• Брухт Минус 40

Радио

Славетний маестро з Ніжина

 

«Якби твою гру почули сто років тому, то тебе, як Паганіні, оголосили б дияволом» М. Табаков, професор Московської консерваторі про Т.Докшицера



Ім’я нашого земляка – феноменального музиканта Тимофія Докшицера (1921- 2005) поправу займає почесне місце серед легендарних музикантів світової культури. Тимофій Олександрович Докши́цер - трубач, педагог та диригент. Народний артист Росії, професор Російської Академії Музики імені Гнєсіних, член директорату Міжнародної гільдії трубачів. Соліст-трубач, за ступенем майстерності рівний Ойстраху, Ріхтеру, Растроповичу, Кліберну. З ім’ям Докшицера пов’язано багато блискучих досягнень сучасного виконавського мистецтва. Величезна кількість концертів, записів, плідна артистична та педагогічна діяльність – все це висунуло його до лав найвідоміших та авторитетних музикантів. Блискуча кар’єра, сольні концерти у 50 країнах світу, майстер-класи у Європі, США, Японії. Ім’я Докшицера згадується у всіх сучасних довідникових виданнях з музики. З 2009 року у Москві проводиться Міжнародний конкурс виконавців на мідних духових інструментах імені Т.О. Докшицера. А починалося все в нашому місті, -розповідає завідуюча відділом «Поштова станція» Ніжинського краєзнавчого музею ім. Івана Спаського Лілія Руденко



Тимофій Докшицер народився 13 грудня 1921 року. Його батько, Олександр Тавелевич, корінний ніжинць, - був талановитим музикантом-самоучкою, щедро обдарованим природою. Він однаково гарно грав на скрипці, валторні, трубі, сам писав музику до театральних вистав та кінофільмів, які демонструвалися у першому ніжинському кінотеатрі. Разом із своїми братами – Борисом, Соломоном та Самуїлом - Олександр грав у міському оркестрі та був його диригентом.



Мати музиканта, Любов Наумівна ( у дівоцтві – Слєзова) виховувала п’ятьох дітей: чотирьох синів та старшу донечку. Щоб нагодувати та одягти велику родину, вона весь час щось вигадувала – шила, перешивала, продавала.

Багатодітній родині навіть у вільготні роки НЕПу жилося не дуже ситно. Випадало, що на поміняні речі, щоб прогодувати ватагу малечі, мати приносила з села хліб та сало, і це було справжнім святом. Хоча за єврейськими законами це і не належало робити, діти залюбки уминали за обидві щоки сало, раділи борщу. « Так что по этой части можна смело зачислять меня в украинцы!» - шуткував Тимофій Олександрович.

Мешкала родина у напівпідвальному приміщенні будинку, що знаходився поруч із новою електростанцією по вул. Шевченка (будинок зруйнували під час будівництва універмагу «Прогрес»). Заробітки батька були невеликі, йому доводилося підробляти то двірником, то садівником. Частенько він брав із собою на роботу старшого, шестирічного сина – Тимка. На все життя запам’яталося Тимофію Олександровичу, як він допомагав батьку розчищати сніг на тротуарах Київської вулиці та у Миколаївському саду (сучасні вулиця та парк ім. Т. Шевченка). А у вісім років батько взяв його грати на литаврах під час поховань. Це були перші заробітки Тимка на допомогу родині.

У автобіографічній книзі музиканта «Трубач на коні» немало сторінок присвячено Ніжину. У спогадах місто дитинства має своє неповторне обличчя, своє звучання, свої неповторні пахощі та смак: «Навсегда сохранились в моей памяти красочность национальных костюмов украинских девушек, разносивших в крынках по домам топлёное молоко, паруху, варенец, улыбающихся усатых мужиков на лошадях, продававших в’язанки дров, кур, гусей, кавуны и дыни. Изобилие товаров казалось пиршеством жизни. А после ярмарки утомленные люди находили разрядку в пении. По вечерам песни звучали из всех ближайших окрестностей – грустные и веселые, многоголосые… С ними и затихал день. Мне тогда казалось, что нет ничего прекраснее хорового народного пения и, в особенности, украинских песен. Я слушал их затаив дыхание. И это впоследствии отразилось на моем восприятии музыки» , - правий був Екзюпері: « Всі ми родом з дитинства»!

Але, нажаль, «изобилие товаров», «пиршество жизни» скоро скінчилися. Після розорення селянства, примусової колективізації, на Україну насувався голод. У 1932 році, рятуючи родину, вагітна шостою дитиною Любов Наумівна за три поїздки перевезла дітей до батькової сестри у Москву. Згодом, приїхав і батько.

Влітку того ж року 10-річний Тимофій Докшицер стає вихованцем оркестру 62-го кавалерійського полку, його трубачем. У ті часи прийнято було у військових частинах виховувати та вигодовувати кількох дітей. У полковому оркестрі почалися систематичні заняття музикою. Потім були роки навчання у дитячих музичних класах училища ім. Глазунова, Центральній музичній школі, училищі ім. Гнєсіних.

У 1941році молодий трубач стає лауреатом Всесоюзного конкурсу виконавців на духових інструментах, а у 1945 витримує важкий конкурс і стає солістом оркестру Великого театру, з яким пов’язані наступні 38 років життя Тимофія Докшицера. Працю в театрі він поєднує з навчанням в інституті Гнєсіних, який закінчує з відзнакою.

На фестивалі молоді та студентів у Празі (1947р.) Докшицер переміг у Міжнародному конкурсі, і стає одним з перших радянських виконавців, що здобули світове визнання. Він багато концертує. Його гастрольні маршрути пролягли через весь Радянський Союз, більшість країн Європи, Північної Америки, Китай, Японію.

Прагнучи збагатити свій музичний кругозір, Тимофій Докшицер закінчив диригентський факультет Московської консерваторії по класу Лео Гінзбурга. З 1957 року стає диригентом Великого театру.

Диригування набагато розширило музичний діапазон артиста, але переміг Докшицер-трубач. Він все більше розкриває у своїй творчості можливості інструмента, доводячи їх до вершин досконалості. Геніальний трубач надавав своєму інструменту незчисленну кількість найрізноманітніших барв, відтінків настроїв. «Здається, що труба промовляє, співає, розповідає. Докшицер модулює кожну фразу так майстерно, що йому могли б позаздрити багато видатних співаків та інструменталістів»;

« Докшицер розкриває такі виразні та віртуозні якості інструмента, про які ми й не підозрювали»; « Його гра зрівняна лише із справжньою поезією»;

«Докшицер вміє співати на своєму інструменті з особливою теплотою, елегантністю, ніжністю та м’якістю, грати так швидко й спритно, немов він найвіртуозніший скрипаль. Йому підвладні ураганні пасажі; його техніка дивовижна» – ось лише деякі відгуки закордонної преси.


Виступи Тимофія Докшицера завжди збирали аншлаг. Високий на зріст, з правильними рисами обличчя, з поставою театрального танцюриста і з бездоганним смаком, трубач Докшицер був своєрідним еталоном артиста. Зовнішність музиканта знаходилась у дивовижній гармонії з його душею. «90 процентів людей у залі дивляться, і лише 10 процентів слухає музику», - казав Святослав Ріхтер про Тимофія.

Про свій репертуар музикант казав, що він виконує все, що створено композиторами для труби - від класичних Баха, Гайдна, Вівальді, до сучасних Мясковського, Шостаковича, Вайнберга, Пахмутової, Арутюняна, Тамберга ( четверо останніх писали свої твори саме для Докшицера) та ін., а також те, що можна на ній виконати. При цьому, звертаючись до обробок, Докшицер, за його словами, грав лише ті твори, які на трубі звучать не гірше (якщо не краще), ніж в оригіналі. Це популярні скрипкові, фортепіанні, вокальні твори Генделя, Баха, Чайковського, Бетховена, Шостаковича, Гершвіна та ін. Інтерпретації Докшицера завжди були своєрідними, глибоко продуманими, стилістично точними, вирізнялись бездоганним смаком. Багато творів артист виконував у власній редакції, декілька звучать із каденціями Докшицера, а в етюдах «Романтичні картинки» виявився його дар як композитора.

У 1991-1992 роках швейцарське видавництво випустило серію нот «Колекція Тимофія Докшицера» з 80-ти транскрипцій та обробок музичних творів російських, радянських та зарубіжних авторів, зроблених маестро.

Він є автором книг «Путь к творчеству», « Лаборатория трубача. Из записной книжки трубача» та «Трубач на коне». Книги видані російською та англійською мовами.



Докшицер був жаданим виконавцем на радіо, телебаченні, фірмах грамзапису, збереглися більше сотні його фонограм, в останні роки випущено 25 компакт-дисків різними фірмами світу. Лише японські фірми «Соні» та «Victor» випустили десятки платівок музиканта. Найкращим записом японської народної музики у іноземному виконанні японці визнали саме записи нашого земляка.

Багато сил Тимофій Докшицер віддав педагогічній діяльності. Починаючи з 1950-го, протягом 40 років він викладав у інституті ім. Гнєсіних. Його клас закінчили більше сотні висококласних музикантів, більшість з яких стала виконавцями, з них 15 - лауреати міжнародних конкурсів. Менша частина його учнів працює викладачами. Докшицер зауважував, що педагогічна праця важка, вона поглинає більше енергії, ніж виконавська діяльність.

Останні роки життя видатного музиканта пройшли у Вільнюсі. У жовтні 1990року Т.Докшицер назавжди виїхав з Росії до Литви, чим, за його словами виявив особистий протест проти нової образливої хвилі антисемітизму і своєї незгоди із системою, яку «ні прийняти, ні змінити було не в моїх силах».

З 1991р., через хворе серце, Тимофій Олександрович обмежував роботу короткочасними курсами майстерності у найпрестижніших музичних навчальних закладах світу. Він консультує провідні світові фірми музичних інструментів «Ямах», «Бенч», «Конн», «Шилке», «Сальмер», «Кінг». Фірма «Сімфонік» у 1993 році випустила нову модель труби, яку назвала «Тимофій Докшицер» на честь видатного музиканта.

Тимофій Докшицер був учасником більшості міжнародних Музичних форумів, конкурсів, фестивалів, і в якості виконавця, і як член журі, по життєвим членом директорату Міжнародної гільдії трубачів. Коли музиканта не пустили з СРСР на Другий конгрес трубачів, який проходив у США, 1984р., півтори тисячі учасників конгресу з 60-ти країн світу на знак протесту звернулися з відкритим листом до Генсека СРСР, де висловили обурення, що не змогли почути «живу легенду, великого російського трубача-вітуоза Тимофія Докшицера». Їх підтримав президент США Р.Рейган.

У жовтні 1998 року Т.Докшицера запросили в Україну, головувати разом з Левком Колодубом на першому Київському Міжнародному конкурсі трубачів та конференції Євро-Міжнародної гільдії трубачів, що проходила під час конкурсу ( 7 - 11 жовтня) Тоді ж, 10 жовтня, музикант востаннє відвідав місто свого дитинства – Ніжин. До того бував тут кілька разів, а у 1978р. виступав з концертом у дитячій музичній школі.

Незважаючи на напружений та щільний графік конкурсу Тимофій Олександрович зумів «вирватись» до рідного міста (Організатори конкурсу такої поїздки не передбачили, бо не знали, що він наш земляк. Своїм першим питання по прибуттю на конкурс: «Коли ми їдемо до Ніжина?», - Докшицер не аби як спантеличив керівництво). Тому він умовив добрих київських друзів відвезти його з дружиною автомобілем на малу батьківщину. Лише на дві години, перед заключним концертом. Тоді ж автору цих рядків випало щастя особисто познайомитися з видатним музикантом. Я зустрічала та супроводжувала його під час відвідин Ніжина. Від цієї людини випромінювалась така приголомшлива енергія, яка захоплювала всіх навколо неї. Природжений лідер. Всеохоплююча концентрована увага до всього. Водночас, простота і безпосередність у спілкуванні, делікатність, природна гідність, тепле почуття гумору.

На жаль, дощ, туман вкоротили час зустрічі, але навіть годину подихати рідним повітрям - ні з чим не зрівняна радість. Як не було довгих років за плечима! Залишаючи всіх супроводжуючих далеко позаду, впевнено і стрімко рухався він вулицями рідного міста. Будинок його дитинства на жаль не зберігся. По Гоголівській, до пам’ятника улюбленому письменнику – Миколі Гоголю: «Я з’явився на світ у Ніжині через 100 років після того, як Гоголя сюди привезли на навчання», - згадував музикант. Далі шлях полягав на Соборну площу, потім до пам’ятника актрисі Марії Заньковецькій. Невелика зупинка у музеї Поштової станції, а далі – по Ліцейській, через Остер, до білоколонної будівлі славетного Гоголівського університету, що потонула серед дерев. Дорогою знов спливають спогади: « Ми з хлопцями збігали з останніх уроків купатися в Острі».Тимофію Олександровичу приємно було чути від друзів та дружини захоплення красою та численністю історичних пам’яток його рідного тисячолітнього Ніжина, бачити їх подив від кількості та ошатності ніжинських парків, скверів, садів, де панувала золота осінь.

Швидко настав час повертатися до Києва. На згадку про себе видатний музикант подарував музею міста свої платівки та книги. Тимофій Докшицер планував ще не одноразово відвідати рідне місто, але не судилось...На 84 році 16 березня 2005 року пішов із життя „трубач на коні” – як він сам себе назвав у однойменній автобіографічній книзі. Видатного музиканта поховано на Донському кладовищі Москви.


Тимофій Докшицер у Ніжині, останній візит...

У відділі «Поштова станція», де 1998 року гостював маестро, відкрита невелика виставка з фондів Ніжинсько краєзнавчого музею, на якій представлено речі, подаровані Тимофієм Олександровичем.

Джерело: Ніжин.City

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Теги: Докшицер, Ніжин

Добавить в:
 
 


Центр Комплект