• Брухт ДальнобойСервис


У 84 роки - на «Славуті»

 

Саме такий засіб для пересування має жителька с.Лозова Марія Ларіонівна Вереша. За життя, каже, побила два "ІЖі", МТ-10, мотоколяску ("жабка" - в народі) і вже 10 років їздить на "Славуті". Маючи такий вид транспорту, Марія Ларіонівна веде досить активний спосіб життя, утримує пасіку на 10 вуликів, а її подвір’я потопає у різнокольоровому цвітінні першоцвітів, особливо п’янить аромат гіацинтів.



ПРОФЕСІЮ ЗДОБУВАЙТЕ ОДРАЗУ ПІСЛЯ ШКОЛИ

У селі Лозова, неподалік Сосниці, проживає 13 осіб. Марія Ларіонівна тут з 1957 року, як вийшла заміж за місцевого Федосія Петровича Верешу. Він настільки любив своє село, що навіть подумки не уявляв життя в іншому, більшому селі. А на той час можна було купити 2-кім-натну квартиру у Чернігові за 1240 карбованців. Не уявляє тепер собі життя в іншому селі і Марія Ларіонівна. Адже тут все нажите власною важкою працею. У будинку всі зручності. Є свердловина, гаряча вода. Загалом більшість жителів села користуються фонтанами, адже в жодному колодязі води нема, навіть цієї весняної пори. Марія Вереша родом з Киріївки, а вже минуло 7 років, як поховала свого дорогого чоловіка і залишилась одна в своїй хатині. Щоб нічого дурного в голову не лізло, іно-ді веде підрахунок. За період, який вона проживає в селі, у Лозовій померло 73 людини. У 60-ті роки, коли її діти були школярами, до школи у Лави ходило 16 дітей. У Лозовій школи ніколи не було. А у домогосподарствах утримувалось 40 корів. Нині їх 2. Марія Ларіонівна розповідає, що в молоді роки несерйозною була. І радить всім не повторювати її помилок, а здобувати професію.– Несерйозність у молодості приводить людину до різних бід і незручностей. Я вчилась у школі прекрасно. Мріяла бути юристом, бо по натурі я реаліст. Хоча, знову ж таки від цієї риси користі мало, а часто у нашому житті така риса приносить шкоду. Була в мене ще одна не дуже гарна риса – прихильність до дружній компаній. Одним словом, вступила я з подружкою до медучилища, хоча медицина ніколи не подобалась, але куди вона – туди і я. І що? Кинула навчання, бо не моє. Працювала у Киріївці у торгівлі. А коли вийшла заміж та народила у 19,2 роки сина, то так соромилась вчителів. Було, як по-бачу, відразу поворот на 180 градусів і куди очі бачать. Коли працювала в магазині, вступила у технікум на за-очне навчання. Контрольні всі робила сама. А у 31 рік пішла навчатись до Чернігівського кооперативного технікуму. Вже тоді двоє діток були школярами. А вдома свині, корова, індики, гуси. Розривалася на все. Була головою Чорнотицького сільпо, потім, коли його розформували, перевели жінку до Волинківського. Треба було постійно добиратись чимось до роботи. І дали Марії Ларіонівні мотоцикла МТ-10, на якому вона об’їжджала всю свою дільницю. А тоді жінка перенесла складну операцію і її перевели товарознавцем до Сосницької райспоживспілки. Знову дорога.

ЛІКУВАЛАСЬ У МОСКВІ

Не раз колеги по роботі рятували Марію, коли їй ставало зле і вона втрачала свідомість. І за нагоди вмовили її поїхати на лікування до Москви. У 80-х приходили листи-запрошення на лікування співробітників торгівлі. Так Марія лікувалась там три рази безкоштовно.

Це райська лікарня, – пригадує Марія Вереша. – Унизу сад, харчування прекрасне. Там тоді на лікуванні перебувало 20% артистів, стільки ж керівництва, а решта торгові працівники. Я навіть з Утесовим у їдальні сиділа за одним столиком, є фото. У мене травмований хребет і якби не тодішнє лікування, не дожила б до цієї пори. До всього ще у мене тромбоз, одна нога прооперована. Загалом було 4 операції. За станом здоров’я, у 32 роки вже мала інвалідність, жінка декілька разів мусила залишати роботу. Був період, коли вона 3 роки працювала в УОСі. Та на заслужений відпочинок пішла із професійного аграрного ліцею. Тоді директором був Микола Петрович Батог. Якось при зустрічі він сказав, що хватить сидіти вдома, приходь на роботу. Але що я буду робити, обмовилась. Призначив він мене інспектором по харчуванню. На той час до сім’ї дочки перебралась її мама і 16 років по силі своїх можливостей допомагала. Останнім часом 12 років Марія Вереша добиралась до Сосниці мотокляскою інвалідною (Жабкою), яку їй дало управління соцзахисту. Все життя на колесах. Не було того дня, щоб жінка прокинулась пізніше, ніж 4.30 год. А о 9-ій, якщо треба, вже була на нараді у Чернігові.

ЗА КЕРМО СІЛА У 27 РОКІВ

Спочатку за «Іжа». А коли придбали з чоловіком автомобіль, то сидячи з ним поруч, навчилася кермувати.

Федосій Петрович був першокласним водієм, все життя працював у колгоспі без жодної відпустки і завжди казав дружині: «Я тобі довіряю транспорт тільки за те, що ти його відчуваєш». Після поїздок Марія завжди казала про якісь неполадки і якщо треба було, він ремонтував техніку. Федосій Петрович був справжнім господарем. Була своя мініпилорама. Тримали величезне господарство – ще коли йому було 60 років, тримали 2 корови. З 1957 року сім’я утримувала пасіку на 18-24 вуликів. Щоправда, чоловік боявся укусів бджіл, пригадує Марія Ларіонівна, тому більше займався ними свекор.

ПРО БАТЬКІВ ЧОЛОВІКА ДРУЖИНА ЗГАДУЄ ДОБРИМ СЛОВОМ:

– Своєю поведінкою завжди показували приклад нам, своїм дітям. Вони уміли створити не лише домашній затишок і до-статок. У сім’ї панував дух доброзичливості, гарних манер, поваги і до старших, і до дітей, і до оточуючих. Не чули ми від батьків ні лайки, ні навіть поганого слова, а тим більше підвищеного тону. І щоб не підвести їх, не дозволяли собі сперечатись між собою. Та й зайняті були. Ще до роботи в Лавському магазині, Марія Ларіонівна працювала в полі. Тоді було так: рік дитині виповнилось і колгосп наділяє пайки картоплі, буряків, кавунів. Йшла мати в поле й дітей за собою вела.

ДІТИ ЗРОСЛИ ПОРЯДНИМИ


Дочка незабаром піде на заслужений відпочинок, їй 60. Проживає у Бахмачі і все життя проробила медсестрою. А син проживає у Чернігові. Він генеральний директор «Укрсівербуду». Йому незабаром 63 роки. Мати й батько приклали всіх сил, щоб дітям дати хоч малесеньку професію. Син навчався в технікумі, тоді строкова служба в Ленінграді. І відразу одружився. Потім направили його у Монголію працювати за контрактом. Забрав туди і сім’ю. Їздила до сина і мати, каже, хотіла дуже по-бачити Байкал. Повернулись через 5 років до Чернігова. Щотижня він поспішає до неньки. Тому ні в чому мати не має нужди. Допомагає їй сусідська жінка занести дров, впорати господарство. А пасікою займається теж поміч-ник, адже здоров’я у Марії Ларіонівни слабке. Хоч їсти вона собі готує сама, топить грубку, є і електроопалення. Найчастіше приїздить внучка Світлана, вона прибирає у бабусиному кабінеті. Загалом Марія Ларіонівна багата на правнуків, їх у неї 7, а внуків 3. Користуючись своєю «Славутою», Марія Ларіонівна відвідує своїх колег у Сосниці. «Не питай, як сідаю у машину», – переживає жінка. Ось надумала провідати у Кудрівці подружку дитинства. Разом навчались у школі. Разом ходили у 8,9,10 класи у Спаське полем у другу зміну. Додому повертались о півночі. «Викачаю меду – обов’язково провідаю». Хай же Вам здоровиться, шановна Маріє Ларіонівно.

Джерело: Олена Кузьменко, газета "Вісті Сосниччини", №19/10096 від 08.05.2021

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Теги: Вереша, Лозова, Славута, Кузьменко

Добавить в:
 
 


Центр Комплект