопичувальний рахунок, до якого отримують доступ при виході на пенсію. Тобто, тамтешні пенсіонери живуть не на державні кошти, а на власні накопичення.

Якщо літня людина не має де жити, її можуть забезпечити соціальним житлом. По її смерті житло не переходить у спадок, а повертається державі. Дуже вражають будинки для літніх людей, що утримуються державою: вони розташовані просто на набережній моря і пропонують розкішні умови проживання.

субота в Ізраїлі вважається загальнодержавним вихідним. цього дня працюють лише магазини та розважальні заклади. у цей день не прийнято працювати навіть вдома. натомість місцеві мешканці виходять родинами на прогулянку, відвідують кафе, екскурсії, подорожують за кордон. Для їх це так само просто, як для нас поїхати до міста.

- Ізраїль - це країна щасливих людей, які не бояться за своє майбутнє. Бог дарує їм багато сонця, вони мають розмаїття рослинності на бідних ґрунтах, фінансово забезпечені, не обтяжені проблемами виживання, - таке враження від країни висловила Галина Кравченко.

ДАЛІ БУДЕ

Куликівчанка позиціонує себе як активну блогерку, тож про всі свої подорожі розповідає на численних сторінках у соцмережах та відео-ресурсах. Свіжовикладені фото одразу ж набирають тисячі переглядів.

Та на досягнутому жінка не збирається зупинятися. Здійснивши одну мрію, швидко береться за іншу. У цьому їй допомагає та підтримує обранець, з яким має стосунки вже п’ять років: музикант, творча особистість, голова журі конкурсу «Голос Азербайджану», та й сам за національністю азербайджанець. Закохані вже пробували з’їхатися в Україні, але чоловік, вихований у суворих правилах, не зміг прийняти нашого способу життя. Тож тепер запрошує Галину до себе.

А поки пара підтримує стосунки на відстані, щодня спілкуючись телефоном. Галина зізналася, що їхні почуття можна віднести до більш високих, адже на першому місці не тілесні задоволення, а близькість душ, поглядів, переконань.

Хто зна, можливо наша землячка скоро й переїде до нової країни. Але поки що на черзі чергова нездійснена мрія - побачити Францію. І Галина впевнена, що ця поїздка обов’язково станеться.

Газета Куликівщини «Поліська правда» №50 (8786) від 16 грудня 2021, Марина Іваненко

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Теги: Кравченко, Ізраїль, подорож

Добавить в:
 
 


Центр Комплект