• Брухт ДальнобойСервис
Мобильная версия сайта Главная страница » Новости » Людям о людях » 14-річний Олег з власної пасіки накачав понад 60 літрів меду


Талион

14-річний Олег з власної пасіки накачав понад 60 літрів меду

 

Може, це не так і багато, як дехто подумає, та якби не одне але...



З самої ранньої весни Олег Вовк доглядав за пасікою без дорослих, бо на його дитячі плечі лягли зовсім недитячі справи. Перший похід весною на пасіку був особливо болючим, бо його батько, який утримував це медове господарство, помер у лютому цього року. Як не стало батька, родичі радили продати пасіку, а це понад 20 вуликів, і залишити сину один або два, адже це дуже клопітка справа, яка потребує неабиякого досвіду. Але син залишив все так, як було при батьку і за цей період отримав власний досвід. Іноді він був гіркий, але саме на своїх помилках він і вчився.


БАТЬКОВА ПАСІКА АБО НЕДИТЯЧІ СПРАВИ В ДИТЯЧИХ РУКАХ

В кінці села Масалаївка, під лісом біля нежилої хати, стоїть пасіка. І нічого б дивного, та ось тільки доглядає за нею хлопець, якому нещодавно виповнилося 14 років. Часто жителі села бачили там Олега зі своїм 11-річним товаришем. Друг живе у Сосниці, а його бабуся проживає у Масалаївці поряд Олега. В селі Назар буває частенько і їде він туди з задоволенням, адже йому страшенно подобаються справи серед бджіл. Удома тільки і розмов, що про пасіку.

В позатому році батько Олега Петро Тимошенко взяв сина в помічники один раз, коли качав мед. А минулого року вже почав забирати і навчати що і як. Раніше до пасіки в Олега цікавості взагалі не було. Та з батьком ходив без особливого ентузіазму. Зараз каже: «Якби ж тільки знав, що батька не стане, то цікавився б більше». Страшна хвороба цього року забрала батька у дітей. Крім Олега залишилися сиротами Ліза, яка піде у 5 клас, і Павло, який буде 4-класником. Залишилось 20 вуликів. Після того, як батька не стало, родичі радили продати пасіку, а якщо син хоче, то нехай залишить 1 або 2 вулики для початку. Та Олег твердо сказав: «Ні. Я хочу продовжити батькову справу». І жодного вулика не продав.

З самої весни почав ходити до бджіл. Перше розчарування було у перший же день. Багато бджіл не перезимували, залишилось 11 сімей. Таке може трапитись і в досвідчених пасічників. З осені стан здоров'я у батька гіршав. Та якби ж то одна пасіка була у Петра Петровича. Він мав повний двір техніки. Був трактор і комбайн для копання картоплі. З ранньої весни орав людям городи, садив картоплю, обробляв, косив сіно, копав бульбу - сам крутився, як бджілка. Люди звертались і він всім допомагав, хоча і сам вирощував картоплю на великих площах. А це потребувало часу, щоб дати лад усьому. Перебирали врожаї і сам возив на продаж до міста.

Вперше, коли пішов минулого року з татом, страху не було взагалі. А ось коли батько відкрив вулик і дістав рамки з бджолами, стало страшнувато. Та тоді жодна комаха не вкусила. Вдома залишились дві книги про пасіку. Відкриває їх коли є проблеми. Якось Олег відкрив вулик і побачив кокони. Зібрав їх і викинув. Тільки з часом відкрив вулик і засмутився - міль поїла рамки і бджіл у ньому майже не було. Мабуть, все ж десь не помітив кокона і паразит зробив своє. Одного разу пішли з Назаром на пасіку і побачили рій на дереві. Злякався, подумав, що то його бджоли злетіли, адже мама завжди казала: «Дивись, щоб рій не злетів». Та від серця відлягло, це були не його бджоли. Батько показував сину, як треба рій зняти. Взяли мішок і з товаришем струсили прибульців. Назар струшував їх з піднятою головою, на якій був капелюх із захисною сіткою. Тільки одна бджола впала на сітку і укусила його прямісінько у чоло. Зойкнув від несподіванки і разом весело посміялись. Така була радість від нового поповнення. Та тільки вона швидко минула. Батько показав, як зняти рій, та не показав, як його підсадити. Хлопці самі взагалі без досвіду намагались біля вулика приручити прибульців, а рій злетів і втік. « Стало дуже образливо, - сказав Олег, - якби знав, що самому доведеться таке робити, то про все б на світі у батька розпитав». Та після цього випадку ще два рази прилітали рої. Все ж один рій вдалося зняти і підсадити, а інший був так високо на сосні, що хлопці його просто не могли дістати і він полетів. Коли Олег весною вперше забрав Назара на пасіку, його відразу вкусила між пальців за руку бджола. Рука дуже сильно напухла і хлопці вдвох полякались. Та, дякувати Богу, почало стухати і вони заспокоїлись. Укусів бджіл Назар не боїться - цікавість до пасіки така велика, що про це навіть не думає. Якось, коли починали ходити весною, за день вкусило три бджоли. Зойкнув, та терпів. Іншого разу вкусило дві, та вже укуси не болять, як зізнається хлопець.

Було, що завершили справи на пасіці і пішли додому. Та слідом за ними полетіла бджола і вкусила Назара за спину. Скривився від несподіваного болю, але разом весело розсміялись від помсти бджоли.

Перший раз мед качати допоміг дядько Олега - сам не наважився. У другого дядька Миколи Мельника, який живе у Загребеллі, теж є пасіка. Він завжди казав, щоб звертався до нього і питав, якщо щось не зрозуміє. А наступного разу хлопці мед качали самі. Зібрали понад 60 літрів меду. «Це малувато, адже батько качав по три бідони», - журиться Олег. Та якщо подивитись на все з іншої сторони, то це не так і мало, адже при батьку бджолосімей було більше і тому медозбір був вищий. А як для дитячих рук, то це не такий і поганий результат. «Було таке, що заготовляли сіно або інше робили, часу вільного нема, та і спека стоїть неймовірна, але розуміли, мушу йти, бо душа за бджіл болить. Треба дивитися за ними, воду постійно наливати», - говорить Олег


ВДОМА У ДВОРІ Є КОРІВКА ЛАСУНКА

Сіно заготовити допомогли родичі, тому годувальницю не продали. На все село залишилося 10 голів худоби. Кожен десятий день доводиться пасти череду. Мама працює на швейній фабриці і діти самі пасуть череду, коли настає їхня черга. На городі, неподалік хати, насадили гарбузів. Діти сапували зілля і робили це жваво і вправно. Взагалі діти хороші - спокійні, добрі. І води наносять, і посуд помиють. Олег топить грубу взимку, якщо мама на роботі.

РИБАЛКА

Крім пасіки, у друзів є ще одне спільне захоплення - це рибалка. Вони не один рік в селі разом рибалять на Убеді. Якось вдвох ловили рибу. Олег закинув спінінг і витяг з води велику щуку, кілограмів 4-5, як здалося дітям. Поряд стояв човен і в ньому лежало весло. Назар схопив весло і хотів щуку приглушити, щоб вона не утекла. Олег чомусь від несподіванки закричав: «Не бий її». Назар оторопів від слів товариша. А щука тим часом зірвалася, брик-нулась декілька разів і скотилась назад у воду, помахавши їм хвостом. Ото була досада. Назар вилаяв Олега за його доброту. А той і сам не міг зрозуміти, чому крикнув другу не чіпати. Та навіть ця пригода між хлопцями ще довго весело обговорювалася і обоє сміялися один з одного. Особливо Олег любить зимову рибалку. Батько теж любив ловити рибу і часто брав сина взимку на лід.

Раніше Олег ходив 4 роки до музичної школи. Спочатку грав на сопілці, яка досі дома збереглася. А тоді хотів грати на кларнеті, та вчитель музики порадив грати на трубі. «Кларнет - це для дівчат», - пояснив викладач. Цікавість пропала. А тоді хотів піти грати на ударних інструментах, та друзі відмовили, так і не пішов.

Зараз Олег має ще одне захоплення. Це стрітворкаут. Багато часу проводить на турніку.

Зараз хлопець усвідомив, що краще вчитися, коли в тебе мало вуликів. А ще він мріє здобути затребувану професію і хоче самостійності в житті. Роботи не боїться ніякої. Вдома, як і серед усіх дітей, між дітьми бувають сварки, тільки миряться вони відразу.

Якось Назар ловив рибу на озері і там познайомився з одним чоловіком. Той подарував йому пірнальний костюм. З'явилось нове захоплення. Вдягає маску, ласти, пірнальний костюм і починає досліджувати дно на річці. Чого тільки не знайшов. Це було і бите скло, і ножі, і секатор, і заколки для волосся, копійки різних часів і навіть золоту сережку. А нещодавно пірнав біля пішохідного моста, що в Сосниці і дістав з води круглий дорожній знак, який означав «Проїзд заборонено». Цікавість до пасіки у товариша тільки росте. Вдома каже мамі: "Купіть мені вулика, я хочу завести бджіл! Чим більше я ходжу з Олегом на пасіку, тим мені все цікавіше", - каже Назар.

У друзів багато спільного: і пасіка, і рибалка, і життя їхні схожі. Бо в Назара тато теж помер, коли йому було 4 роки. Ось так ростуть два товариші. Разом без дорослих доглядають за пасікою і вчаться на власних помилках. Дай, Боже, вам, діти, щасливої долі. Щоб у майбутньому ваше життя було тільки з присмаком меду.

Джерело: газета "Вісті Сосниччини" №33 (10110) від 14 серпня, Наталія Матвієнко

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Теги: мед, пасіка, Вовк

Добавить в:
 
 


Центр Комплект