• Брухт ДальнобойСервис
Мобильная версия сайта Главная страница » Новости » Людям о людях » Сосницькі пенсіонерки розповіли, як омолоджуються у лісі


Сосницькі пенсіонерки розповіли, як омолоджуються у лісі

 

Лісові жінки - так називає Василь Деркач свою дружину Надію і її рідну сестру Валентину Савченко. І точніше про двох сестер сказати не можна. А сама Валентина Іванівна жартома називає себе - вовчиця. Ліс - це її другий дім - вона знає кожен його куточок і буде бродити по ньому одна, нічого і нікого не боячись. Та одного разу, коли натрапили на лігво вовків, серце стислось - і це був єдиний випадок за весь час, коли дійсно злякалися.


Валентина Іванівна, сусідка Наталія Романович та сестра Надія Іванівна.

І У 72 РОКИ ЗБИРАЄ ГРИБИ

Валентина Іванівна Савченко проживає в Сосниці. А душею і тілом вона живе в лісі. І це без перебільшень. І їде вона туди, тільки но з’являються перші ягоди. А закінчує в кінці грудня, коли останні мерзлі, як скло, гриби, потраплять до корзини. І це в свої 72 роки.

А любов до лісу почалась ще в дитинстві. Народилася в Чорнотичах. По сусідству жила баба Маня. І саме вона забирала сусідських дітей з собою до лісу. Валя і Надя забирали з собою найменшого братика і несли його в корзині до лісу. А назад він повертався сам, дріботів за сестричками - корзина красувалась грибами. Баба Маня взагалі дітей любила - до всіх була добра і лагідна. Вечорами приходила до них в хату і грала з дітьми в карти. Тоді, в 1961 році вперше з’явилося світло, та опівночі його відключали. Це ж яка радість була, і грати в карти стало цікавіше. А тоді діти розлетілись по світу. Та в кожного любов до збирання ягід та грибів залишилася назавжди.

ДОНЬЦІ ВЖЕ ПЕРЕДАЛА 100 БАНОЧОК ГРИБІВ

Все життя Валентина Іванівна пропрацювала в побуткомбінаті, в чоловічому цеху. Та і тоді збирала лісові трофеї пристрасно. Якось поїхала з друзями по гриби і набрала аж 5 верейок маслюків. Грибів тоді в лісі було сила. А треба ще ж їх почистити і закрити в банки. Ох і навтішалась, поки дала лад такій кількості. Вже не знала, куди їх діти. Та через пару днів знову їхали до лісу - хіба втримаєшся, коли такі щедроти виростив ліс? Під соснами хвоя піднята, розгрібаєш, а їх сила. Роки на гриби різні, та з пустими корзинами ніколи з лісу не поверталися. Знають сестри всі місця, де ростуть лисички - їх теж продають.

У Киріївці перші лисички приймали по 115 гривень, а остання ціна за них становила 70 гривень за кіло. Якось гостював племінник з Калінінграда і поїхала з ним по гриби у Прогони. Набрали тоді 12 кг лисичок і по дорозі додому відразу їх здали. Додому повернулися з кругленькою сумою. Рижики додому несуть корзинами. Білі само собою. «З весни у мене вдома консервний міні-завод», - жартує жінка. Принесли гриби, почистили, закрили. Назавтра все знову і знову. Донька живе в Харкові, нещодавно їй передала понад 100 закритих у баночки грибних делікатесів. Сестра Надя з чоловіком 18 вересня вже поїхала зимувати в свою квартиру на Луганщину. Багато закритих грибів взяли з собою. На тому тижні були покупці на маслята. Продала по 150 гривень за корзину.

Та частенько Валентина Іванівна гриби і роздає просто так. Сусідам дасть - нехай ласують. З подругами поділиться. В цьому році грибів теж багато. «Два тижні тому з’явились червоні мухомори, до цього їх не було. Ростуть цілими галявинами. Всі такі одинакові, з ще не розкритими шапками. Хоч і не їстівні, та виглядають красиво», - каже жінка.

ВЕСНЯНІ ГРИБИ НЕ ЇДЯТЬ

Не дивлячись на такий азарт до збирання, до грибів ставляться обережно і перші трофеї, які збирають весною, не їдять. Після зими душу страшенно тягне до улюбленого хобі, тому ідуть по перші гриби зморшки і збирають їх виключно заради «спортивного інтересу». Зібране віддадуть друзям або сусідам. «Розумію, що інші люди їх їдять, та в нас довіри до них все одно нема. І зонтики теж ніколи не їла. Та оце вже принесла додому і спробую. Казали мені, що вони на смак, як куряче м’ясо. Наважилася, нарешті. Посмажу. Дасть Бог - все буде добре. Я взагалі люблю борщ з рижиками, а ось суп мені найкращий з лисичками. А ще мені до душі відварені і засолені рижики», - каже Валентина Іванівна.

Те, що додому несуть повні корзини, це насолода для душі. Та буває, знаходять такі трофеї, що очі самі мало не вилазять від подиву.

Якось поїхала під Мале Устя по печериці. І знайшла. Та таких розмірів, що навіть повірити важко, що цей гриб здатен вирости таким гігантом. Комарів жінки не бояться, надівають на голову капелюхи з сітками, щільний одяг, пирскають засоби від них і вперед.

ЛІС - ЦЕ ДРУГИЙ ДІМ ДЛЯ ВСІХ

Знають сестри кожен його куточок, кожну галявину. Не бояться ходити по ньому на самоті. Та одного разу страху натерпілись.

Надія Іванівна і на Луганщині займається улюбленим хобі. Тільки ось ліс від міста далеко. Та чоловіка не смикає - до лісу їде без нього на електричці. Вона і там знає всі місця. Тільки в тих краях бере з собою друзів. Встає о 3 годині ночі, прямує на вокзал і до лісу іде дві години. Повертається назад і на пероні бажаючих купити грибів достатньо. Що додому потрапить, а що відразу продасть. Надія Іванівна ліс також любить неймовірно.



І сама, як та вовчиця, бродить по ньому без страху. Колись батько казав, що їй треба було стати лісником - це дійсно її. Надія Іванівна найбільше любить збирати маслята, а сестрі найкраще білого знайти.

Брат Віталій жив у Чернігові. Працював далекобійником. Та завжди по дорозі зупинявся біля лісу, привозив додому гриби звідусіль.

Так мріяв про тихе життя на пенсії. Про те, що весь вільний час буде проводити у лісі з кошиком. Не судилося. Хвороба відібрала всі шанси жити.

Батькове життя обірвав страшний випадок - його збив мотоцикліст.

Маму Зінаїду Денисівну донька забрала до себе в Сосницю через стан здоров’я. її до ліжка прикувала хвороба і три останні роки життя донька доглядала за немічною ненькою. Коли її Бог забрав до себе, дуже сумувала.

ЛІС ОМОЛОДЖУЄ

У Валентини Іванівни взагалі добре серце. Кличе сестру, щоб переїздили з Попасного сюди. Зять вже почав думати над цим, щоб продати там житло і переїхати в Сосницю. Тільки ось Валентина Іванівна відразу сказала, що ніякого житла щоб і не думали купувати. «Якщо надумаються, то тільки до мене. Ми три роки жили душа в душу. І тепер щовесни їдуть до мене, а восени повертаються назад. Будинок великий, місця всім вистачить. І мені веселіше,» - каже жінка. У господині привітної оселі є дві доньки. Світлані вже 53 роки і живе вона в Москві,Оксана мешкає у Харкові. Валентині Іванівні вони подарували 4 хлопців, троє - Світлана і одного Оксана. Доньки дзвонять до мами майже щодня і перше, про що питають,чи була в лісі? Раніше Валентина Іванівна, крім лісових справ, ходила перебирати картоплю. Та вже не ходить. Три роки тому серйозно захворіла - артрит 3 ступеню. Хвороба відібрала здатність ходити самостійно. Пересувалася на милицях. І якби не доньки, то і не стала б знову на свої ноги. Лікування надто дороге. Тільки один укол у коліно коштував 4000 гривень. Доньки дали мамі кошти на лікування. Жінка їздила на швейцарські технології до Чернігова. З Харківського інституту здоров’я приїздив професор і приймав хворих у клініці Василя Шевчика. І лікування допомогло. Хоча досі в кутку за шафою стоять милиці і ціпок. Та коли захворіла, то вже не думала, що зможе знову ходити в ліс. Доньки заборонили мамі ходити на картоплю. «В ліс ходи, якщо ду-жаєш, а про картоплю забудь», - сказали вони. І забула, та про ліс - ніколи. Ввечері, коли лягає спати, перед очима суниці, або чорниці, або гриби - що збирала, те й мерещиться. Зранку ноги болять, руки ниють, та вип’є таблетку і знову до лісу. День тому їздила автобусом. Забрала з собою ще двох подруг. Вийшли під Киріївкою. А в дві години дня вже чекали на дорозі автобус з повними корзинами. Набрали рижиків, трохи білих і натрапили на зеленушки. Минулого року сезон закрили 24 листопада. Поїхали в ліс ще було темно. А коли розвиднилось, то ще назбирали маслюків. Тільки були вони вже мерзлі і брязкотіли в кошиках, мов скло. Та це не важливо. Для Валентини Іванівни головне побути в лісі. Додам, що виглядає «лісова жінка» молодшою від свого віку на добрий десяток років. Ми були приємно здивовані, коли дізналися справжній вік. Ліс надихає, оживляє, зцілює і Валентина Іванівна прямий тому доказ. Вона енергійна, жвава, весела, добра і приємна. В неї нема ворогів, дружить з усіма. А однією сусідкою дорожить найбільше. Вже давно та стала справжньою подругою. Допомагала глядіти маму. Кожної зими господиня їде зимувати до доньки Оксани в Харків, а подруга дивиться за будинком, бо опалення в ньому не відключають. А весною всі повернуться в хату, мов лелеки в рідне кубельце, будуть радіти природі, лісу і отримувати те, чого найбільше бажає душа в «лісових» жінок!

Джерело: газета "Вісті Сосниччини" №40 (10117) від 2 жовтня 2021, Наталія Матвієнко

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Теги: гриби, ліс, Соснця, Савченко

Добавить в:
 
 


Центр Комплект