• Брухт ДальнобойСервис
Мобильная версия сайта Главная страница » Новости » Людям о людях » Батько і син одночасно воювали на сході, не знаючи один про одного


Батько і син одночасно воювали на сході, не знаючи один про одного

 

Сьогодні вся Україна відзначає значуще свято - День захисника України, яке в останні роки, у зв’язку з неоголошеною війною, набуло особливого значення. Цього святкового дня годиться вітати не лише захисників, а й захисниць, яких у лавах Збройних Сил України також немало. Приклади жіночої войовничості, самовідданості, відчуття обов’язку перед Батьківщиною є й у нашій громаді, чим ми неабияк пишаємося.

Однак нині хочеться познайомити вас, шановні читачі, з тим, хто є зв’язковою ланкою між мирним життям та життям військовослужбовця, так званим «вербувальником», який і сам не знехтував мужнім обов’язком, відбувши у зоні проведення ООС два терміни поспіль. Все його життя - сувора служба у військових частинах, на полігонах, на полі бою, за що парадний мундир тепер прикрашають численні відзнаки. Нині ж він - очільник військового комісаріату.



Про те, що стане військовослужбовцем, 55-річний Віктор Євсеєв знав ще у семирічному віці, бо мав гідний приклад - батька. Василь Васильович (як його назвали товариші, бо зростав сиротою і не знав свого справжнього ймення) був у числі визволителів Батьківщини від фашистських загарбників, воював у Прибалтиці з 1943 по 1945 роки. Здійснив подвиг, за що був удостоєний ордена Червоної Зірки, нагороджений численними медалями, у тому числі й за відвагу. Щороку він не пропускав заходів до Дня Перемоги, долучаючи до участі у них і свого малолітнього сина.

На шляху до здійснення мрії Віктор Васильович зустрів чимало перепон. Вступити до льотного училища завадила давня травма: ще у семирічному віці потрапив у ДТП, внаслідок якого ледве не залишився без руки аж по саме плече. Тому подався до Благовіщенського вищого танкового командного училища, де отримав спеціальність командира танкового взводу. На ту ж посаду потрапив за розподілом у трьохсотий Деснянський полк.

Командування танковим батальйоном у Конотопі подарувало чоловікові один з найкращих дарунків, адже саме там він знайшов свою долю - Наталю, з якою одружився 89-го року. Вже за рік 14 січня у молодого подружжя народився син Максим, а ще за два роки, тільки 15 січня - донька Вікторія.

У 1991 році, коли Україна заявила себе як суверенна держава, військовий склав українську присягу.

Після переїзду до Гончарівська на Чернігівщину Віктор Васильович проявив себе як вмілий механік, чим заслужив посаду командира ремонтної роти. А потім - де тільки не служив: начальником танкової директриси на полігоні, начальником стрільби тактичних ракет та артилерії, начальником 13-ї майстерні по ремонту полігонного обладнання тощо.

2004 року частина підпала під розформування, а Віктор Євсеєв, маючи за плечима 20 років військової служби, у 38-річному віці вийшов на пенсію за вислугою років. Але трудився як міг: на будівництві, в охороні, майстром з обслуговування різноманітного обладнання.

До зони АТО чоловік потрапив одним із перших, отримавши позивний Лісник. У травні 2014 року його призвали командиром роти новоствореного 41 чернігівського батальйону, а вже за місяць - кинули під танки на Луганщину, обороняти блок-пости. У його підпорядкуванні служив і наш земляк Андрій Сеньок. Спершу батальйон дислокувався під Сватово, потім - у Красному Лимані, Бахмуті, й нарешті - під Дебальцево, де відбувся перший бій за звільнення Булавицької шахти.

Наприкінці вересня бійців відпустили додому, а вже за місяць відправили на першу лінію фронту під Волноваху за поселення Стара Гнатівка. Саме у цей час, не повідомивши батьків, на війну пішов і син Максим, потрапивши на другу лінію фронту у складі першої танкової бригади, усього за 80 кілометрів від батька. Військова служба - то не була його мрія, бо бачив, як батько цілодобово пропадає на роботі. Але маючи гідне виховання і взірцевий приклад у особі батька, не зміг лишитися осторонь. Навесні 2015 року їм дозволили побачитися на нейтральній території.

А потім почалися справжні жахи. 2015 рік був багатий на людські втрати, що не могло не позначитися на загальному настрої бійців. Але один день Віктор Євсеєв і досі згадує із болем та одночасно - вдячністю перед Богом. 15 липня рота потрапила під шалений обстріл з трьох сторін. Хтось із бійців зафільмував той жах: рівно 55 хвилин кулі та снаряди безперервною зливою сипалися на голови бійців у окопах. Ті, хто прикривав тил і споглядав на все здаля, гадали, що ніхто не вижив.

Дивом із цього обстрілу всі вийшли живими. Лише одного бійця поранило, а сам Євсеєв був оглушений снарядом, що розірвався за три метри від окопу. Сам він зізнався, що за цей день одномоментно посивів, бо дуже боявся за своїх бійців.

Додому потрапив наприкінці липня 2015 року, а вже за місяць його запросили на посаду начальника забезпечення Куликівського військкомату, де він пропрацював до 2019 року. У цей же період чоловікові ще раз випав «квиток на Схід», де він у складі першої танкової бригади пробув близько дев’яти місяців. Цього разу пощастило більше: служив на другій лінії фронту, обслуговуючи танки та самохідні артилерійські установки.

За участь у операції об’єднаних сил Віктор Євсеєв удостоєний багатьох відзнак, зокрема, двома медалями та орденом за зразкову службу від Президента України. Має кілька відзнак і його син Максим.

Нині ж, ось уже третій рік поспіль Віктор Васильович обіймає посаду начальника третього відділу Чернігівського районного територіального центру комплектування та соціального обслуговування, має звання підполковника. Дивлячись на нього, можна зробити висновок, що власні уявлення про справжнього чоловіка він виправдав: мужній, відповідальний, гарний сім’янин, вмілий керівник, справжній захисник Батьківщини, який мріє лиш про одне - щоб не було війни, щоб не пізнали її наші діти.

Джерело: газета Куликівщини "Поліська правда" № 41 (8777) від 14 жовтня 2021, Марина Іваненко

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Теги: військовослужбовець, Євсеєв

Добавить в:
 
 


Центр Комплект