• Брухт ДальнобойСервис


Ещенко Николай

 

Николай Ещенко       

 Відомі музиканти з усього світу називають чернігівського майстра Миколу Єщенка видатним. Він талановито виготовляв скрипки, бандури, домри, мандоліни, цимбали... А витворені ним гітари, на думку фахівців, - справжні шедеври, такі ж неповторні, як і музичні інструменти славетних італійських та іспанських майстрів.
    
    Коли знамениті музиканти та композитори знайомилися з чернігівцем Миколою Єщенком, то не приховували свого подиву. Казали, що уявляли його мало не біблейським старцем із довгою густою сивою бородою. Бо, щоб виготовляти такі унікальні музичні інструменти, потрібно бути справжнім чарівником та ще й філософом, який відчуває душу гітари і вміє розмовляти з нею. Натомість вражені музиканти-віртуози бачили перед собою навдивовижу веселого та дуже простого у спілкуванні чоловіка, молодого душею і зовсім позбавленого манії величі. Це при тому, що найвідоміші митці шикувалися у довжелезні черга, роками очікуючи на жадану ексклюзивну гітару від Єщенка.
    Попри таку славу, Микола Іванович, який народився в Чернігові, все своє життя мешкає у рідному місті Гостей приймає вдома, у власній майстерні, куди ведуть екзотичні дерев'яні сходи - свого часу власноруч переобладнав горище. Каже, тут - неповторна атмосфера, можна годинами сидіти серед інструментів, насолоджуючись спогадами. Адже Миколі Єщенку таки є що пригадувати! 

    "Коли почалася Велика Вітчизняна війна, - розповідає Микола Єщенко, - Чернігівська музична фабрика була ще неушкодженою, неспаленою фашистами. І там лежали на складах буквально гори нереалізованих музичних інструментів. Ми ходили з приятелями і тягали ці гітари, балалайки, мандоліни мішками. А потім влаштовували танці - грали, хто на чому. Очевидно, це стало своєрідним поштовхом до всього мого подальшого життя. Коли війна закінчилася, ми з друзями прийшли на музичну фабрику працювати". 

    Але підприємство тоді було в руїнах. Микола Іванович згадує, як робітники розбирали спалені в центрі міста будинки, привозили цю цеглу на фабрику і будували цех для виготовлення піаніно. Проте Миколі Єщенку сподобалася робота в цеху щипкових' інструментів. Згодом він став бригадиром, а потім і майстром. 

    Згадує Микола Іванович і про дивовижного діда Пимена У той час на фабриці гарні фахівці протягом дня виготовляли 5-6 корпусів для овальних мандолін. Але зовсім неосвічений, проте надзвичайно талановитий дідусь винайшов верстат, за допомогою якого мандолін почали робити у десять разів більше! А ще дід Пимен наполегливо працював над винаходом... вічного двигуна. Його, як твердить Микола Єщенко, навіть у міськкомі партії підтримували. Одного разу умілець виготовив величезне металеве колесо, метрів сім у діаметрі, яке, хоч і не стало вічним двигуном, але крутилося надзвичайно довго від одного легенького поштовху. 

    І ось заступник директора фабрики Ігор Олександрович Петров, коли подивився на це колесо, приголомшено сказав начальнику конструкторського бюро: "Якби я вам зараз дав завдання зробити креслення цього механізму, то ви б за три роки не впоралися. А дід Пимен з металу таке диво-колесо виготовив!" 
    

    Працював на фабриці в експериментальному цеху і Олександр Микитович Шльончик, який виготовляв музичні інструменти на замовлення. Він і запросив Миколу Єщенка до співробітництва, був його наставником і багато чого навчив! Незабаром до Миколи Івановича прийшло справжнє визнання. Його гітари отримували нагороди на найпрестижніших міжнародних виставках та фестивалях Американський мільйонер, музикант і мистецтвознавець Матанія Оффі задоволено писав до Москви відомому композитору Володимирові Славському: "Ось уже кілька місяців я насолоджуюся грою на унікальному інструменті, виготовленому чернігівським майстром Єщенком. За останні тридцять років у моїй колекції було багато гітар від знаменитих майстрів. Але, на мою думку, гітара Єщенка не лише не поступається цим шедеврам, а в дечому навіть перевершує їх". 

    На фестивалі в Донецьку дуже успішно виступив музикант із Москви Дмитро Мамонтов. І ведучий концерту повідомив, що дивовижну гітару, на якій грає музикант, виготовив чернігівський майстер Микола Єщенко, котрий зараз перебуває в залі Почувши ці слова, Дмитро Мамонтов підійшов до Миколи Івановича, обійняв та розцілував його, а всі глядачі підвелися і влаштували просто шалені овації. І таких випадків у житті Миколи Єщенка було не мало. 

    "Щоб виготовити гарний інструмент, потрібно близько двох місяців, - наголошує Микола Іванович. - Найкращим матеріалом вважається палісандрове дерево, яке росте в Бразилії. Воно темного кольору, дуже міцне. Є ще й індійський палісандр, але він дещо гірший за якістю. Хоча й наш клен може згодитись! Все залежить від того, для якої гри потрібна ця гітара. Якщо для оркестру (аби з оркестром грала гітара), то потрібен кленовий інструмент. Він різкіший, чудово виділятиметься, так би мовити, "пробиватиме" увесь оркестр. А палісандр благородний, ніжний такий, красивий..." 
    

Тому гітара з палісандрового дерева краще підходить для сольних виступів. Але чимало залежить і від самого музиканта
    "Розповім такий випадок, - пригадує майстер. - Санкт-Петербурзький бард Олександр Дольський придбав мою кленову гітару і грав на ній. Його спів напрочуд гармонійно поєднувався зі звучанням інструмента. Ну, і він до такої гітари дуже звик Але якось просить: "Зроби мені палісандрову, усі мої колеги чомусь саме таку хочуть!" Я говорю: "Добре, зроблю". Виготовив, привіз, але, коли він почав співати під цю гітару, з'ясувалося, що його голос до неї не підходить. Вона так "оксамитово", м'яко бринить, а йому різке звучання потрібне! Зрештою, він визнав: "Прекрасний інструмент, але не для мене. Зроби мені ліпше ще одну кленову гітару!" Я його заспокоюю: "А чого ж, зроблю. Неодмінно зроблю! А цю продайте..." А він мені: "О, ні! У мене ж троє синів. Виростуть, то й гратимуть!" До речі, він ще потім у мене гітари замовляв. У нього зараз п'ять моїх інструментів. Зберігає всі і каже, що нікому й ніколи їх не продасть..."
    
    Довелося Миколі Єщенку відчути себе і в ролі легендарного Лівші, того, що блоху підкував. "Якось ми побували у відрядженні у Німеччині директор Московської експериментальної музичної фабрики Гінзбург, я та мій колега Біатов, - розповідає майстер. - Там, на виставці музичних інструментів, і побачив директор Ґінзбург таку малесеньку гітарну, яку можна було покласти в футляр з-під окулярів. Покликав мене, каже "Поглянь, яке даю, а в мене 150 майстрів працюють, але ніхто не здатний ось таку гітарку створити! Невже ми гірші за німців?!" Ці слова мене, як-то кажуть, зачепили за живе. Ну, я візьми та й бовкни, нічого, мовляв, особливого. Я б іще кращу зробив! І хто мене за язика тягнув?! Ґінзбург промовчав, начебто й не почув. Але потім щоразу, коли я опинявся в Москві (а їздити треба було часто, я там на експериментальній музичній фабриці отримував матеріали та замовлення, натомість привозив готові гітари), директор, як тільки мене побачить, так одразу ж і запитує "То коли ти мені виготовиш мініатюрну гітарку, ліпшу за ту, яку ми бачили в Німеччині?!" Буквально проходу не давав! Ну, я відмовлявся-відмовлявся, але подітися було нікуди... Довелось помізкувати, як слід, і таки зробити йому гітарку..."
    Потім директор елітної Московської фабрики мало не цілий рік постійно носив цю крихітну гітарку в кишені і, за першої-ліпшої нагоди, розповідав усім про чернігівського Лівшу.
    
    Зараз Миколі Івановичу 75 років. Власноруч музичні інструменти він уже майже не виготовляє істотно погіршився зір, довелося робити операції на очах. Проте часто звертаються за порадою молодші колега, які вважають Миколу Єщенка своїм вчителем. Дехто навіть з Америки телефонує! На жаль, немало наших талановитих, перспективних майстрів у пошуках кращої долі залишили Україну. Склалася парадоксальна ситуація: попит на якісні музичні інструменти у світі - величезний, та вітчизняні музичні фабрики перебувають у занепаді! Десь, замість цимбал і скрипок, виготовляють віконні рами та двері, а десь навіть домовини... А ті гітари і бандури українського виробництва, які все-таки з'являються у магазинах, викликають у Миколи Івановича лише розчарування. Визнаний майстер називає подібну "продукцію" пародією на справжні музичні інструменти. 
  

  Через таку безгосподарність у Миколи Івановича болить душа Проте він переконаний: ще не пізно відродити колишню славу чернігівських майстрів, доки є кому передати досвід - молодим обдарованим чернігівцям. Якщо залучити відповідні інвестиції та дуже постаратися, то вже за кілька років провідні музиканти світу знову замовлятимуть музичні інструменти у нашому місті. А поки що чернігівському Страдіварі Миколі Єщенку мало не щодня телефонують його давні клієнти і благають повернутися до справ...
    
    По материалам еженедельника "Місто" - за 3 травня 2007 року, №18

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Добавить в:
 
 


Центр Комплект